Северсон дбайливо поскладав речi членiв експедицiї.
- Мене вражає, що рiчка тече не праворуч, в напрямку моря, а в зворотному напрямку, - сказав Навратiл, коли човен вiдплив уже досить далеко.
- Мабуть, в цих мiсцях вона робить крутий поворот, - припустив Северсон.
Пливли повiльно: гребти проти течiї було важко, а до того ж їм хотiлося краще розглянути пралiс обабiч рiчки. Береги її в багатьох мiсцях були зовсiм не прохiднi; над водою схилялись могутнi, химерно покрученi дерева з великим товстим листям. На превелике їх здивування, рiчка текла увесь час рiвно, без будь-яких закутiв.
- Чи не зрадила мене здатнiсть орiєнтуватись? - крутив головою Мадараш. - Ми увесь час пливемо проти течiї i в напрямку моря.
- Нi, до моря не доберемось, - показав перед собою Навратiл. - Рiчка, звiсно, повертає. Б'юсь об заклад, що за отим он вигином ми повернемось на сто вiсiмдесят градусiв та й попрямуємо в глиб континенту.
Коли б академiк справдi побився об заклад, вiн неодмiнно програв би. За поворотом джунглi розступились, перед здивованими мандрiвниками з'явилось море.
- От так штука! - вигукнув Северсон. - Виявляється, рiчка не впадає в море, а витiкає з нього!.. Ну, що ж, таємниця розгадана.
- Не розгадана, а тiльки виявлена. Але нам, я гадаю, ця квартянська особливiсть нiяк не перешкоджатиме, за течiєю буде плисти легше, - правда, друзi? - весело сказав Навратiл, беручись за весла. - Отже - вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!
Вiдтепер мандрiвники попливли значно швидше.
Рiчка незабаром покинула прибережну рiвнину i потекла долиною помiж скелястих схилiв. Ще кiлька кiлометрiв її облямовували джунглi; вони все рiдшали i, нарештi, зникли зовсiм.
Мiсцевiсть тут була пустельна, мертва. Тiльки де-не-де понад рiчкою височiли яскраво-зеленi рослини, схожi на очерет. То тут, то там в рiчку водоспадами котились з гiр бурхливi струмки.
- Навряд чи зустрiнемо ми тут квартянське селище! - сказав Северсон з сумнiвом.
- То давайте видеремось на оту он гору, - запропонувала Алена. Можливо, побачимо щось цiкаве, а може, виявиться вигiдна мiсцина для нашого майбутнього житла.
Пропозицiю Свозилової схвалили. Мандрiвники пристали до берега, човен склали в рюкзак i продовжували подорож пiшки.
Пiдйом на гору був важкий. її схили, вкритi численними трiщинами й канавами, всiянi камiнням найрiзноманiтнiшої величини й форми, були голi й крутi.
- Наскiльки зручнiше було б дослiджувати Кварту з нашого вертольота! зiтхнув Северсон, коли мандрiвники зупинились, щоб трохи перепочити.
Рiчка вже лежала глибоко пiд ними. Ще кiлька кiлометрiв вона текла рiвно, а на обрiї зникала за крутим поворотом. На протилежному березi, трошки вiддалiк, проти неба вимальовувався високий конус. З його вершини виходила пара.
- Неприємний сусiда! - зауважив Навратiл. - Будемо сподiватись, що вулкан перебуває в станi спокою... Ну, рушаймо далi!
Все вище й вище - крок за кроком крутим схилом. I ось, нарештi, пiдйом скiнчився. Вченi опинились на плоскогiр'ї.
- Яка краса! - захоплено вигукнув Мадараш. Весь край було вкрито зеленим килимом, перетканим барвистими цяточками квiток. Чагарник на передньому планi поступово переходив у густий пралiс. А за ним рiвнину замикали прямовиснi гори.
- Менi здається, нiби я несподiвано сiла до накритого столу! торжествувала Алена.
- Гарне порiвняння! - погодився Северсон. - Цю рiвнину нанесемо на нашi карти пiд назвою "Накритий стiл", - що ви на це скажете, друзi?
Поки мандрiвники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зiйшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев i кущiв у його сяйвi перетворилось на щире золото.
- Край справдi чудесний! - сказав Навратiл.
***
Допомiжний лiтак "Ластiвка" повернувся з розвiдки. Вiн облiтав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всi члени екiпажу уважно вивчали незнайому планету.
- Коли б я мiг на хвильку забути, що ми вiсiм рокiв летiли Всесвiтом, нiхто не переконав би мене, що пiд нами - не наша Земля. Погляньте: моря i континенти, смуги хмар... - радiв академiк Ватсон, який управляв лiтаком.
Перед "Ластiвкою" далеко на темному тлi неба з'явилась слiпуча цятка залитий променями сонць велетенський космiчний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче i ближче.
- Щось трапилось! - стривожено вигукнула Молодiнова. - Погляньте-но на задню частину "Променя"!.. Пробито величезний отвiр... Розтрощено "Чайку" й "Сокола"!.. Поспiшаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!
- В кабiнi управлiння свiтиться!
- Живi! - вигукнув Ватсон. - Я бачу Цагена, Вроцлавського i Чан-су!
Тiльки-но "Ластiвка" пришвартувалась до "Променя", як вiдчинилися головнi дверi. З них виплив одягнений у скафандр Чан-су.
- Дуже радий, що ми знову разом, друзi, - сказав вiн. - На нас чекає важка боротьба за життя. Допомоги з Землi не можна чекати ранiше як через тринадцять рокiв: адже тiльки звiстка про катастрофу долетить туди через чотири роки. Не менш року триватиме побудова нового мiжзоряного корабля, та вiсiм рокiв подорожi сюди...
Екiпаж "Ластiвки" був приголомшений лихом, що звалилось не знати звiдки. Тепер уже всi разом оглянули пошкодження i зiбрались в примiщеннi клубу.
- Неушкодженi реактори треба якнайшвидше переправити на Кварту i вiдбудувати там атомну електростанцiю, - сказала пiсля довгої паузи Молодiнова. - Без атомної енергiї ми нiчого не зможемо зробити
- Я - Навратiл! Викликаємо "Промiнь"! - почулося раптом з динамiка приймача.
- Я - Чан-су. Слухаємо.
- Бiля рiчки, яку ми назвали рiка Надiя, знайшли зручне мiсце для будiвництва тимчасового житла. За даними попередньої розвiдки небезпечних тварин та комах немає. Повiтря - без отруйних випарiв. Все плоскогiр'я захищено вiд вiтрiв високою кам'яною стiною.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63