Слiдом за ним видерлися й Навратiл з Мадарашем. Майданчик на вершинi скелi був такий крихiтний, що довелось притиснутись одному до одного.
- Якщо судити з лебединої шиї, це мав би бути плезiозавр, який харчується рибою... - мiркував Мадараш. - А втiм, кiнцiвки в нього - як у нашої сороконiжки, а загалом нагадує травоїдного бронтозавра.
Ящiр витягнув на берег уже все тiло. У водi лишався тiльки кiнець лускатого хвоста.
- Не рухайтесь! - прошепотiв Навратiл. - Вiн, мабуть, звертає увагу лише на рухомi речi.
Здавалось, припущення академiка пiдтверджується. Якийсь час потвора допитливо озиралась, нiби шукала свою жертву, потiм простягнула ноги i всiєю вагою лягла жовтим черевом на пiсок Вона спокiйно грiлась пiд променями двох сонць i тiльки час од часу махала важким хвостом, аж виляски йшли по водi. Голова її була звернена до групи вчених, що нерухомо стояли на скелi.
Збiгали секунди, хвилини...
- Ця гра в схованку мене дратує! - сказав пошепки Северсон. - Не будемо ж ми стояти тут до вечора!
- Спокiй i розсудливiсть! - озвався Навратiл. - Незабаром усе це скiнчиться.
***
- Не будемо гаяти часу, друзi! - пiдвелась з крiсла Молодiнова. Цаген i Балдiк лишаться на "Променi", а ми всi полетимо на Кварту. Мене не стiльки турбує оте загадкове перенесення "Стрiли", скiльки мовчанка групи Навратiла... Чи не могли б ви встановити, де мiститься рiка Надiя, яку вони дослiджують? - звернулась вона до Мак-Гардi.
Стрункий високий мужчина витяг з кишенi карту i розстелив її на столi.
- Приблизно в цьому районi, - показав вiн на широку протоку мiж континентами. - Карта ще не точна, спостереження ускладнюють хмари та туман. Але протоку знайдемо легко, бо вона роздiляє два найбiльшi суходоли. Той, де зараз перебуває наша експедицiя, ми назвали Новою Європою.
- Гаразд. А як справи у Фратева?
- Хвилину тому вiн повiдомив, що атомнi реактори вже в "Ластiвцi". Там же i непошкодженi деталi електростанцiї. Лишається перенести до лiтака лабораторiю, припаси i можна стартувати.
Не минуло й години, як "Ластiвка" була готова до старту. А ще через годину, облетiвши навколо планети, щоб знизити швидкiсть тертям об атмосферу, вона опустилась у безiменнiй протоцi, про яку згадував Мак-Гардi.
Повз круглi вiкна ракетоплана промчало вiяло водяних бризок. Через мить "Ластiвка", сповiльнюючи рух, уже спокiйно пливла морем. Оранжеве сонце саме заходило. Хилилося до обрiю також i жовте.
- Нам пощастило! - вигукнув Фратев, оглянувши узбережжя в бiнокль. Ми в гирлi рiки. Сподiваюсь, що це й є наша Надiя.
Але коли "Ластiвка" наблизилась до берега, Чан-су розчаровано похитав головою:
- Бачите буруни? Ця рiка впадає в море, а не витiкає з нього. Отже, це не Надiя.
Вроцлавський, що виконував обов'язки головного пiлота, дужче натиснув на педаль. Лiтак помчав уперед ще швидше, ледь торкаючись поплавками води.
Вже й друге сонце сховалось за щiльною запоною туману, яка висiла низько над обрiєм. День згасав у райдужному сяйвi вечiрньої заграви.
Вигляд узбережжя мiнявся на очах. Стрiмкоспаднi скелi, пiщанi рiвнини, порослi джунглями плоскогiр'я. Перетворений на своєрiдний кратер, лiтак саме минав велику затоку, коли Мак-Гардi раптом подав знак:
- Зупинiться, Вроцлавський! Тут, мабуть, i починається рiка Надiя... Вiн увiмкнув радiостанцiю i сiв перед мiкрофоном. - Грубер, Краус! Ми бiля затоки, з якої витiкає рiка в центральну частину континенту... Чуєте нас?
- Чуємо! - пролунало з динамiка. - Праворуч - дикi хвилястi скелi?
- Точно. А лiвий берег зводиться похило, вкритий густим чагарником.
- Вiрно. Приблизно за вiсiмсот метрiв звiдти знайдете широченну пiщану мiлину з пеньками дерев. Там лежала наша "Стрiла". Пошукайте гарненько, певно ж, лишились слiди, якi приведуть до нас.
- Хай тобi атомний вибух! - засмiявся Фратев. - Ми таки їх знайшли!
Тi вiсiмсот метрiв, якi лишились, "Ластiвка" пройшла за кiлька секунд. Але даремно всi напружували зiр: нiде не було й слiду пiщаної мiлини з пеньками. Характер берега лишався увесь час однаковим: вузька прибережна смуга пiску, а зразу ж за нею - густi хащi.
- Мабуть, це не тут, - сказав Мак-Гардi. - Попливемо далi.
- Постривайте! - махнув рукою Фратев. - На березi щось блищить.
Вроцлавський скерував туди лiтак. Поплавки "Ластiвки" торкнулись мiлини.
- Хай я провалюсь на двадцять метрiв пiд землю, коли це не мiкроскоп! - вигукнув Фратев i кинувся до дверей. Молодiнова марно намагалась затримати його: кiлькома стрибками вiн досягнув берега i пiдняв напiвзасипаний пiском прилад.
- Нi, - засмiявся Мак-Гардi, - Грубер похвалитись окомiром не може. Оця смужечка пiску, за його визначенням, - широченна!
- Як би там не було, ми йдемо їхнiми слiдами, - сказала Молодiнова. Тепер швидко готуйте пилки, сокири i зброю. Ми повиннi оглянути мiсцевiсть, поки не смеркло.
Вроцлавський лишився охороняти лiтак, а всi iншi вiдважно рушили в темнi хащi. Фратев i Чан-су прокладали шлях, Мак-Гардi з Молодiновою тримали напоготовi зброю. Гiлки та стовбури дивного чагарника були, на щастя, такi м'якi, що експедицiя просувалась вперед досить швидко. За нею лишалась вузенька стежка, схожа на тунель.
Механiчна пилка Фратева раптом дзенькнула об щось металеве, в присмерку блиснуло кiлька iскор.
- Друзi, "Стрiла"!
Лишилося зрубати кiлька покручених гiлок та лускатих стовбурiв - i вченi опинились перед дверима лiтака, якi вмить вiдчинилися. Не встиг Фратев опам'ятатись, як опинився в обiймах Грубера. Поруч нього обiймались Краус i Чан-су.
- Де ми перебуваємо? Куди нас отi примари занесли? - запитав Грубер, коли затихли радiснi вигуки.
- У вас надзвичайний окомiр, герою! - єхидно посмiхнувся Мак-Гардi. "Стрiла" стоїть на тому ж самому мiсцi, куди її посадила вночi буря:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63