не далi як за сто п'ятдесят метрiв вiд берега.
- Це неможливо. Як далеко ми вiд гирла Надiї?
- Точно так, як ви визначили. Метрiв за вiсiмсот.
- Не робiть з мене блазня! - розгнiвався Грубер. - В тих мiсцях була не менш як двохсотметрова смуга голого пiщаного берега...
Вiн побiг щойно прорубаною просiкою, але через кiлька метрiв озирнувся:
- Чи не зiткнулись ви часом з якою-небудь потворою?
- Смiливiше вперед! - посмiхнулась Молодiнова. - Ми не зустрiли жодної живої iстоти. Для певностi я пiду разом з вами.
На узлiссi вражений Грубер зупинився. За кiлька крокiв вiд нього по пiску плюскотiли неквапливi хвилi спокiйного моря.
- На цьому мiсцi ми справдi зiйшли на берег... - сказав вiн розгублено. Але звiдки тут взялися хащi?! Вчора їх зовсiм не було...
- Мабуть, виросли, як же iнакше можна ще з'ясувати? Оце товсте нiздрювате листя нагадує за своєю будовою брилики наших грибiв, а про них навiть дитина вам скаже, що вони з'являються на голому мiсцi за одну нiч.
Поглянувши на темно-багряний небосхил, Молодiнова стурбувалась:
- Поки ще не зовсiм смеркло, ми повиннi знайти Навратiла. Увага, по мiсцях!
"Ластiвка" помчала поверхнею моря.
***
У людей на уламку скелi вiд утоми вже пiдломлювалися колiна.
- Менi здається, ящiр заснув, - прошепотiла Свозилова.
- Я теж так гадаю, - погодився Мадараш. - До ранку, однак, тут стояти не будемо, треба знайти мiсце для ночiвлi. Без човна про повернення годi й думати...
Вони обережно спустилися з каменя i швидкими кроками попрямували вгору по схилу. Алена озирнулась.
- Потвора повзе за нами! - вигукнула вона з жахом i кинулась бiгти. Северсон схопив її за руку i побiг поруч неї.
Навратiл на мить зупинився. Ящiр справдi пiдвiвся. Його довге тiло вкрилось брижами, незграбно, але досить-таки швидко ящiр посунув уперед.
- Хоч ця iстота i пересувається на сушi, але нас не наздожене! вигукнув скоромовкою академiк i побiг за товаришами. - Незабаром ми зникнемо з поля її зору.
Та, видно, Навратiл поквапився з висновком: хоч як швидко бiгли втiкачi, вiдстань мiж ними й ящером все зменшувалась. А сховатись нiде схили вкривали тiльки трава та низькi кущi. Порятунок можна було б знайти хiба що на приступку кам'яної стiни за неширокою смугою лiсу.
Северсон рвучко повернув праворуч i разом з Аленою вбiг у лiсок. їх одразу ж поглинули сутiнки хащiв. Зрозумiвши манер, услiд за ними кинулись Мадараш i Навратiл. Не вiдставав i ящiр, - його гучне сопiння й трiск галуззя чулися зовсiм близько.
- Сюди, сюди! - закричав Северсон. - Тут печера! У вертикальнiй кам'янiй стiнi виднiвся великий темний отвiр. Вченi побiгли широким коридором. Алена ввiмкнула прожектор на скафандрi.
Тунель завертав то лiворуч, то праворуч, але не вужчав. Навпаки, мiсцями вiн перетворювався на просторi печери, якi тисячами блискiток вiдбивали промiння прожектора.
- Тут лишатись ми не можемо, ящiр сюди пролiзе... I справдi, пiдземеллям котився шум, багатократно посилений вiдлунням.
Вченi уже втратили уявлення про те, як глибоко забралися в надра скелi. А шум безперервно наближався.
- Туди! - вказав Мадараш на розколину в стiнi i без роздумiв прослизнув у неї. Iншi полiзли за ним.
Переслiдуванi притиснулись одне до одного i, затамувавши подих, чекали на появу потвори. Вона, очевидно, пересувалась цiлком вiльно i в темрявi; гудiння посилювалось з кожною секундою. Але ось воно замовкло.
I в ту ж мить почувся оглушливий пострiл. Ще один...
- Ви чули? - невпевнено запитала Алена.
- Дуже схоже на пострiли рушницi...
- Це, безперечно, нашi! - зрадiв Мадараш i швидко почав просуватись назад у печеру.
- Зачекайте! Береженого й бог береже! - затримав його Навратiл, який навiть у найтяжчi хвилини не забував приказок.
Всi знову притихли, з напруженням чекаючи, що ж буде далi.
- Товаришi, ви живi? - долетiв здалеку приглушений крик.
- Це - нашi!.. Ми тут, тут!..
- Як ви нас тут знайшли? - вигукнув Северсон, коли друзi наблизились.
- Як? Я теж дивуюсь цьому! - засмiялась Молодiнова. - Вас можна спокiйно посилати на спартакiаду - не осоромитесь!
- Хай я буду королем квартян, якщо ви не завоювали б там усi золотi медалi! Але то був спринт! - сказав Фратев схвально. - Мало не втекли вiд нас разом з потворою.
- Ну, через неї голову сушити вже не варто. Трьох пострiлiв їй цiлком вистачило! - Мак-Гардi з насолодою зважив рушницю в руцi.
- Так воно вже йдеться на бiлому свiтi: "Коли лихо найбiльше, - божа помiч найближче!" - знову повернувся гумор до Навратiла. - Так ще моя бабуся говорила.
Вся експедицiя повiльно поверталася назад, щоб оглянути ящера зблизька. В сяйвi електричних лiхтарiв вiн справляв ще страшнiше враження, анiж здалеку.
- Насувається буря! - почувся голос Вроцлавського, який лишився на вартi бiля входу в печеру. - Тiльки що зiйшло червоне сонце, а воно, видно, завжди вiщує негоду.
Вирiшили заночувати в пiдземеллi.
- Будемо тут в захистку i вiд бурi, i вiд дванадцятиногих красенiв! схвалив це рiшення Мак-Гардi.
Роздiл VI
Перша
оселя
У Заяцiв сьогоднi смеркують. Свiтло в кiмнатi загашено, в камiнi палахкотять кiлька ялинових полiн. Весело трiщить i приємно пахне смола. Юрко сидить на краєчку крiсла, лiктями уткнувся в колiна, обличчя сховав у долонi. Замрiяно дивиться на полум'я i слухає.
Доктор Заяц, як уже ввiйшло у звичку, в цi години смеркування розповiдає про свою молодiсть, згадує цiкавi випадки, що трапилися на роботi. Миготливi вогники на стiнах збуджують фантазiю, дають їй крила, щоб вона вiльно линула у простiр.
- Татуню... - тихо озвався Юрко, коли доктор Заяц на хвилину замовк. Скажи, будь ласка, чи долетiв уже "Промiнь" до планети Iкс, чи, може, ще в дорозi? Пiд час учорашньої телепередачi з "Променя" Северсон сказав, що вони вже пройшли три чвертi шляху.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63