- Нi, нi, цього я не допущу! - закричав Фратев i сперся спиною об дверцята кабiни, щоб нiхто не змiг вийти. - Я повинен спокутувати свою провину.
Северсон з хвилину дивився на нього безпорадно, потiм знизав плечима:
- Гаразд. Але при щонайменшiй небезпецi дайте знак - витягнемо.
Фратев прикрiпив до ноги скриньку з iнструментами i не затримуючись скочив у воду. Трос, до якого вiн був прив'язаний, замалим не потягнув Алену й Северсона.
- Менi здається, в нього гарячка... - глухо сказав Северсон. - Ти бачила його очi? Чи не збожеволiв вiн часом?
Алена мовчки похнюпилась. По щоках у неї повiльно збiгали сльози.
- Тiльки б з ним нiчого не трапилось... Ти почув дзвiнок? здригнулась вона.
- Нi, то причулось. Заспокойся, люба!
А Фратев тим часом майже досягнув дна. Вируюча вода крутила його так, що вiн не мiг схопитись за скелю, яка перегороджувала потiк. Ось вiн опинився так близько бiля гострого кам'яного шпиля, що в безнадiї заплющив очi i, тамуючи подих, чекав удару.
Нарештi вир шпурнув його до куща водоростей, де можна було затриматись. Вiн злiз по них до дна i ухопився ногами за великий камiнь. Увiмкнув прожектор на скафандрi, напружено вдивлявся у зеленкуватий пiвприсмерк вируючої води.
Нiде анi найменшого слiду лiтака. Природно було б визнати, що його припущення виявилось хибним, але Фратев, сам не розумiючи навiщо, почав сигналити прожектором; безрезультатно повторивши свiтловi сигнали кiлька разiв, вiн заплакав:
- Коли б були живi, то вiдповiли б. Лiтак розбився об дно, всi загинули...
I раптом Фратев побачив чиїсь очi. Так, так, виряченi великi очi, якi дивились на нього холодно й злiсно. Вiн нахилив прожектор i закам'янiв: помiж камiнням причаївся велетенський краб з довгими зубчастими ногами й потворною головою. У Фратева по спинi пробiг мороз, на чолi виступив холодний пiт; вiн вже схопився за кнопку дзвiнка... але якась сила зненацька потягла його вгору. Не встиг вiн опам'ятатись, як опинився у вертольотi. Загув мотор. Машина пiднялась у повiтря.
- Бачите? - кинув Северсон у бiк вiконця.
Поспiх був виправданий: до водоспаду швидко наближався ящiр. Скидалось на те, що вiн чимось наляканий: потвора лiзла, не вибираючи дороги, спотикалася об поваленi стовбури хвощiв, часом занурювалася в ковбанi. Коли ж ящiр наблизився до острiвця, порослого яскраво-зеленою травою, грунт пiд ним раптом почав провалюватись. Тварина судорожно смикалась, била довгим хвостом, аж бризки летiли на всi боки, але трясовина засмоктувала її все глибше й глибше. Якийсь час ще виднiлась потворна голова з виряченими очима, але, зрештою, в черевi бездонної трясовини зникла й вона. Все це тривало хвилин зо три, не бiльше.
Фратев стежив за цiєю пригодою байдужно.
- В глибинах пiд водоспадом "Ластiвки" немає, - сказав вiн нарештi стомлено. - Її кiнець був, мабуть, таким же трагiчним, як i в ящера. Жахливо!..
- Оглянемо болота, може, виявимо якi-небудь слiди, - сказав Северсон.
Вертолiт спустився нижче i попрямував до мiсця, де рiчка розпадалась на безлiч дрiбних струмкiв. Буйна рослиннiсть гордовито протистояла водi, яка наступала невблаганно. Звук двигунiв сполохав у заростях дивовижних птахiв та дрiбних звiряток - найрiзноманiтнiших за величиною i виглядом.
Болота тяглись приблизно кiлометрiв з двадцять i поступилися мiсцем великiй неозорiй пустелi. Струмки серед сипкого пiску перетворювались на струмочки, а потiм зовсiм зникли. А з ними зникала в мертвiй пустелi й рiка Надiя.
- Марно... Пустеля й трясовина нiколи не викажуть нам своїх таємниць... - глухо сказала Алена. - Повернемось.
- Нi, нi, ми повиннi їх знайти! Не можна залишати їх тут, у незнайомому закутку Всесвiту! - розпачливо вигукнув Фратев i пiдскочив до Северсона. Алена схопила його за руки.
- У вас гарячка! - жахнулась вона, тiльки тепер глянувши уважнiше йому в обличчя. Погляд його був каламутний, очi запаленi, на лобi блищав пiт. Вiн рвонувся, хотiв звiльнити руки, але втратив рiвновагу, знепритомнiв, упав на пiдлогу кабiни.
Алена швидко розстебнула йому блузу й сорочку, зробила спробу привести його до пам'ятi. Марно.
- Погано з серцем! Припадок! - прошепотiла вона. - Швидше додому!
***
- Шукають нас! - простягнув Грубер навушники Мак-Гардi.
Той послухав з хвилину i засмiявся.
- Хай шукають!.. Гадають, що ми загинули в трясовинi!.. Зачекай, я почув щось цiкаве... Фратев тяжко захворiв. У нього висока температура...
Грубер злякався:
- Отже, тут-таки є небезпечнi вiруси й бактерiї? У нас досить лiкiв, Краус?
- Я ж не дурень! Звiсна рiч, електронний мiкроскоп потягти не мiг, але про все iнше подбав... Ну, гаразд. Нам вигiдно, щоб нас вважали мертвими... А тепер, друзi, давайте-но попрямуємо до сусiдньої пiвкулi та поглянемо на тi загадковi будови квартян, якi я помiтив ще з "Променя".
- А чи це безпечно? - злякався Грубер.
- Не маю нiякого бажання накласти головою! - одрубав Краус.
***
- Як закiнчився огляд? - нетерпляче запитала Молодiнова.
Алена нервово крутила iудзик халата:
- Хвороботворних вiрусiв не знайшли й слiду, але встановили гостре запалення мозкових оболонок. Температуру знизили, небезпека минула.
- Отже, причину хвороби не виявлено...- повiльно сказав Навратiл.
Цаген замислився.
- Менi здається... Менi здається... Як ми могли про це забути?! Запалення мозкових оболонок, безперечно, викликане сонячним ударом! Випромiнювання трьох сонць таке сильне, що становить небезпеку для нас навiть хмарного дня. I в Африцi європейцi мусять носити захиснi шоломи за всякої погоди.
- Це вiрно,- погодився Навратiл! - Ми боялись вiрусiв, а тим часом на нас по-зрадницькому напали ультрафiолетовi променi. Ми негайно повиннi зробити шоломи, якi б надiйно захищали нас.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63