Ударив. Грубер безсило впав на пiдлогу, анi писнувши.
Переляканий Мак-Гардi кинув геть палицю i почав термосити Крауса, але той i не поворухнувся. Не допомiг навiть холодний душ: п'яний Краус продовжував лежати нерухомо, - так само, як i Грубер.
Тим часом оранжеве сонце зайшло. Хилилося до обрiю й жовте. Тiльки кривава Проксима сяяла просто над головою.
Над пустельним степом з'явились хмари. Спочатку - кiлька бiлих баранцiв, потiм - купи, а слiдом за ними загрозливо поповзли по небу цiлi темнi вали.
Лiтак почало розхитувати вiтром.
Мак-Гардi швидко припнув "Ластiвку" до стовбурiв, щоб її не спiткала пiд час бурi така ж доля, як у першу нiч пiсля приземлення, i сiв на березi.
Рiзкi удари вiтру пробудили Крауса. Вiн зляканим поглядом обвiв кабiну, побачив на пiдлозi Грубера.
- Що це таке? Де ми? Що сталось? Нiхто не вiдповiв йому.
Краус швидко встав i вибiг з лiтака. На березi його зустрiв в'їдливим смiхом Мак-Гардi:
- Очуняли вже, пане? А що поробляють вашi квартяни?.. Чи не покликали вони нас на вечерю та на нiчлiг? Як бачиш, наближається буря.
- Якi квартяни? Що це ти мелеш?
- Але ж ти запевняв, що розмовляв з квартянами.. Чим вони тебе так напоїли?
- Нiчого не знаю! - пiдозрiливо глянув на Мак-Гардi Краус. - Що трапилось? Чому Грубер непритомний?
- Обпився так само, як i ти, бананами, якi тобi дали квартяни.
- Менi здається, що п'яний - ти! Стривай, однак... Я таки щось пригадую... Банани я справдi їв.
- Зараз нема часу згадувати - поглянь на небо! Ми повиннi десь тут знайти безпечне пристановище. I завiтаємо також до селища. Воно недалеко звiдси.
- Селище квартян?!
- Ну, то й що? У нас є зброя.
- А у них - голi руки, так? - єхидно посмiхнувся Краус. - Ну, нiчого. Менi подобається, що ти нарештi заговорив смiливiше! Ходiмо!
Вiтер посилювався. Вiн розгойдував крони дерев, свистiв i скиглив, аж у втiкачiв по спинi перебiгали мурашки. Часом на землю з трiском обрушувалась величезна гiлка.
Зупинившись якраз проти селища, Краус i Мак-Гардi здивовано поглядали на високi пiрамiди, якi здiймалися вгору на протилежному березi. Великi кулi, прикрiпленi До їхнiх вершин, як дзеркала, вiдбивали червонi блискавки, що спалахували в хмарах. Хоч уже зовсiм посутенiло, в селищi не засвiтилося жодного вогника.
Краус вилiз на дерево, щоб краще бачити, i уважно розглядав дивнi будови в бiнокль. Найбiльш його зацiкавили високi конструкцiї, укрiпленi на великiй блискучiй пiвкулi,- щось схоже на щогли, обкрученi широкими металевими спiралями. Всього їх було чотири. Тiльки одна з них стояла перпендикулярно до землi, а iншi були нахиленi в рiзних напрямках.
В ту мить, коли оранжеве сонце зайшло за обрiй, одна з блискучих спiралей засяяла зеленим свiтлом.
- Ти бачив? - спитав його знизу Мак-Гардi. - Так, бачив, але людей досi не помiтив.
- В таку погоду це й не дивно, - закричав Мак-Гардi крiзь шум бурi. Дивись, яка там злива!
- Швидко одягнемо скафандри, бо промокнемо до кiсток! - Краус спустився з дерева. Вони рушили назад, - цього разу не через джунглi, а понад рiчкою.
Лiтак гойдало на бурхливих хвилях, а Грубер, який вже прочумався, бiгав без скафандра берегом. Побачивши друзiв, вiн помчав їм назустрiч:
- Чому ви мене покинули?
- Радiй з того, що ми не набрались так, як ти! - сердито сказав Мак-Гардi. - Ми ходили дивитись на селище.
- Ну, i...?
- Вранцi оглянемо краще. А тепер залiземо в скафандрах куди-небудь мiж мiцних стовбурiв i якось перебудемо до свiтанку.
На ранок буря вщухла. Лiтак лежав у пiску на березi, засипаний листям i гiлками. Краус швидко перевiрив двигуни: все гаразд, тiльки трохи пошкоджено елерони.
- Це дрiбниця, за хвилину полагодимо. Я боявся, що пiсля бурi буде гiрше, - сказав вiн з полегкiстю. - Ходiмо до селища. Може, нам нарештi пощастить, i ми зустрiнемо кого-небудь.
На вартi бiля лiтака лишився Мак-Гардi. На розвiдку пiшли Грубер i Краус.
Глянувши з горба на селище, Краус здивувався:
- Дивно... Сьогоднi спiральнi конструкцiї нахиленi зовсiм iнакше, нiж учора. Добре, що я запам'ятав їх положення.
- Пiсля такої бурi ти ще дивуєшся з цього?
- Буря не має до цього нiякого вiдношення, - заперечив Краус. - Пiд час бурi я стежив за спiралями; вони навiть не похитнулись. Мабуть, їх повернули квартяни... Що це за штуки, як ти гадаєш?
- Мене це не цiкавить. Я б краще подивився на тутешнiх мешканцiв, щоб знати, з ким маю честь...
- Вони прокидаються, мабуть, пiзнiше. Почекаємо... Чекали годину, двi, три - аж до полудня.
- Анi мишеня там не поворухнулось за цей час! - сказав Грубер.
Краус заперечливо похитав головою:
- Помиляєшся. Ти навiть не помiтив, що конструкцiї знову повернулись. У мене таке враження, що це якiсь збирачi сонячної енергiї. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбiльше сонце, а друга на оранжеве...
- Справдi! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрiю, звiдки якраз з'являється Проксима, - вигукнув Грубер.
Краус затиснув йому рота долонею:
- Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати бiду.
- Кого ти боїшся? - здивувався Грубер. - Всi поховались, як польовi мишi в нори.
- Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, - хоча б у пiдзорну трубу.
Грубер затремтiв, але, глянувши на загадковi будови без вiкон, одразу ж заспокоївся:
- Тодi квартяни повиннi були б мати рентгенiвськi очi.
- А що, коли вони мають такi очi? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерiгають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимi...
- Невидимi? Ти це говориш серйозно?
- А чом би й нi? Життя виявляється в найрiзноманiтнiших формах.
- Послухай, чи не наївся ти знову бананiв?
- Не бiйся, я тверезий, як риба. А якi на вигляд квартяни - покаже час. Кiлька днiв будемо стежити за селищем, i якщо нiкого не побачимо, я почну вiрити, що тут живуть невидимi люди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63