Серед населення міст і сіл посилювався процес соціальної диференціації, зростала експлуатація. Прямим наслідком таких змін було поширення протиурядових настроїв серед певних верств населення.
Боротьба японського селянства проти голоду, податкового утиску, зловживань адміністрації, здирства лихварів виливалася у відкриті повстання, брали участь у яких і міські низи.
Буржуазія, що народжувалася, була незадоволена роздробленістю Японії, збереженням цехів і гільдій, дріб'язковою регламентацією ремесла і торгівлі. Антиурядовий рух торкнувся і деякої частини великих феодалів, а також частини самураїв.
Загальне незадоволення викликала нездатність уряду протистояти натиску іноземного капіталу. У 1865 році Англія, Франція, США, Голландія домоглися ратифікації Японією нерівноправних торговельних договорів.
У таких умовах боротьба проти сегунату Токугави і великих феодалів (дайме), на яких він спирався, стає ідейною платформою, на якій відбувається зближення різноманітних антиурядових сил.
Скориставшись ситуацією, що склалася, група феодалів економічно розвинутого південного заходу країни, яка була тісно пов'язана з буржуазією, в 1867 році розпочала збройний виступ і зажадала від сегуна передати владу імператору. Державна система управління сегунату була паралізована, антиурядові сили перемогли.
253
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Розвиток бурзісуазної держави \ до початку XX століття \
Розділ II
Ці події 1867-1868 років в історії Японії отримали назву Мейдзі ісін, або «реставрація Мейдзі» — від офіційної назви епохи правління імператора Муцухіто. В історичній літературі часто зустрічається інша назва — революція Мейдзі.
Відповідно до Маніфесту імператора від 9 грудня 1867 року було затверджено відставку уряду Токугави, посаду сегуна скасовано. Відновлювалася імператорська влада. У зв'язку з тим скасовувалися посади регента, головного радника імператора і уряд бакуфу.
Реставрація Мейдзі стала початком процесу, який розчищав шлях для розвитку капіталістичних відносин, для становлення буржуазної
держави.
Економічні перетворення знайшли своє втілення в буржуазних реформах 70—80-х років. Особливе місце серед них посідає аграрна реформа 1872-1873 років. Вона закріпила нові поземельні відносини, привела до ліквідації усіх феодальних прав на землю. Імператор видав указ, за яким усі землі, які знаходилися у володінні тієї чи іншої особи, ставали її власністю. Земля перетворювалася на відчужувану капіталістичну власність, за яку слід було сплачувати єдиний поземельний податок на користь державної казни. Земельна монополія дворянства була ліквідована. В той же час селяни-орендарі права власності на землю не отримали. Втратило селянство общинні землі — луки, ліси, пустища. Зберегла реформа багато феодальних пережитків.
Одночасно були скасовані усі привілеї великих феодалів — дайме. Замість відібраних прав держава надавала їм високе винагородження у вигляді пенсій.
Капіталістичному розвиткові країни сприяла ліквідація усіх торговельних обмежень, скасування цехів і гільдій, тарифних кордонів між провінціями, упорядкування грошової системи. В 1871 році було дозволено вільне пересування по країні, надавалася свобода вибору професійної діяльності. Самураям було дозволено займатися торгівлею, ремеслом. Була проведена реформа японської школи, традиційної системи освіти.
Буржуазні реформи, проведені імператорським урядом, були половинчасті, носили обмежений характер. Проте вони мали великий вплив на економічний розвиток країни, сприяли її централізації і створювали умови для успішного розвитку капіталістичних відносин.
Держава вкладала великі кошти в текстильну і воєнну галузі економіки. У більшості галузей промисловості (вугільній, електротех-
254
нічній і т.д.) створювалися великі концерни. Швидкими темпами йшла централізація банківського капіталу.
»
Реформа державного ладу. Чіткої програми перебудови старого державного апарату, а тим більш його демократизації спочатку не було. У клятві імператора Муцухіто у квітні 1869 року було сказано, що «будуть створені широкі збори, і всі державні справи вирішуватимуться відповідно до громадської думки». Однак терміни цього нововведення не були визначені.
Незабаром були створені дві палати: верхня, куди входили представники феодальної аристократії, і нижня, де були самураї і буржуазні елементи. У 1873 році самурайська палата, яка почала гальмувати реформи, була ліквідована.
Наприкінці 70-х років опозиційні течії вимагають змін державного управління і прийняття конституції. Виникає буржуазно-ліберальне угруповання — Рух за свободу і народні права. Уряд відповів на вимоги конституційних реформ репресіями та арештами. Однак 1881 року з'являється імператорський маніфест, у якому було сказано: «Посідаючи трон Японії, ми, імператор Японії, вже давно маємо на увазі поступово створити конституційні форми управління, і в 1890 році ми маємо намір запровадити парламент».
У цей час відбувалась значна перебудова всієї політичної системи країни. Виникають політичні партії: Ліберальна партія (Дзіюто), що представляла інтереси ліберальних поміщиків, міських верств і сільської буржуазії, і партія конституційних реформ, до якої увійшли представники середніх верств, буржуазії та інтелігенції. Програмні вимоги обох партій були майже однакові: введення парламентських форм правління, політичних свобод, місцевого самоврядування тощо. Уряд відповідає організацією своєї конституційно-імператорської партії (Мейсейто).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166