Британська колоніальна імперія. Спочатку Англія проводила лише розвідку заморських територій, дозволяючи своїм піратам (Рейлі, Дрейку) нападати на іспанські і португальські кораблі і грабувати їх. У XVII столітті в боротьбу вступають англійські торговельні компанії, а Ост-Індська компанія отримує Хартію на монопольну торгівлю з Індією.
Англійці проникають у Північну Америку, ведуть боротьбу з Францією у Вест-Індії. У XIX столітті Англія захоплює Індію, починає війну проти Афганістану і Китаю, вторгається в Ефіопію, Бірму. На кінець XIX століття Англія стає найбільшою колоніальною імперією світу, її володіння можна знайти на всіх материках: в Америці — Канада, в Африці — Нігерія, Гана, Кенія, Родезія та ін., в Азії—Індія, Бірма, Цейлон, Малайя, в Європі — Ірландія, Гібралтар, Мальта, а також Австралія, Нова Зеландія і численні острова в морях і океанах. А це означало, що на землях Британської колоніальної імперії проживала одна п'ята усього населення земної кулі.
Щоб утримувати колоніальні володіння в покорі, застосовувалося відверте насильство. Але загострення національно-визвольної боротьби, досвід війни за незалежність у Північній Америці змусили метрополію шукати більш ефективних форм управління колоніями.
Слід визнати, що англійська промислова буржуазія створила досить гнучку систему управління, побудовану на принципі «розділяй і пануй», яка дозволяла підтримувати колоніальний режим. Опір місцевого населення придушувався, знищувалися цілі племена (плем'я коса — в Південній Америці, маорі — в Новій Зеландії), і робилося це часто «чужими руками» (німецькі солдати в Північній Америці, сипаї в Індії).
Законодавча влада в Британській колоніальній імперії належала парламенту, а також уряду, який міг видавати нормативні акти для колоній у вигляді «наказів короля у Раді». В 1768 році з'явилася спеціальна посада державного секретаря у справах колоній, а 1854 року було створено міністерство колоній. Вищою апеляційною інстанцією
271
Частина третя
Історія держави і права ______Нового часу____
для судових установ колоній був Судовий комітет Таємної ради Великобританії.
Організація колоніального управління визначалася поділом британських колоній на «завойовані» і «переселенські». Перші з них були зовсім позбавлені політичної автономії. На чолі таких колоній стояли генерал-губернатори або губернатори, які управляли колоніями від імені корони. Тут панували британські чиновники, поліція, судді. Місцеве населення не брало участі в управлінні. В деяких «завойованих» колоніях створювалися представницькі органи як дорадчі установи при генерал-губернаторі.
Такими колоніями були африканські володіння — Нігерія, Кенія, Золотий Берег та ін.
Певна своєрідність в управлінні була притаманна Індії, яку Англія загарбала в XVIII столітті. До 1773 року необмеженим господарем англійських володінь в Індії була Ост-Індська компанія. Однак наприкінці XVIII століття над колонією встановлюється контроль парламенту Англії, а надалі в Індію призначається генерал-губернатор. За Актом 1784 року управління Індією було поділено між Секретним комітетом Ост-Індської компанії і Контрольною радою англійського уряду. Поступово створюються адміністративно-податковий і поліцейський апарат колонізаторів, судова система, військові сили, до складу яких включали підрозділи з корінних мешканців Індії.
Повстання в 1857 році сипаїв — індійських солдатів, які перебували на англійській службі, примусило британський уряд змінити систему управління Індією. Влада Ост-Індської компанії була ліквідована. Главою індійської адміністрації був проголошений генерал-губернатор (віце-король), який був підпорядкований спеціально створеному міністерству у справах Індії. У 1877 році англійську королеву Вікторію урочисто проголосили імператрицею Індії. Таким чином, управління повністю опинилося в руках англійців, місцеве населення ніякої участі в ньому не браіо.
Інша система управління склалася в колоніях, де переважною частиною населення були переселенці з самої Англії та інших європейських країн. Такими були північноамериканські колонії, Австралія, Нова Зеландія. З самого початку вони перебували в більш сприятливих умовах, і тут поступово утворився режим адміністративної, а з часом і політичної автономії.
У середині XVIII століття в таких колоніях почалося створення представницьких органів самоврядування. Однак колоніальні парла-
272
Розвиток буржуазної дерлсаки
до початку XX сто.іітпія __ \____
Розділ II
менти були обмежені у своїх правах, бо вища законодавча, виконавча і судова влада залишалась у британських генерал-губернаторів. Першою з переселенських колоній дістає фактичне самоврядування Канада, в окремих провінціях якої з'являється інститут відповідального уряду. Якщо колоніальний парламент виносив вотум недовіри колоніальному уряду, роль якого виконувала Рада при губернаторі, то уряд міг бути розпущеним. Поступово представницьке правління з відповідальними міністерствами набувають і інші переселенські колонії.
.Для всіх цих колоній дуже важливе значення мав виданий 1865 року Акт РІро дійсність колоніальних законів. Відповідно до нього акти законодавчих органів переселенських колоній можна було визнати недійсними тільки в тому разі, коли вони якось суперечили актам британського парламенту, що стосувалися цієї колонії. Крім цього, законодавчі органи колоній одержали право засновувати судові органи і видавати акти, які регулювали їх діяльність.
У 1867 році британський парламент прийняв Акт про Британську Північну Америку, який став Конституцією Канади.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166