Значна частина селян, які залишалися вільними, була переведена до розряду кріпаків. Вони називалися віланами, але за своїм становищем'були близькими до французьких сервів.
У Болгарії в ІХ-Х століттях селянство складалося з трьох подібних груп: баштинників, які зберігали свою батьківську ділянку землі і особисту волю, париків — кріпаків, що відбували панщину і несли інші повинності, і отро1ків-рабів, посаджених на землю. Такі ж групи існували в ХІІ-ХІІІ століттях у Сербії і відповідно називалися: себри, меропхи та отроки (раби). В Чехії в ІХ-ХІ століттях це були вільні «дедичі», покріпачені «седляки» і отроки-раби. Так само розвивалася феодальна залежність селянства в Польщі.
У Візантії, де розвиток йшов у напрямку до феодалізму за рахунок ліквідації рабовласницьких відносин, в ІХ-ХІ століттях основною фігурою в сільськогосподарському виробництві стає феодально-залежний парик.
Сутність сюзеренітету-васалітету. За рахунок злиття старої родоплемінної аристократії і нової знаті, яка отримувала від короля зе-
76
77
Частина друга
Історія держави і права _____Середніх віків_____
мельні пожалування за військову та іншу служби, відбувалося формування соціальної верхівки суспільства — феодалів-землевласників. Дуже рано до них приєднується і духівництво, земельні володіння якого швидко зростають.
Водночас відбувалася консолідація панівної верстви феодалів. У процесі згуртування землевласників в окрему групу виникає особлива форма взаємовідносин між ними у вигляді сюзеренітету-васалітету. В результаті формується своєрідна ієрархічна драбина за розрядами феодалів. Кожен розряд фіксував титул або ранг. Так, у Франції верхівку цієї ієрархічної драбини займав король. Далі йшли герцоги, маркізи, графи, барони, віконти і, нарешті, шевальє. Права, привілеї, обов'язки феодала визначалися тією сходинкою, яку він займав на цій ієрархічній драбині.
В основу зв'язків між сюзереном (господарем) і васалом (слугою) були покладені поземельні відносини, а саме — наділення сюзереном (сеньйором) своїх васалів за службу землею. Річ у тім, що великі феодали аж ніяк не прагнули зберегти за собою, залишити у своєму безпосередньому користуванні якомога більше землі, їхня суспільна вага і сила визначалися значною мірою кількістю слуг-васалів. Тому феодал, як правило, зберігав за собою лише частину земельних угідь, що становили його домен (маєток), а решту земель передавав як винагороду за службу своїм васалам.
Взаємовідносини між сюзереном і васалом оформлялися у вигляді договору, який укладався публічно шляхом урочистого обряду в присутності всіх васалів даного сюзерена. Такі васальні договори фіксували основні правила та обов'язки сторін. Сюзерен поряд з наданням земельного володіння повинен був забезпечити васалу захист, радитися з ним, вирішувати його суперечки з іншими васалами і т.д. Головним обов'язком васала була вірність своєму сюзеренові і військова служба, строк якої з XI століття складав сорок днів на рік. Васал також брав участь у судових та інших зборах сюзерена, зустрічав і пригощав сюзерена у своїх володіннях, робив грошові внехжи (викуп сюзерена із полону, подарунок на честь посвячення сина сюзерена в лицарі та ін). Згодом васальні відносини стали переходити в спадщину за умови виплати спадкоємцем певної суми грошей (рельєфу).
Подібна феодальна градація існувала і серед німецьких феодалів: герцог, князь, граф, лицар тощо. Правовий пам'ятник Німеччини XIII століття «Саксонське зерцало» нараховує сім таких рангів (військових щитів), на які підрозділяються німецьке дворянство і духівництво: король, єпископи, абати, світські князі, сеньйори, їх васали тощо.
Феодальна держави і право _____в країнах Європи______
\
Розділ І
У Франції та Німеччині діяла класична формула васалітету: «Васал мого васала не мій васал». Це значило, що васал повинен був зберігати вірність тільки по відношенню до свого безпосереднього сюзерена, від якого він отримав землю і якому він давав клятву вірності.
В Англії спочатку розвивається подібна система васалітету. В середині панівної верхівки утворюються різні категорії землевласників: король, графи, тани і т.д. Однак у XI столітті в історії Англії відбулася подія, що викликала докорінні зміни у всьому подальшому розвитку цієї країни. У 1066 році честолюбний та войовничий французький герцог Нормандії Вільгельм (точніше, Уільям) Незаконг ненароджений здійснив збройне вторгнення на Британські острови, розгромив численне, але погано озброєне військо англосаксів і став королем Англії Вільгельмом Завойовником.
Після завоювання Англії соратники Вільгельма ставали васальг ними від нього держателями, які витіснили англосаксонську аристократію. Так з'являється новий нечисленний елітний,панівний прошарок — великі барони і лицарі Вільгельма. Вільгельм продовжував тіснити англосаксів, відвойовуючи графство за графством, і водночас провадив роздачу земель своїм баронам невеличкими ділянками. Зрештою з'ясувалося, що, хоч у баронів і були значні земельні володіння, вони не становили єдиних масивів, а складалися з окремих земельних наділів, що значною мірою послаблювало їхній вплив. Наявність у Вільгельма І великої кількості землі, визнання короля у 1085. році верховним власником всієї землі привели не тільки до посилення королівської влади, але й до зміцнення акцентів у системі «сюзег рен-васал».
Річ у тім, що після нормандського завоювання ця система набирає певної своєрідності. По-перше, в Англії було значно менше ієрархічних сходинок: король, великі барони, лицарі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166