На ходу Х'ялмар пробує розповісти своїй подрузі історію Божественного Божевільного — одного з найулюбленіших бутанських святих
— Чувак казав, що його медитаційна практика — дівчата і вино…
— Ага, іn vіnо vеrіtas ! — ідіотсько, як завжди, вставляє Марла одну з небагатьох фраз, запам'ятованих із російської поезії. — Це Блок. Про п'яніц із ґлазамі кроліков.
— Га? — Х'ялмар не знає і того мінімуму, причетного до вєлікого й могучого Russian язика, тому мрійливо продовжує далі:
— Про його статеві здібності й розмір дітородних органів люди складали легенди…
— Думаєш, на кожному фасаді його хуй в натуральну величину?
— Нє, думаю, їх сором'язливо там применшують. Ги-ги.
— Ги-ги, — погодилася Марла. — То він був кимось на зразок Діогена?
— Ну, частково…
— Ух ти! Треба десь спробувати висратися на очах у пуританської громади, скажімо, міста Львова, а потім написати щось у розділі «Девіантна поведінка як засіб виховання мас».
— Марло, це буде плагіатом.
— Ага, але ніхто не знатиме, що я то свиснула не в Діогена, а в Лами Друкпи Кунлі — і в цьому фішка. Я вже, до речі, колись пропонувала тим добропорядним громадянам помастурбувати на презентації «Четверга», але, окрім Окрю Іржона, Лешкілєва і Лешкєліва ґьорл-френдки, всі забоялися…
— І що — ти не мастурбувала?
— Нє, пішли вони в сраку. Треба берегти останню барикаду українського моралізаторства… Вони ж бо там як кактуси в акваріумі.
— Кактуси живуть у кактусаріях.
— Або в пустелях. А ті живуть в акваріумі порожньому, поки без води. І не підозрюють, що то скляне пуделко, де їм тепло і сухо, насправді призначене для мокрої і свіжої Н2О, що одною дня накриє їх і вб'є.
— Моралізаторство — останнє виправдання негідників.
— Ага, так мій друг Анджей казав. Тільки не треба про це повідомляти моралізаторів, вони ж бо й так такі нещасні у тій своїй однобокості… їх у житті тішить тільки те, що вони «знають, як все має бути».
— Ну то й навіщо нам перейматися їх долею?
— Я знаю? Певно, кожному суспільству час від часу потрібен свій Божественний Божевільний, що може дозволити собі геть усе, щоби своєю волею звільнити інших.
— У Лами було на це право… Він відрізнявся винятково бездоганним кармічним бекґраундом. Тому й міг усе це витворяти.
Знаєш, насправді кожен з нас дуже добре відчуває, що там у нього на кармічному бекграунді нашарувалося… Одним слід, відповідно, вчити дітей доброму й вічному, а другим — показувати, що добре й вічне не може існувати без своїх темних аспектів, інакше би здохло від своєї неповноцінності. Одним слід нав'язувати людям ритуали людського суспільства, а другим — показувати тим зацофаним людям альтернативні життєві шляхи, щоби хтось із них — зовсім малий відсоток — зміг колись розцофатися.
— Слухай, реально дуже схоже на те, що витворяв Лама Друк-па! — в стриманого Х'ялмара навіть з'явилося щось, подібне до емоції. — Одного разу, коли він дістав благословення — якийсь талісман, що належно було повісити на шию — Божественний Божевільний намотав його собі на член, сказавши, що це принесе йому успіх з іще більшою кількістю жінок.
— Круто.
Х'ялмар продовжував:
— Через свою скандальну поведінку й сексуальний гротеск він таки добивався звільнення людей, провокуючи їх позбутися непотрібних упереджень…
— І, що найдивніше — це йому вдавалося! — сміялася Марла, — і то ще коли! В Європі в той час влаштовували інквізиторські вогнища найвищої християнської моралі, а папа Пій ібав рідну дочку!
— Атож, у Європи вже тоді не було шансів… — сміявся Х'ялмар.
— Точно, не було.
— Угу… — Х'ялмар зупинився й показав рукою в той бік, звідкіля вони щойно прийшли. — До речі, хочеш почитати найвідоміший вірш Божественного? Він буквально виклав суть своєї позиції в кількох рядках, коли зустрівся з одним чуваком… зара подивимося, як того чувака звали
Чувака звали Пема Лінґпа . Марла із Х'ялмаром підійшли до заскленого підсвіченого сувою (складені таблички з непальськими письменами, перемежовані яскравими, вицвілими від давності, клаптиками шовку) і заходилися читати видрукований на А4 англійський переклад .
Я, божевільний з Кийшодрука,
Тиняюся з місця до місця;
Я вірю в лам, коли мені підходить,
Я практикую Дхарму, як мені завгодно,
Я вибираю будь-яку якість, всі вони ілюзії,
Будь— які боги, всі вони Пустота Розуму.
Я промовляю гарними й огидними словами Мантри; це все одно,
Моя медитаційна практика — дівчата і вино;
Я роблю те, що хочеться робити, блукаючи у Пустоті,
Минулого разу я бачив тебе з бумтангським трулку ;
З моїм тлом бездоганним кармічним я зміг наближатись.
Воістину, це було добрим знаком, тебе зустріти на прочанському шляху…
— Отож… — зітхнула після прочитання Марла, — ще б розібратися з усіма пемами й ламами!
— Хочеш писати докторську в Бутані?
Ага, і по 200 баксів за день перебування. Гіннесс би всрався.
— А Фройд би плакав.
— Істинно. Яко мала дитина при цій казці про Всесильне Лібідо. Добре плакати від щастя, знаєш…
— Добре плакати над Еверестом?
— І в Національному Музеї.
— І при першій зустрічі з океаном.
— І при останній.
— І при тому, як в одній культурі хтось вважається святим за те, за що в іншій його би знищили в найганебніший спосіб.
— І при тому, як ненавмисно твоя Мрія підходить до звершення.
— І при тому, як втрачаєш того, кого любив, добровільно вступаючись із його дороги до Мрії…
— І при тому, як той, кого любиш, сумує.
— І коли сміється.
— І коли усвідомлюєш його минущість.
— І коли свою власну.
— І намарність геть усього.
— І Пустоту.
Для усвідомлення останнього Марлі знадобилися би довгі роки й неймовірні зусилля.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69