, що перетворилися в щілини, очі помітили й це. І замість того щоб вернутися в попереднє положення, рука Скворешні зненацька обрушилась градом невпинних переслідуючих ударів на відкинуту руку Горєлова. Вона не давала їй знайти собі місця, заганяючи все далі й далі назад. Наче прикутий ланцюгом до правої руки Скворешні, Горєлов звивався, його вільна рука не знаходила вже простору, щоб розвернутися. І раптом рука Скворешні змінила напрям, і, раніше ніж Горєлов зрозумів це, вона здійнялася над його головою і громовим, нищівним ударом, повторюючи його ж маневр, обрушилась на шолом проти обличчя Горєлова. Голова метнулася в шоломі, немов у іграшкового паяца, і в ту ж мить кулак Скворешні вдарив по туго натягнутому проводу ворожої голки і обірвав його.
Ворог був обеззброєний. Обидві його руки, ніби схоплені стальними кліщами, були в руках Скворешні. Працюючи на десяти десятих, переборюючи чотири десятих ходу Горєлова, гвинт Скворешні тягнув тепер їх обох у глибини.
Боротьба продовжувалася всього хвилину або дві.
Вона вже закінчилася, коли показалися шоломи з блідими, розгубленими обличчями Павлика та Марата. Тримаючи за металеві руки мертве тіло лейтенанта, вони мовчки переводили погляд з багрового обличчя Скворешні на Горєлова, який продовжував з піною на синіх губах борсатися й битися.
– Павлику, – прохрипів Скворешня, – тримай сам лейтенанта… Марате, зв'язати зрадника моїм тросом…
Марат швидко розмотав перекинутий через плече Скворешні моток троса, і за хвилину перша петля схопила одну ногу Горєлова, який запекло відбивався. За кілька секунд до цієї ноги була притягнута й друга…
Марат закінчував уже в'язати руки Горєлова, коли з темряви несподівано виринули одна за одною дві тіні з яскраво сяючими ліхтарями. Це були Крутицький і Матвєєв, вислані капітаном на допомогу Скворешні. За знаком Скворешні вони взяли Горєлова за витки троса на його плечах.
– Павлику, – важко дихаючи, промовив Скворешня, – передай Матвєєву лейтенанта…
З того моменту, коли разом з Маратом Павлик перехопив тіло лейтенанта, його безперервно трусив дрібний, як у пропасниці, озноб страху. Павлик не міг себе примусити глянути ще раз на спокійне, бліде, немов заснуле обличчя лейтенанта. Неслухняними ступнями, майже несвідомо, він переклав рулі, підвів покірне тіло лейтенанта до Матвєєва й передав йому руку вбитого. І так само несвідомо, без кровинки на обличчі, з очима, повними непереборного жаху, він підплив до величезної, могутньої постаті Скворешні і притиснувся до неї.
Скворешня глибоко зітхнув, подивився на всіх, потім уривчасто й хрипко сказав:
– Товаришу командир!.. Ворог схоплений… Відправляю його на підводний човен.
Минуло щось із хвилину, поки долинув підкреслено спокійний голос капітана:
– Ми бачили все. Ви мужньо виконали свій обов'язок, товаришу Скворешня. Дякую вам! Зрадник Вітчизни, диверсант, запроданець, який вчинив вибух на нашому підводному човні, втік до запеклих ворогів нашої Соціалістичної Батьківщини, – дістане заслужену кару! Хай Матвєєв і Крутицький доставлять його і тіло загиблого на підводний човен. Вам, Маратовї та Павликові пройти над підозрілими підводними човнами в секторі вісімдесят вісім, а потім повернутися на судно. «Піонерові», мабуть, доведеться скоро вступити в бій.

***

Троє друзів мовчки, із засвіченими ліхтарями пливли на схід на шести десятих ходу, доганяючи фронт підводних човнів, які зникли в тому напрямі.
За кілька хвилин вони побачили ворожі судна, які тихо, ніби підкрадаючись, наближалися до острова. До острова лишалося вже не більше восьми кілометрів.
Першим порушив мовчання Скворешня:
– Я переконаний, що Горєлов не перший раз спускався тепер у воду біля острова. Ніхто не міг би з такою точністю розвідати місцезнаходження «Піонера» і його сховища. Це міг зробити тільки він і тільки в такому скафандрі, як паш… Дивіться, як упевнено, додержуючи строю, йдуть підводні човни прямо до печери, якраз на її рівні.
Вони проносились уже над строєм підводних човнів. За час боротьби підводні човни зблизилися, і інтервали між центральними суднами скоротилися до п'ятдесяти метрів.
– Довести хід до одної сотої! – наказав Скворешня. Всі троє відразу майже зупинилися на місці й повисли
над підводними човнами. Скворешня продовжував:
– Слухайте, хлопці! А що коли влаштувати цим явно ворожим човнам маленьку диверсію у відповідь?! Ви бачите, як вони стискують стрій у дугу? Спитаю капітана! Товаришу командир!..
– Слухаю, товаришу Скворешня.
– Чи не дозволите ви нам, перше ніж ворог нападе на нас, спробувати вивести з строю три його підводних човни?
– Яким чином?
– У мене є при собі три гранати та залишки манільського троса. Підводні човни йдуть найменшим ходом, майже не обертаючи гвинтів. Ми б підвісили до гвинтів по гранаті… Гвинти намотають на себе троси, а потім своїми лопатями вони вдарять по гранатах…
– Дотепна ідея, товаришу Скворешня!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175