цієї зустрічі. Як йому стає відоме з такою дивовижною точністю місцезнаходження нашого підводного човна? І не тільки ця маленька точка на всьому величезному, безмежному просторі, але й час, коли підводний човен знаходиться в ній? Мало того: ворог дізнається про це досить завчасно, щоб встигнути підготуватися й прибути на місце! Не збагну…
– Очевидно, весь наш маршрут став якимсь чином відомий ворогові, – зауважив зоолог.
– Весь чи частково – не можна сказати, – задумливо відповів капітан.
– Частково? – поволі перепитав зоолог. – Ви гадаєте, що ворог міг дізнаватися про маршрут частинами?
– Чому ж ні? – знизав плечима капітан.
– Тоді… тоді… – розгублено подивився на капітана зоолог. – Як же це? Невже? Невже це може бути?
У нього перехопило дух, і з обличчя стала поволі сходити краска.
– Що ви хочете сказати, Лорд? – не підводячи повік, байдуже спитав капітан.
Зоолог передихнув і якусь мить помовчав. Потім, наче набравшись сили й рішучості, промовив:
– Я… я не знаю, Миколо Борисовичу, може це мати значення чи ні, але вважаю за свій обов'язок повідомити вас, що якось… я сказав Горєлову про місце нашої останньої тривалої зупинки.
– Невже? – швидко подивився на вченого капітан. – Як же це трапилося?
– Він тоді ще не зовсім одужав після історії з Шела-віним. Після обвалу… Якось він зайшов до мене і просив його виписати, щоб скоріше вийти з підводного човна і взяти участь у наших наукових роботах. Я йому відмовив, але, помітивши його великий смуток, щоб втішити, обіцяв на першій же тривалій зупинці взяти його з собою. На звичайне питання, чи далеко ще до неї, я назвав йому місце станції. Невже це могло мати значення, Миколо Борисовичу? – з явним занепокоєнням спитав учений.
Капітан довго моєчав, вистукуючи пальцями розмірений дроб по столу. Нарешті він зітхнув і підвіє на зоолога очі. Мигцем глянувши в ці очі, учений з болем побачив у них суворий осуд і холодну відчуженість.
– Незалежно від наслідків, Арсене Давидовичу, ви зробили абсолютно неприпустимий вчинок. Особливо в умовах бойового походу. Я довірив вам військову таємницю, а ви розголосили її. Це була велика, коли не сказати сильніше, необережність з вашого боку. Я певний, що цей вчинок був виявом простої легковажності в питаннях військової таємниці, яка досить часто ще трапляється серед цивільних людей. Можливо, у даному випадку вона і не привела до якихось небезпечних наслідків, не пов'язана з подіями останніх днів. Не знаю. Але ж ця ваша легковажність, коли б її використав ворог, могла б спричинитися до найжахливіших наслідків. Могла б призвести до загибелі експедиції, до загибелі нашого судна, на яке уряд покладає стільки надій у справі оборони нашої батьківщини.
Слова капітана звучали з підкресленою суворістю й були повні надзвичайної сили. Він підвівся і схвильовано пройшовся кілька разів по каюті.
– Я цілком… розумію… – схиливши голову, тихо, уриваним голосом сказав зоолог. – Я не шукаю для себе виправдання. І я готовий зазнати…
– Не будемо поки що про це говорити, – перебив його капітан. – Я, звичайно, повідомлю про все Головний штаб, але зараз не в цьому справа. Перед нами ще далекий шлях, на якому нас, можливо, чекає багато небезпек і чимало пасток. Ми повинні виконати програму наших робіт і привести підводний човен цілком справним у призначений строк у Владивосток. Важливо, щоб ви в майбутньому не забували, що ви перебуваєте на військовому кораблі і зобов'язані стежити за кожним своїм словом, за кожним рухом. І, особливо, зберігати таємницю маршруту.
Капітан сів на стілець і, помовчавши, продовжував:
– А тепер про Горєлова. Я не думаю, Арсене Давидовичу, що Горєлов здатний на зраду. Але ця моя особиста думка була б недостатньою для твердого, упевненого рішення. Більше значення в даному разі мають міркування чисто об'єктивні. Як може взагалі хто-небудь з екіпажу підводного човна зноситися з будь-ким, хто знаходиться на поверхні? Наш шлях не прямолінійний, ми йдемо не з однаковою швидкістю, робимо часто несподівані зупинки. І ви і навіть я не змогли б ранком сказати, де, в якій точці океану буде підводний човен опівдні. Як же може відбутися зустріч кого-небудь з наших людей із своїм зовнішнім спільником, коли неможливо наперед домовитися про місце зустрічі?
Зоолог жадібно стежив за ходом міркувань капітана, радісно киваючи головою в міру їх розвитку.
– Можна було б припустити, – продовжував капітан, – що злочинець використовує для зв'язку радіо. Але радіоапарати нашого підводного човна негайно реагували б на таке близьке сусідство і викрили б присутність стороннього апарата на підводному човні.
– А радіоапарати в няших скафандрах? – спитав зоолог.
– Та ви ж знаєте, що вони працюють тільки на двадцяти восьми різних, але точно визначених хвилях з підводним човном і з кожним членом нашої команди. Коли б велись розмови на одній із цих хвиль з ким-небудь стороннім, то їх почув би ві
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175