Вона молилася довго, а решта членів виборчого штабу зосереджено спостерігала за її медитацією.
Святий Миколай, мушу вам сказати, дорогі мої друзі, ніколи не покине в біді хорошу людину. А Ідея Іванівна та її син Павло Іванович у принципі були якраз тими, кому святий Миколай щиро симпатизував.
Ідея Іванівна нарешті підвелася з колін вже іншою людиною – бадьорою і самовпевненою:
– Святий Миколай мене ще ніколи не підводив! Це була свята правда.
Вона сіла за стіл і в ту ж мить за вікном почувся скрегіт гальм.
– От бачите! Я ж казала! Це його посланець, – дуже переконливо сказала Ідея Іванівна.
Через кілька секунд у кімнату ввалився Він. Посланець святого Миколая.
Дорогі мої читачі, ви напевне, вірите в Бога. Хочу вам розкрити одну таємницю: святий Миколай має чудове почуття гумору.
Навіть Ідея Іванівна не чекала від святого Миколая такої, так би мовити, оригінальності. Екстравагантний посланець святого Миколая навіть її трохи шокував.
Знаєте, у чому річ?
У кімнату ввалився Колясик.
Колясик, а точніше Коля Шпунда, – місцевий авторитет – завалив у зелену кімнату в супроводі місцевих авторитетів меншого калібру. Колясик, незважаючи на сльотавий квітень місяць, стояв вбраний у всьому білому – аж до черевиків і шкарпеток. Він був невеличкого, навіть дуже невеличкого зросту, кремезний і, як і годиться місцевому авторитетові, з голеною головою. Білий довгий плащ і білі штані внизу були вкриті краплинками провінційної грязюки, однак це не применшувало грандіозного враження від його появи.
– Не пое (що значить на людській мові «не зрозумів»), коли похорон?
Це було перше, що спитав Колясик.
Павло Іванович невпевнено кахикнув, звернувши на себе увагу Колясика. Той витріщився на нього, а потім кинувся з обіймами:
– Пашка, брательник! Ти живий!
Ви не повірите, дорогі друзі, Колясик навіть сльозу зронив, обнімаючи Пашку.
Тут я мушу перепросити дорогого читача за те, що поза увагою оповіді лишився один дуже цікавий епізод виборчої кампанії. Однак усе по порядку.
Колись, під час першого туру, після тієї знаменитої зустрічі з виборцями, на якій Разін скомпрометував Колосального, а уламки правої і лівої партій перелаялися між собою; зустрічі, на якій Пашка так майстерно застосував девідкоперфільдівське мистецтво і на яку примчала Ідея Іванівна з дядечком Ґіві, а тьотя Роза з дядею Борею із Ізраїлю, – якраз після тієї зустрічі в коридорі до Павла Івановича Печеніга підійшов Колясик.
Павло Іванович спершу трохи перелякався його. Він ніколи не стикався з авторитетами, хай навіть місцевими.
Однак Варфоломійович як справжній солдат, прикрив своїми запалими грудьми Пашку:
– Вали звідси, Колько! Тебе ще тут не вистачало!
– Варфоломійовичу, я ж із чистим серцем! – сказав Колясик таким тоном, що навіть недовірливий Варфоломійович здивовано відступив.
Це дало можливість Колясику почати свою тираду:
– Пашка, брательник, ти мене за душу взяв своїм виступом! Падлом буду, якщо брешу! Віриш, коли ти сказав, як босими ноженятами бігав по росі, мене аж сльоза прошибла. Я ж теж, як ти, брательник, у дитинстві босим бігав по росі! А тепер, бач, які штиблети ношу! П'ятсот баксів!
Колясик стискав в обіймах Пашку:
– Я говорити не мастак! Словом, проси шо хош! Пашка мовчав. За нього озвався Варфоломійович:
– Нічого нам не треба від тебе, Колько. Згинь з очей моїх, бо… бо… не знаю що зроблю!
Колясика, як і варто було очікувати, погрози зовсім не зачепили:
– Тіха, дєд. Тут тобі не Ленінський урок! Пашко, кажи, хош: кришу сделаю? Хош: баксами закидаю?
Пашка розгублено дивився на Колясика. Зате Варфоломійович зорієнтувався відразу.
– Ми з кримінальними елементами не хочемо мати нічого спільного!
Місцевий авторитет не образився. Він почухав потилицю і згодився:
– Ти прав, дєд! Я можу йому навредіть! Я всьо поняв. Удаляюсь. Но даю клятву: вся братва за тебе голосуватиме! І оба базари теж – продуктовий і речовий! Падлом буду, якщо не здержу слова!
Колясик слова дотримав. За розвідданими Варфоло-мійовича, Колясик – не брехун. З одного боку, не заплямував чесного імені Павла Івановича Печеніга, а з іншого – зорганізував торговий електорат району.
І ось він, тобто Колясик, стояв перед ними увесь в білому.
– Не пое! Шо таке?
Члени виборчого штабу мовчали, припасовуючи Колясика до посланця святого Миколая. В їхньому мозку перший з другим не асоціювався ніяк.
У розмову вступив Варфоломійович:
– Колько! Ти нам потрібен!
– Оце по-моєму. Тільки чисто конкретно: шо нада?
– Колько! Оті шарамижники з виборчого штабу Колосального запустили мульку про автокатастрофу.
– Ага.
– Розумієш, виборець же не проголосує за Пашку, думаючи, що він уже на тому світі.
– Ага.
– Завтра не можна агітувати. Тож треба до сьогоднішнього вечора об'їздити ваг виборчі дільниці з повідомленням, що Пашка – живий.
– Ага.
– Треба популярно пояснити, щоб виборець не панікував.
– Ага.
– Що ага?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60