— просто до нашого підземного житла!
— Ось вам і сюрприз номер один!.. Огляньте, прошу, протилежний схил, чи немає там паразитарних кратерів?
Приймач замовк.
Грубер зловтішно посміхався. Небезпека, що загрожувала вченим, вплинула на нього, як цілющий бальзам.
«Не один я вскочив у халепу, їм теж капає за шию! — втішав він себе. — Хай їм грець! Коли я мушу гинути, — хай гинуть всі! Хай уся Кварта разом з Землею, з усім Всесвітом розпадуться на атоми!»
Його відірвав від думок голос Фратева:
— На північно-західному схилі вулкана є два другорядні кратери. Однак, здається, вони забиті. Дим з них не виходить.
— Дякую. Цього досить. Біля головного кратера прилаштуйте сейсмограф з передавачем і повертайтесь. Треба якнайшвидше братись до гравітаційного передавача. Ви ж уявляєте, як нетерпляче ждуть на Землі нашої відповіді.
— Дозвольте ще одне запитання, товаришу Навратіл. Який ухвалили вирок отим трьом мерзенним «братчикам»?
Грубер широко відкрив повні жаху очі й затремтів усім тілом. А розмова невблаганно продовжувалась. Приймач несхибно відтворював спокійний голос академіка Навратіла:
— Ми вирішили покінчити з ними. Тільки зачекаємо, поки наш присуд затвердить Всесвітня Академія. Шкодити нам злочинці все одно не зможуть, а на розшук зараз нема часу…
— Отже, по багатьох роках знову кара на горло… Але це справедливо. Як інакше карати зраду всього людства?.. — Фратев помовчав, а потім сказав уже іншим тоном: — Коли я отак дивлюсь на нашого оповитого димом сусіда, мені на думку спадає ще одне запитання: чи не зробили б ми розумніше, якби для майбутнього житла знайшли краще місце, ніж Накритий стіл? Вулкан ніколи не можна вважати хорошим компаньйоном.
— Ми це питання обміркували, але кінець кінцем прийшли до висновку, що краще місце навряд чи знайдемо. Годину тому Свозилова повідомила, що на узбережжі сусіднього континенту несподівано з'явився довгий ланцюг вулканів. Вони виростають з катастрофічною швидкістю, — «Стріла» ледве-ледве уникла лиха… Мабуть, Кварта переживає зараз період великих геологічних зрушень. Розташовуйся хоч у райському садку — все одно прокинешся на вершині вулкана, — спробував пожартувати академік. — Сьогоднішня ніч буде нам великою наукою: в підземному житлі залишатись більше не можна. Шукати іншого місця не варто. Оселимось просто на Накритому столі, а… Пробачте, мене викликає Свозилова. Про все інше поговоримо вдома. Вимикаю…
Приймач замовк. У тоскній тиші тільки моторошно завивав вітер, та у шибки стукав піщаний дощ. Літак гойдався, як легенький човник на розбурханих хвилях прибою.
Грубер схопився за шию:
— Покінчимо… Кара на горло… — шепотів він, як божевільний. Насилу видрався на крісло пілота, посмикав за бездіяльні важельки.
Безпорадно схилився на спинку крісла, заплющив очі.
— Банани! — згадав він раптом.
Незважаючи на нестерпний біль у затерплих ногах, Грубер поплентався до сумки, виловив з неї два довгастих плоди. Вп'явся в них зубами, не знімаючи шкірки. З шлунка по усіх судинах розлилося приємне тепло.
Взяв ще два плоди, пожадливо проковтнув.
Підлога під ним захиталась і непомітно перетворилась на гойдалку, яка хиталась туди й сюди у теплому весняному повітрі. Після п'ятого плоду це була вже не гойдалка, а барвисто розмальована карусель, яка заносила п'яничку аж під хмари. Він ввижався сам собі могутнім велетнем, який повинен схиляти голову, щоб не зачепитись за зорі. йому здавалося, ніби він має таку силу, що одним натиском пальця може розчавити цілу армію зразу.
— Ви, пігмеї! Ви… Ви… хотіли мене судити? — зареготав він сміхом божевільного. — Я розмету вас, як мурашок!
Грубер підвівся, щоб здійснити свою погрозу, але алкоголь вирішив інакше. Не зробивши й кроку, жалюгідний п'яничка упав, як підтятий. Одразу ж забув про погрози, випростав руки і почав співати. Не почув навіть, що замок у дверях кілька разів клацнув і до кабіни ввійшли Краус і Мак-Гарді.
— Погано ми його зв'язали, він знову напився, — плюнув Краус, одвертаючись від п'яного.

ЧАСТИНА ДРУГА
ПІЗНАЙ І ОВОЛОДІЙ
Розділ XIV
Допоможіть робінзонам Всесвіту!
Академіка Хотенкова ще змолоду захопила проблема, яка позбавляла сну багатьох майстрів і учених, — таємниця страдіварок — скрипок, виготовлених славнозвісним Страдіваріусом.
Чого у страдіварок такий надзвичайний звук? Чим пояснити те, що жодна скрипка їх досі не перевершила?.. Ці питання дуже хвилювали молодого студента. Він часто відвідував Московську консерваторію, де заслухувався мелодійними тонами чудесних скрипок, і вирішив будь-що розкрити таємницю, навіть коли доведеться віддати дослідженню увесь свій вільний час.
Захистивши дипломний проект, Хотенков з запалом узявся за розв'язання цієї проблеми. Озброєний найточнішими інструментами, він дослідив понад сто скрипок — вимірював, розглядав їх під мікроскопом, складав хитромудрі таблиці. Однак незабаром його, як здібного інженера, Академія послала на будапештський завод «Астронавт», де виготовлялись міжпланетні літаки. Для страдіварок лишалось усе менше й менше часу. Пізніше, коли Хотенков був обраний академіком, про таємничі скрипки довелося забути.
А втім, не назавжди. Коли його обрали головою аст-ронавтичної секції Всесвітньої Академії і він приймав дослідницький заклад, його попередник, між іншим, згадав, що серйозно цікавиться скрипками Страдіваріуса. Вони потоваришували. Хотенков узяв з музею дорогоцінний інструмент. Але що далі, то частіше траплялось так, що, приготувавши прилади для дослідження, він забував про них і перетворювався на музиканта.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134