Митько ніби цього тільки й чекав:
— Василю Володимировичу, а може, продемонструємо товаришу Северсону кілька стерео про нього?
Бібліотекар замахав руками:
— Та помовч, шибенику! Чи мало ще ти накоїв?.. Які ще там «стерео»?! — звернувся він до Северсона, а потім з німим запитанням подивився на Наташу.
— Дайте, Василю Володимировичу… — зітхнула дівчина. — Може, так буде краще.
З дивним навіть для самого себе спокоєм Северсон стежив за рухами літнього бібліотекаря. Той сів до великого овального столу; як на телефоні, набрав якийсь номер. На екранчику спалахнула літера «С». Під нею тричі блимнула зелена лампочка; на лівому крилі стола відкрилась засувка. Бібліотекар простяг до неї руку й витяг кілька металевих коробок.
— Почнемо з першої частини?
— Звичайно… — тихо відповіла Наташа.
Бібліотекар засунув коробочку в нішу проектора і натиснув на одну з кнопок. На протилежній стінці з'явився портрет Северсона.
— «Син Півночі», стереофільм Олексія Черепанова та Наталії Орлової… — пролунав незнайомий басовитий голос.
— Це було року тисяча дев'ятсот двадцять восьмого… — продовжував диктор в той час, як крізь портрет почали проступати обриси портового міста.
— Тромсе!.. — прошепотів Северсон.
— Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальні кадри вашого вильоту, — сказала тихо Наташа, яка не зводила очей з свого супутника.
Потім ішли фотографії Амундсена та «Латама», а за ними — маленька карта з рухомим літачком, який просувався в напрямку Шпіцбергену. За групою островів він несподівано зник, а замість нього з'явився червоний кружечок.
— Десь у цьому районі «Латам» зазнав аварії… — пояснював диктор. — Спостерігач літака Северсон невідомо як потрапив на берег безіменного острівця, де й замерз. Збігали роки, минали десятиріччя. Надійшли величні дні визволення всього людства. Здійснились передбачення Маркса та Леніна: капіталізм та імперіалізм зійшли зі сцени історії. Назавжди зникла небезпека війни. Велетенські творчі сили, які гайнувалися раніше на створення засобів знищення, звільнились тепер для найпрекраснішо-го: для боротьби за щасливе сьогоднішнє і ще прекрасніше майбутнє людей. Настав небачений розвиток техніки й науки. Вже через двадцять п'ять років після усунення небезпеки війни людство мало таку силу, що могло стати на бій з Сахарою і Арктикою. На протязі наступних п'яти років ми витіснили льодовики аж до Північного полюса. І ось на цьому славетному переможному шляху і було знайдено Северсона…
Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючі події.
Бергер доповідає Всесвітній Академії, що в одному з льодовиків на крижаному острівці знайдено невідому людину в одязі пілота двадцятих років двадцятого століття. Він лежить скоцюрблений у прозорій кризі, наче спить. Голова його — на лівій руці, а правою він притримує шкіряне пальто.
На острів приземляється вертоліт. З нього виходить група лікарів-тарабкінців. Спеціальним інструментом вони вирізають великий крижаний куб з тілом людини і з допомогою кранів навантажують на літак.
На екрані з'являється Москва, а потім велика лабораторія.
— У кишені невідомого було знайдено військовий білет… — звучить голос диктора, і на екрані з'являється знімок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в воді: літери тексту розмазані і перетворились на брудні смуги. В графі: «Прізвище» — видно тільки «…е…сон».
Фотографію книжки змінює кадр у лабораторії. Усміхнена чорнява дівчина (Северсон одразу ж упізнає в ній Наташу) каже:
— «Е…сон» — це мені не зовсім подобається. Знайшли ми його на півночі, то й будемо поки що називати Северсоном.
— Рік важкої і відповідальної наукової праці, рік упертої боротьби з невблаганною природою… — продовжує диктор. — І нарешті все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати… Северсон вимовляє перше слово… Наука святкує одну з найбільших перемог… Смерть поступилась!.. — Стереофільм закінчився. В залі лунає музика, яка підносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!
Северсон зворушений.
— Наташо! Василю Володимировичу! Митю!.. — йому перехопило дух.
У Наташі очі сяють щастям. З радості вона б розцілувала Северсона!
Криза минула. Тепер можна сміливо стати перед Та-рабкіним і сказати: наш любий Северсон уже живе в теперішньому часі!
Розділ IX
В краю чудес
Северсон підійшов до широкого вікна. Зупинився, вражений.
Перед його очима розляглась чудесна картина. До яскраво-синього неба зводились велетенські палаци, прикрашені статуями та барельєфами. На вершині одного з них стояла велична бронзова постать з простягненою вперед правою рукою. Фундамент цієї багатоповерхової будови губився в зелені великого парку; бічні крила палацу мали плоский дах, де стояли кільканадцять дивних безкрилих літаків.
Скільки сягало око, скрізь проти неба височіли такі ж палаци. Вони були різні за обрисами, оздобленням і кольором, але всі стояли серед дерев. На обрії виблискувала водяна гладінь, якою снували кораблі. Голубінь кеба прокреслювали білі смуги од літаків.
Северсон довго дивився у вікно й мовчав. Зачарований краєвидом, він забув про все на світі.
Так он яка Москва!.. Куди до неї Нью-Йоркові! Там хмарочоси убогі, як коробки для черевиків, та ще й тісно приліплені один до одного… А може, й Нью-Йорк уже змінився?
Він запитливо глянув на Наташу.
— Як, подобається наше місто? — запитала вона лукаво.
— Це — втілена казка, Наташо!.. Але я й досі не вірю, що це — Москва. Мені здається, що я потрапив на якийсь зачарований острів, про який світ навіть не знає.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134