— Шкода. Все заспокоїлось, і я їх ще міг би використати. Але все ж я вам дуже вдячний! — сказав іронічно Дітріхсон.
Розділ XXVIII
Таємниця Ватсона
Збігали тижні, місяці… Рік змінювався роком.
В праці й розвагах час для відважних астронавтів минав непомітно. Після відкриття нуль-променів працювати стало ще цікавіше: виявилось, що ці промені можуть стати добрим помічником у цілому ряді галузей науки. Вони допомагали точніше дослідити будову атомного ядра, значно прискорювали процес перетворення елементів у лабораторіях. Однак джерело нуль-променів усе ще лишалось невідомим; безрезультатними були й спроби відтворити їх штучно.
Академік Навратіл час од часу переглядав контрольні записи скерованого на Землю астрогравіметра і хитав головою:
— Марно, марно… Випущеного слова не спіймаєш, а світла не наздоженеш. Побоююсь, що доктор Заяц поставив перед собою непосильне завдання. Гравітація — це стоголовий дракон: одну голову йому відрубаєш, а п'ять нових виростуть. Скоріше поголишся сокирою, аніж промодулюєш гравітацію!
Перспективи зв'язку з допомогою гравітації для екіпажу «Променя» становили вже не теоретичний, а практичний інтерес. Радіохвилі з Землі долітали сюди з запізненням на два з половиною роки. А повідомлень з рідної планети всі чекали з великим інтересом.
Перші спроби керувати погодою на Землі з допомогою атомної енергії викликали на «Промені» захоплення. Менш радісним були повідомлення про хід оживлення Амундсена. Операції просувались дуже повільно, бо тіло героя було в кількох місцях поранене. Однак Тарабкін, на превелику радість Северсона, надії не втрачав.
Так минуло п'ять років. Щоб відсвяткувати знаменну річницю, всі зібралися в клубі на урочистий обід.
— О, смажена курка! — радісно вигукнула Надія Молодінова. — Та це ж моя улюблена страва!
— Фарширований перець! — приєднався до неї Мадараш. — Чудесно.
— Свинина, кнедлики і капуста із шкварками! — зрадів Навратіл.
— Хай я буду президентом на планеті Ікс, якщо ця печеня не краща за ту, яку готувала матуся! — тріумфував Фратев.
— Ви чарівниця, Алено! Як це вам вдалося догодити усім? — здивувався Чан-су.
— А що ж тут складного? — весело посміхнулась Алена. — Скільки разів ви у клубі згадували свої улюблені страви! А я ще на Землі, складаючи план нашого меню на вісім років подорожі, не забувала про національну кухню.
— І потай протягнули до «Променя» ящик з консервами, щоб порадувати нас після отієї штучної їжі, правда? — продовжив за неї Навратіл.
Северсон потиснув руку коханій і прошепотів:
— Я радий за тебе.
Тільки-но обід закінчився, як Навратіл затягнув стару пісеньку:
Це річниця, це річниця,
Ходім, стара, до пивниці —
Гой-я-я, гой-я-я,
Гой-я-я, гой-я-я!
Гой-я-я, я!
Всі приєднались, і в клубі весело залунало:
Будемо до ранку
Танцювать голана.
Гой-я-я!

***
— Товаришко Молодінова, я маю сказати вам щось дуже важливе, — почувся голос Ватсона з гучномовця відеофону в кабіні управління. — Чи не можете ви зайти до мене?
— Не можу, Ватсон. «Промінь» трохи збився з шляху, зараз визначаємо причину.
— Тоді — коротко: я виявив на планеті Ікс ще одну радіостанцію. Говорить на іншій мові, аніж перша, і трохи слабкіша. Слід сподіватись, що…
Його перебив різкий сигнал тривоги, а слідом за тим на екрані службового відеофону з'явилось схвильоване обличчя Цагена:
— Товаришко Молодінова, астрогравіметри показують велике тіло в напрямку Пенеболи… І ще одне — трохи менше — в напрямку Регула…
Цього разу небезпека була виявлена заздалегідь, тому гарячкувати не доводилось. З наказу Молодінової начальник радіолокаційної станції Вроцлавський старанно обстежив простір і приблизно через півгодини повідомив:
— Напрямок Регула: темне тіло, величина нуль-три, відстань двадцять шість цілих і сім десятих хвилини… Напрямок Пенеболи: темне тіло, величина нуль-нуль-вісім, відстань тридцять дві цілих, дев'ять десятих хвилини. В напрямку до центра сузір'я Леза: темне тіло, розмір нуль-нуль-чотири, відстань тридцять дев'ять хвилин…
Молодінова швидко ввімкнула всі відеофони на «Промені».
— Увага… Увага… Прив'яжіться! Вмикаємо реактори двигунів!
Точно за хвилину з дюз корабля вилетіло червоне полум'я.
— Як у нас кажуть, мали більше щастя, ніж розуму, — зауважив Навратіл. — Згасла сонячна система, чи що там ще було, могла б з таким же успіхом стояти просто у нас на шляху.
— Тоді б я виявив її вже давно, — заперечив Мадараш, який саме був головним пілотом. — Я не спускаю очей з головного астрогравіметра.
З екрана зазирнуло до приміщення завжди усміхнене обличчя Фратева.
— Уявіть собі, найбільше тіло біля Регула є радіозіркою! — вигукнув він радісно. — А як інтенсивно випромінює! Це вже не шум, а просто гуркіт водоспаду!
Навратіл надів навушники і підійшов до радіотелескопа.
— Фратев був правий, послухайте! — подав він навушники Молодіновій. І з посмішкою додав: — Я гадав, що він трішки перебільшує, як завжди.
— Нема сумніву, джерело радіохвиль не може бути далеко. Перевірте, будь ласка, чи точно скеровано радіотелескоп на найбільше темне тіло.
Навратіл підійшов до великої дошки і примруженими очима обвів кілька екранів.
— Так, дані астрогравіметра, радіолокатора і телескопа збігаються. Радіохвилі виходять з тіла величиною нуль-три.
— Отже, ми стоїмо на порозі розкриття таємниці радіозірок! — зраділа Молодінова. — Це, безсумнівно, згасаючі сонця, температура яких знизилась настільки, що вони вже не випромінюють видимого світла.
— Ви праві, — показав Мадараш на екран астротелевізора. — Погляньте:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134