— Ну, спускаймося.
Обережно згорнули балони, з допомогою тросів сяк-так спустили вантаж на землю. Але це ще було півділа: довелося докласти чимало зусиль, поки вони вибралися з джунглів, хоч до узлісся було всього лише кілька десятків метрів.
Коли всі речі витягли з хащів, Молодінова пішла розвідати дорогу, а втомлені мандрівники сіли спочити.
— Чи не помічаєте ви, що грунт під ногами коливається? — запитав Вроцлавський.
— Справді, вулкан не такий спокійний, як здається на перший погляд, — підтвердив за хвилину Северсон.
— Я теж це помітив, — кивнув головою Фратев. — Ця люлька ще всипле нам жару.
Тим часом повернулась Молодінова.
— Каньйон, який ми збирались перелетіти, недалеко. Я гадаю, що слід продовжити подорож річкою, що протікає по ньому.
— Чудесно! Блискуча ідея! — жваво погодився Фратев. — Б'юсь об заклад на смаженого індика, що таким чином ми з комфортом і дуже швидко потрапимо в Долину вогнів, до квартян!
Біля вузької долини експедиція зупинилась. Молодінова з Аленою наповнили повітрям човни, а інші тим часом приготували троси, щоб спускати вантаж.
Спускання прямовисною скелею забрало багато часу. Лише через кілька годин експедиція могла продовжувати свою важку подорож.
Каньйон повертав то ліворуч, то праворуч. На його крутих схилах росли якісь химерні рожево-червоні рослини, схожі на наші лишайники. Подекуди над ними схилялись покручені стовбури могутніх дерев з великим овальним, губчастим і жовтим знизу листям.
Стіни каньйону поступово знижувались, сам він ширшав, аж поки перетворився на улоговину з пологими схилами. Долина вогнів уже мала бути десь недалеко, але на порослих чагарником берегах досі не видно було ані найменшої ознаки втручання мислячих створінь.
Мандрівники поминули кілька крутих поворотів і опинились у джунглях. Що далі, то нижче схилялись над гладінню води буйні крони дерев, аж поки не утворили суцільне склепіння, крізь яке лише де-не-де проникали сонячні промені.
— Вогні! — раптом закричав Фратев і почав щосили гребти.
Вогні ставали яскравішими і наближались. Вже ясно було видно сотні лампіонів, що сяяли в хащах понад берегом.
— Навіщо квартяни освітлюють джунглі?! Подивлюсь на ці вогні зблизька! — рішуче сказав Фратев і, передавши весла Молодіновій, швидко поліз плетивом ліан до крони освітленого дерева.
— Це не лампіони і не електричні ліхтарі! — почувся з пітьми пралісу його розчарований голос.
— А що?.. Ну, швидше розповідайте, чому мовчите? — наполягали мандрівники, які тим часом добрались до го-го ж берега.
— Увага, я спущу вам вниз один ліхтар, — вигукнув Фратев.
Широке листя зашелестіло, і серед нього з'явилась сяюча куля, підвішена на тонкій ліані. Коли куля наблизилась до човна, Алсна скрикнула:
— Надзвичайно! Адже це — світний кокосовий горіх!
— І зовсім холодний, — додав Ватсон, обережно торкнувшись дивного плоду. — Чи не прилипли ви там? — звернувся він до Фратева.
— Тисяча комет і метеорів! — почувся в цю мить розлючений голос Фратева. — Справді, воно клеїться, як липучка!
Алена засміялась:
— Це ж і є липучка. Ви — хороший ботанік. Поглянь-те-но уважніше, скільки огидних комах, приваблених світлом, потрапили до пастки.
— Підемо далі в джунглі чи повернемось? — запитала Молодінова.
— Повернемось. Квартян тут все одно не знайдемо, — відповів Ватсон.
— Стільки мук, і все через світні джунглі! — обурювався Фратев, злізаючи з дерева. — А ми гадали, що знайдемо тут чудесне місто!.. І все ж я проти повернення. Якщо ми вже тут, — зазирнемо трохи далі.
З хвилину сперечались, потім увімкнули прожектори і попливли вперед.
Раптом щось зашуміло у них над головами. Северсон швидко повернув прожектор догори. Всі затамували подих.
В світлі прожектора ширяли дивні створіння. Їхні обличчя нагадували шимпанзе; плечі й руки в них були з'єднані великими перетинчастими крилами.
— Квартяни… — ледь чутно прошепотіла Алена.
— Гуіі… Гуіі… — розляглось пралісом.
— Кііі… Кііі… — відгукнулось звідкись здалеку. Крилаті створіння покружляли ще трохи над річкою і зникли в хащах.
— Вони летять над струмком, який впадає тут у річку, — сказав Фратев, що знову поплив першим. — Рушимо за ними.
Не чекаючи відповіді, він швидко попрямував до гирла потоку. Інші — за ним.
Скоро перед ними виросла несподівана перешкода. Дорогу перетинав водоспад.
— Я піду на розвідку, — знову запропонував Фратев. — Видертись зможу, недарма я вважався на Землі непоганим альпіністом.
Озброївшись тросом і киркою, він почав повільно підніматись по нерівній кам'яній стіні і незабаром зник з очей. Збігали хвилини, минула година.
— Чи не трапилось чого з ним? — почала турбуватись Молодінова. — Северсон і Вроцлавський, прошу, підіть пошукайте його.
Чоловіки обережно піднімались угору. Метрів через сто вони виявили вузький приступок, який тягнувся карнизом уздовж кам'яної стіни. Вроцлавський пішов ним ліворуч, Северсон — праворуч. Не встиг він зробити і кілька кроків, як побачив темний отвір у скелі… Печера… Северсон витяг з кишені пістолет, увімкнув електричний ліхтар і зайшов туди.
— Гуіі… — запищало щось у повітрі, і повз людину, — аж вітер повійнув, — промайнула крилата постать.
Северсон відсахнувся, але одразу опанував собою і обережно зазирнув у печеру. Посеред неї було згасле багаття, а навколо нього валялись дивні блискучі предмети. Северсон зайшов і взяв один з них в руки. То був прозорий камінь, схожий на янтар.
В одному з кутків тьмяно виблискував якийсь довгастий предмет. Северсон присвітив. Оце так несподіванка!
— Вроцлавський!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134