не найліпше: сині затоки під очима, халат, накинутий на нічну сорочку, ліжко досі розстелене, в кімнаті бардак.– Щось трапилося? – запитуєш і скидаєш па підлогу, як сказав поет, обважнілого, наче прапор, плаща.– Ну ти теж сьогодні не постував, – нарешті чуєш її голос. До речі, як ніхто інший, вона вміє визначати, пив ти що-небудь чи ще ні.– Що правда, то правда, – відповідаєш уже з лазнички, відкручуючи кран гарячої води. – Знаєш, я відчув, що в мене піднімається температура, і трохи випив для профілактики…Повертаєшся до кімнати і поміж усілякого лахміття знаходиш її двокасетник. Знайомими тобі трусиками витираєш із нього пилюку.– Я забрав останній концерт Майка Олдфілда. Послухаємо?Вона, звичайно, ні мур-мур, насуплено тримає в руці склянку з горілкою, але починається музика – гітари, флейти, барабани, клавесини, у лазничці біжить вода, ангельські хори кличуть мореплавців відкривати нові екзотичні землі, каравели пристають до вологих південних островів, набираєш телефон Кирила.– Отто? Чудово! Де ти пропадаєш, як довго маємо тебе чекати? – випалює Кирило замість привітання.– Хвилин за двадцять я буду в тебе, – заспокоюєш його.– Тут тепер майже всі є зібрані: Омелян Порфирович, Люба, Андрій… Ти всіх затримуєш, Отто! Ми ж так ніколи нічого путнього не збудуємо! Де ти зараз є?– На одній зупинці, старий…– На якій зупинці, де?– Яке це має значення, Кириле? Головне, що я скоро буду!– О'кей, добре. Ми чекаємо ще двадцять хвилин. Не більше.– Навіть менше. Я буду швидше, ніж за двадцять хвилин.– О'кей, чекаємо!У слухавці короткі гудки. Так. Одну справу зроблено. Сідаєш до столу, бо Галя кивком показує тобі на склянку.– Випий, – каже вона.– Водка пйош – свінья лєтаєш, – виголошуєш давню узбецьку мудрість.Горілка йде досить непогано. Тепер айне кляйне цігаретте – і шубовсь у ванну. І пішли вони всі. Тут тебе ніхто не знайде. Можна сидіти роками. Аж поки турки не відремонтують будинок. Аж поки не настане новий срібний вік.– Що нового, Галю?– Я вчора повернулася з Середньої Азії.– І як успіхи?– Кілька молодих еф. Недавно вилупилися. Десь так із півмісяця.– А що ти робитимеш, коли ваша імперія розпадеться? Куди поїдеш за ефами? У Псковську область?– Ти вже сто разів мене про це запитував, – кривиться вона.– І сто разів я не чув твоєї відповіді. Чого ти п'єш?– Настрій. Нічого не хочеться. Наливай ще. Це не остання пляшка.– Як тобі Олдфілд?– Я вирішила, що ти не повинен більше сюди приходити. І взагалі – я викреслюю тебе зі своїх списків. Купайся і провалюй геть.– Обов'язково. До речі, мені все одно треба йти. Мушу в «Дитячому світі» купити подарунок для дітей своїх друзів. А діти моїх друзів – то мої діти.– Не смішно.– Я знаю, Галюню.Вона закурює, нетвердо підводиться з-за столу і, похитуючись, добирається до вікна. Курить і дивиться у вікно. Під Майка Олдфілда.– У тебе вже хтось є, Галю?Маленька череп'яна ваза, знайома тобі ваза з підвіконня, без попередження летить у напрямі твоєї голови. Встигаєш ухилитись, як здібний боксер. З Галею це буває. Гарна була ваза.– Ти прийшов, аби познущатися?– Що за дурні питання? Звичайно! Я тільки тим і живу, що висмоктую з тебе кров…Зелена разова запальничка пролітає поруч із твоїм вухом. Майк Олдфілд бавиться тамбурином і кастаньєтами. Наступною полетить, напевно, праска. Слід бути обережнішим у висловах – не надто хочеться дістати нею в скроню.– Востаннє, коли ти був тут, ти повівся зі мною, наче з повією… Отримав своє – і пішов. Пропав на два тижні…– Я писав роман у віршах, Галю.– Писав! Ти міг би просто подзвонити. Я ж не тримаю тебе!… Вона таки забагато випила. І ця праска стоїть занадто близько до неї. А вода у ванні, здається, вже набігла…Так і є! Повна ванна чудової щедрої гарячої води, яку ти так любиш. З кімнати долітає її голос:– Живи собі, як знаєш!… Будеш потім на своїй Україні розповідати, як мав тут одну кацапку дурну…– І не одну, Галю, не одну, – відповідаєш уже роздягнутий, залазячи у ванну.У кімнаті щось об щось розбивається. Але то не праска. Намагаєшся відгадати, що саме. Чорт забирай, як гупає у скронях. Чоло потягне градусів так на тридцять вісім. Навіть з лих(…)м, як кажуть твої знайомі російські письменники. Заплющити очі і думати про велике. Шкода тільки, що не прихопив сюди склянку з горілкою. Бо наші предки – славні козаченьки – горілкою будь-яку хворість виганяли. Горілкою й гарячими ваннами. Але в поході не пили. За це каралося киями. А ти сьогодні в поході й нажлуктався, мов паскуда. Київ йому, київ сучому синові!Розплющуєш очі. Ось по трубі повзе змія. Мабуть, хоче стрибнути до тебе у ванну. Але як вона зможе стрибнути? Для того аби стрибнути, потрібні сякі-такі ноги. А змії ніг не мають, за винятком мідянок. Вона не стрибнути хоче – ні, вона впасти хоче до тебе у ванну. Сповзе по трубі трохи нижче – і гаплик.– Галю! – кличеш. Як у прі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63