Св. Марка, був розбуджений чиєюсь новою появою у твоїй клітці.А то була Галя. Вона приклала свій палець тобі до вуст. І ти, за старою любовною звичкою, почав пестити його. І раптом відсахнувся, як від гадюки, згадавши, що вона – їхня спільниця. Але Галя випередила твої можливі докори.– Мене викликали за службовим обов'язком, – пояснила. Я повинна зробити тобі кілька уколів…– Навіщо, Галю?– Для чистоти експерименту– Для якої чистоти – моральної?– Перестань хоч зараз, – тихо сказала, проте в голосі її не було ані краплини злості. – Знімай штани.– Я хотів би померти з гідністю, Галино.– Ніхто не претендує на твою гідність. Але штани треба зняти.На ній був якийсь вельми офіційний костюм, щось на кшталт жіночої уніформи, хоча досить обтислої, з виразно коротенькою спідничкою. Трохи пахла горілкою, проте загалом трималася незле. Незважаючи навіть на дещо підпухлу вилицю.– Розумієш, Галю, я хотів би померти без галасу і спотвореного обличчя, крім того, я не хотів би у передсмертній агонії накласти в штани…– Отож і скидай їх, – наполегливо повторила вона.– Ти можеш зробити так, щоб я помер красиво і з геройською піною, е-е, піснею на вустах? – запитав ти, слухняно розстібаючи перший гудзик. – І взагалі, поясни мені суть експерименту. Маю я право бодай на це? Що за дива діються у цих ваших підземеллях! Спочатку мені повідомляють, що запакують до голодних щурів. Потім я дізнаюся, що мене колотимуть у дупу задля чистоти експерименту. І все це є нічим іншим, як приготуваннями відповідних структур до повсюдного запровадження військового стану!…Вона відклала набік свою торбинку зі шприцами. І знову палець її ліг тобі на вуста.– Мовчи, – сказала зовсім тихо.– Не можу мовчати! – тріпнувся ти, але відчув, що інша її рука вже розстібає на тобі дальші ґудзики.Вона була чудодійна, ця її рука. Ти аж завмер від приголомшення, а вона прийшла до тебе, як стара знайома, і досить легко потрапила куди прагнула. Це була музична, віртуозна рука. Вона робила тебе сильним. Вона давала тобі надію.Ти швидше відчув, аніж побачив, як Галя скинула жакет і сорочку. Вона повзла по тобі, немов королева змій. Ти весь оповився її тілом, ти поринув у нього, яку хвилю, розкошуючи в запаморочливо-збудливому її сичанні, її губи мандрували тобою, наче лісом. Вони побували всюди. Але рука! Продовжувала робити свою справу, аж ти зімкнув очі, аж задихав тяжче, уривчастіше.– Мовчи, – сичала королева змій.Занурювалася в тебе все глибше і глибше. Пахла горілкою, пахла дощем і травою. Ти зоставався нерухомим і водночас уже плив кудись. Так, то були хвилі. Нарешті рука, ота її рука вже випірнула з глибин і, наче сліпуча птаха, перелетівши твоїми грудьми, заночувала у волоссі. Аж тоді ти згадав, що також маєш руки. І вони почали свою подорож. Це було змагання рук – твоїх, ще недолугих і таких неслухняних, та її чудотворних, теплих і щедрих. Вона допомагала тобі кожним своїм рухом, вона текла назустріч тобі, аж поки ви удвох не звільнили її від зайвого одягу.– Я збожеволію від тебе, – прошепотів ти.– Мовчи, – повторила вона.Слова могли тільки нашкодити. Для них не було місця. Вони були геть недоречними. Вони нічого не означали. А слова мусять щось означати.Нарешті вона тихенько скрикнула. Це був ще тільки початок, але ти вже бачив пітьму, прошиту блискавицями. І тому вона робила все, аби ти витримав. Вона любила кожну найменшу частинку тебе, вона майже співала про це своїм ненастанним «мовчи, мовчи», і вже важко було здогадатися, хто ким жертвує, так самовіддано приносила вона все, що могла. І ти побачив ясну дорогу невідомого палючого дня, ти відчув спеку, відчув, що танеш, зіходиш чимось ніжним і білим, ти зробив останнє зусилля і вкрився білим цвітом, наче райський кущ, і врешті потонув у такому невимовному морі ніжності, глибше за яке вже немає нічого, нічого, нічого…– Я принесла тобі плащ, – мовила вона за хвилину, вже майже одягнута. – Я випрала і висушила його.Подала тобі сіруватий згорток, видобутий звідкись із напівтемряви.– Дякую, але для чого він мені? – кисло всміхнувся ти. – Хочеш, аби ті паскуди розшматували його своїми страшними різцями?Вона присіла поруч із тобою й закурила.– Розкажи мені все-таки, в чому справа? Що за експерименти ви тут провадите? Чому саме ти? Чому ти з ними?– Я не винна. Я хотіла займатися своєю наукою. Зміями, отрутами. Вони надали мені таку можливість.– Чи є в мене хоч якісь шанси? Чи зможу я чинити щурам належний опір?– Для чистоти експерименту я повинна була ввести тобі деякі речовини. Вони паралізують. За неповних двадцять хвилин після уколу перетворюєшся на рослину. Йдеться, власне, вже не про тебе, а про те, чи подіють речовини в подальшому на щурів. Адже вони – так само живі істоти, підвладні певним біологічним законам. Розумієш, останнім часом режим усе менше надій покладає на військо. На міліцію, зрештою, теж. У випадку загострень і силових зіткнень він може жорстоко прорахуватися. Велетенські
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63