Ні, це не для мене. Мені більше імпонують шахи… Ці фігури, — пан Ольберт підняв білого короля на рівень очей, — ці фігури не мають власної волі. Тому я не можу здійснювати над ними примусу…
Я слухала монолог професора у поштивому шоці. Ото нагородив! Про що взагалі йдеться?! В якийсь момент в мене виникло відчуття, що мова зовсім не про шахи… Але про що тоді? Якщо це була відповідь на запитання, яке я ще не встигла задати, то звідки він міг знати, що саме я хотіла дізнатися? Тьху, геть заплуталася…
— Вибачте, пан Ольберт, я не впевнена, що повністю зрозуміла ваші аналогії…
— Які аналогії? — невинно кліпаючи очима, запитав Стівен Ольберт, преподобний отець не знати якої церкви.
— А. Значить, слід, все таки, навчитись грати в шахи, — я кивнула на шахівницю, — А хто виграє цю партію? В білих є шанси?
Він нарешті подивився на мене. В його очах плескався коктейль з іронії навпіл з жалем.
— Жодних.
Я не наважилась розпитувати пана Ольберта далі — він ясно дав зрозуміти, що нічого конкретного він мені не повідомить. І не те щоб він не хотів… Значить, існують якісь обмеження, явно не ним накладені. Добре, це вже — результат.
Щось муляло мені, якась невідповідність… Я з’ясувала, що пан Ольберт — дуже ймовірно — священик. Так, і що ж такого? Раптом я завмерла, відчуваючи, як здогад на крижаних лапках мандрує по хребту. Пан Ольберт не може бути протестантським священиком, адже в нього в кабінеті стоїть статуетка Мадонни! Протестанти б його прокляли за ідолопоклонство!
Ну добре, і що це значить? Невже я настільки зжилася з ідеєю протестантів-терористів, що мене вже непокоять такі речі? Може й собі швиденько перехреститися на яку-небудь лютеранку? А втім… Моє занепокоєння не позбавлене підстав. У нас вже є постраждалі від рук невідомих покидьків, які видають себе за представників Лордів Конгрегації. І тут вже, мабуть, немає жодного значення, справжні вони чи вигадані…

***
Розмірковуючи таким чином, я не знала наскільки близька до істини. Не знала я і про останні події, які стали початком такої катавасії, що я і уявити собі не могла. Не те що прорахувати, як казав пан Ольберт.
Справа в тому, що, поки я вислуховувала його туманні натяки, пропав Еван. Він збирався ледве не всенощну відсидіти коло ліжка Дафни, певне, аби у такий спосіб повернути її прихильність. Перевірити дієвість цього способу йому так і не вдалося. Як не вдалося поговорити з професором Аспером з приводу архієпіскопської "вуздечки". Мені в свою чергу, не вдалося поговорити з колегами про спростування історії з лордами — не до того було. Отож, непорозуміння накопичувалися і припадали пилом…
РОЗДІЛ V. ПРОЕКТ "REPENTANCE"
Час іде, і потроху, все що ми говорили, обманюючи, стає правдою.
Марсель Пруст

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?
Герда Грас
Чогось особливого, несподіваного. Може, викладача-психопата, може, курсів з практичного тероризму та збройних нападів. Може, п’яного дебошу і сексуальних збочень. Всього, що робить життя небуденним. Ну що, такої відповіді ви чекали від мене? Ні?
Томаш Чайка
Звичайно, напруженого навчання, цікавих лекцій, знайомств з непересічними людьми. Ще — корисних та повчальних практичних занять, котрі допоможуть мені набути необхідні для роботи навички. Я звичайно, мав на увазі зовсім інше, втім, мої очікування не мають жодного значення.

***
Наступного дня, в п’ятницю, на дошці оголошень лекційного корпусу з’явилось нове повідомлення. В нас вже увійшло в традицію кожен день, як ранкову пресу до кави, передивлятись стенд з оголошеннями — іноді там можна було знайти досить приємні новини: такий-то захворів, таке-то заняття не відбудеться… Ще там висіли всілякі менш цікаві цидулки, як-то безпардонні вимоги якогось викладача здати письмову роботу. Іноді там з’являлись справжні перлини — оголошення про поїздки до міста, повідомлення про доставку пошти, різні новини з зовнішнього світу. Це був справжній — а для нас, єдиний — засіб масової інформації, такий собі мас-медіа місцевого значення.
І ось, у цьому самому ЗМІ, десь під вечір, поки всі ще були на парах, з’являється звернення. Коли мені про це сказали, я просто не повірила. Довелося переконатися на власні очі, але і власним очам я повірила не відразу. Звернення було від AONLC. Того нашого таємного товариства, яке тепер, схоже, перетворилося на терористичну групу.
Повідомлялося, що керівництво вищеназваної організації дуже незадоволене тим, що в Школі розповсюджується недоречні і облудні плітки про Лордів Конгрегації. Насправді, це шановане товариство є доброчинним фондом, який утримує Школу, тож, звичайно, поширення злісних наклепів їх зовсім не втішає. Отож, керівництво AONLC звертається до осіб, винних у розповсюдженні пліток, з вимогою публічно спростувати абсурдні наклепи на їхню організацію або якомога швидше залишити територію Школи. Інакше, попереджали Лорди, буде вжито жорстких заходів.
Який хід, а? Сила! На якусь мить мені навіть здалося, що все це — свята правда. Що ми просто випадково намацали істину, що це був якийсь неймовірний збіг або ж чиясь зла провокація, і ми дійсно необачно потопталися по меценатах Школи. Ну чого ж, якщо припустити, що Боян, котрий постійно годував нас історичною інформацією, знав про існування AONLC, йому б залишилось лише легенько підштовхнути нас в цьому напрямку… Чорт, це цілком реально!
Я насилу подолала раптову паніку і бажання негайно покаятись в усіх гріхах. Цей хід — знати б чий! — міг би бути заключним в цій дикій партії, якби не одне дрібоньке "але". Бланк, на котрому містилося звернення мав логотип — хрест і палаюче кільце.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48