науч. статьи:   демократия как оружие политической и экономической победы в условиях перемен --- конфликты в Сирии и на Украине по теории гражданских войн
ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

науч. статьи:   пассионарно-этническое описание русских и др. важнейших народов мира --- принципы для улучшения брака: 1 и 3 - женщинам, а 4 и 6 - мужчинам
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

І, звісно, Пух дуже зрадів, коли Кролик почав витягати тарілки та кухлики.
А коли Кролик запитав: "Тобі чого до хліба – меду чи згущеного молока?" – Пух так розхвилювався, що вигукнув: "І меду, й молока!" – Правда, спохопившись, він хутенько додав, щоб не склалося думки, ніби він ненажера: "А хліба не треба! Навіщо зайвий клопіт?"
Після цього він замовк і мовчав довго-довго, бо рот у нього був страшенно зайнятий.
Та ось Пух нарешті щось забуркотів, і голос його став солодкий, тягучий – ну просто як мед! – а далі підвівся з-за столу, від щирого серця потис Кроликові лапку й сказав, що йому вже час іти.
– Так скоро? – ввічливо спитав Кролик.
– Та бачиш,– знітився Пух,– я міг би побути ще трохи, якби ти... якби в тебе... – затинався він і при цьому чомусь не зводив очей з буфета.
– Правду кажучи,– виручив його Кролик,– я й сам збирався піти погуляти.
– Ага! От і чудово! Тоді і я піду. Бувай!
– Ну що ж, бувай, якщо ти справді більше нічого не хочеш.
– А хіба є щось іще? – зацікавився Пух.
Кролик зазирнув у всі банячки та горщики й, зітхнувши, сказав:
– На жаль, уже не лишилося нічого.
– Я так і знав,– співчутливо сказав Пух і похитав головою.– Ну, прощавай, мені треба йти.
І він почав вилазити з нори.
Він щосили тягнув себе передніми лапками, він над силу штовхав себе задніми лапами, і поволеньки-поволі на білий світ вистромився його ніс... далі вуха... далі передні лапки... далі плечі... а далі...
А далі Вінні-Пух закричав:
– Ой мамонько! Я краще полізу назад!
А ще трохи далі він закричав:
– Ой таточку! Ні, краще я полізу вперед.
А ще-ще трохи далі він зарепетував:
– Ой мамусю-татусю! Не можу ні вперед ні назад!
Тим часом Кролик намірився, як і казав, піти погуляти, але побачив, що передній хід його хатки затулений. Тоді він вискочив на вулицю чорним ходом і підбіг до Пуха.
– Ти що – застряг? – спитав він.
– Н-ні,– відповів Пух, силкуючись говорити безжурним голосом.– Це я просто відпочиваю: думаю про се, про те і потихеньку співаю.
– Ану, давай мені лапу! – сказав Кролик.
Вінні-Пух простягнув лапу, і Кролик почав його витягати. Він тягнув-тягнув, смикав-смикав, аж поки Пух закричав:
– Ой-ой-ой! Боляче!
– Тепер ясно,– сказав Кролик.– Ти застряг!
– А все через те,– сердито сказав Пух,– що дехто робить такі вузькі двері.
– Ні! – суворо мовив Кролик. – Усе через те, що дехто надто ласий до меду. І за столом,– сказав Кролик,– мені весь час здавалося, що хтось із нас надто багато їсть! І хоч я,– сказав Кролик,– із ввічливості мовчав, проте добре знав, що той "дехто" не я. А тепер,– сказав Кролик,– нічого вже не вдієш, треба кликати Крістофера Робіна.
Крістофер Робін, якщо брати звідти, жив досить далеко – ген аж із протилежного краю Лісу. Проте він хутенько прибіг на поміч, тільки-но Кролик його гукнув, а прибігши, побачив, що з нори стирчить лише передня половина Пуха, і, побачивши це, Крістофер Робін сказав:
– Ох, ти, дурненьке ведмежа!
Та сказав він це таким ніжним голосом, що всім одразу на серці полегшало.
– А я саме почав думати,– сказав Вінні-Пух, стиха шморгаючи носом,– а що, як бідному Кроликові вже ніколи-ніколи не доведеться ходити крізь парадні двері. Мені було б страшенно прикро...
– І мені,– сказав Кролик.
– Не доведеться ходити крізь парадні двері? – перепитав Крістофер Робін.– Чому? Доведеться, будь певен, ще й як! Бо якщо ми не зможемо витягти тебе сюди, то напевно зможемо заштовхати туди,– закінчив Крістофер Робін.
Кролик глибокодумно почухав за вухом і сказав, що коли Пуха знов заштовхати туди, тобто назад до нори, то він там назавжди й залишиться. І хоча він, Кролик, щомиті страшенно радий бачити Пуха, проте, що не кажіть, одним усе ж належить жити на деревах, а іншим під землею, і...
– То ти гадаєш, що я вже ніколи не виберуся на волю? – жалібно спитав Пух.
– Я гадаю, що коли ти вже наполовину вибрався, то шкода зупинятися на півдорозі,– сказав Кролик.
Крістофер Робін кивнув головою:
– На це є лише одна рада,– сказав він,– треба почекати, доки ти знову схуднеш.
– А як довго треба худнути?– стривожено спитав Пух.
– Ну, так, мабуть, з тиждень.
– Але ж я не можу стирчати тут цілий тиждень!
– Саме стирчати ти й можеш, дурненьке ведмежа, ще й як! А от витягти тебе звідси, то вже штука хитріша.
– Не журися, ми тобі будемо щось гарненьке читати вголос,– весело сказав Кролик.– Аби тільки сніг не пішов,– додав він.– І ще невеличке прохання... Розумієш, друже, ти зайняв собою майже всю мою хатку... То можна, я вішатиму рушники на твої задні лапки? Бо, бачиш, ці лапки стирчать там зовсім без діла, а з них вийде чудовий вішак для моїх рушників!..
– 0-хо-хо! Цілий тиждень! Цілих сім днів! – сумно сказав Вінні-Пух.– А як же обідати-снідати?
– Боюся, що з цим доведеться потерпіти,– сказав Крістофер Робін.– Бо ти маєш чимшвидше схуднути. А замість "обідати-снідати" ми будемо тобі вголос читати.
Ведмедик хотів зітхнути, але не зміг – так щільно він застряг.
З очей у нього викотилася сльозинка, і він сказав:
– Ну, то, прошу, ви бодай читайте якусь таку смачненьку книжку, що зможе підтримати й утішити нещасного ведмедя, якщо вже він устряв у таку халепу...
І от цілих сім днів Крістофер Робін читав саме таку смачненьку, тобто цікаву і зрозумілу, книжку біля Північного Кінця Пуха (тобто біля голови), а Кролик розвішував випрані рушники на його Південний Кінець (тобто на ноги).
А Пух тим часом дедалі тоншав, тоншав та тоншав... І коли сім днів минуло, Крістофер Робін сказав:
– Пора!
Він ухопився за передні лапки Пуха, Кролик ухопився за Крістофера Робіна, а всі Кроликові Родичі та Знайомі ухопилися за Кролика і гуртом потягли на всю силу!...
І спершу Вінні-Пух озивався лише одним словом:
– Ой!
А далі ще одним словом:
–Ох!
А далі – зовсім несподівано і раптово – він сказав:
– ПУМК! – точнісінько мов той корок, що вилітає з пляшки.
І тоді Крістофер Робін і Кролик, і всі Кроликові Родичі та Знайомі тільки замиготіли в повітрі п'ятами й попадали на одну купу!.. А зверху на тій купі опинився вільний-превільний Вінні-Пух!
Він вдячно кивнув своїм друзям за визволення і потюпав гуляти до Лісу, гордовито буркочучи улюблену пісеньку.
А Крістофер Робін поглянув йому вслід і ніжно прошепотів:
– Ех ти, дурненьке ведмежа!
ПРИГОДА ТРЕТЯ,
У якій Пух та Паць пішли на лови і ледь-ледь не зловили Бабая
Був у Пуха найкращий друг – таке собі крихітне поросятко, якого звали Пацем.
Паць мешкав у великій-превеликій хатці, у великому-превеликому дереві. Те дерево – бук – стояло посередині Лісу, хатка була у самій середині бука, а Паць мешкав у самій середині хатки.
А поблизу хатки стирчав стовпчик, на якому була прибита поламана дощечка з написом. І кожен, хто хоч трохи вмів читати, міг на ній прочитати: "Стороннім В" . Більше прочитати там не міг навіть найудатніший грамотій.
Якось Крістофер Робін спитав Паця, що на тій дощечці написано. І Паць умить відповів, що там написано ім'я його дідуся і що ця дощечка з написом – то їхня родинна реліквія, тобто найдорожча для їхнього сімейства річ.
Крістофер Робін сказав, що не може бути такого імені "Стороннім В", та Паць заперечив, що от і може, бо ж дідуся саме так звали! А "В" – це просто скорочено, бо повне ім'я дідуся "Стороннім Віллі", хоч це також скорочено, бо його цілком повне ім'я – "Стороннім Вільям".
– Дідусь мав одразу два імені,– пояснив Паць,– на той випадок, якщо одне десь загубиться. Загубиться Вільям – буде Стороннім, загубиться Стороннім – буде Вільям...
– Знайшов чим хвалитися! – зневажливо сказав Крістофер Робін.– У мене в самого два імені.
– От бачиш, я ж казав,– і в тебе так само! – кувікнув Паць.– Виходить, моя-таки правда!
Був чудовий зимовий день. Паць старанно відгортав сніг перед своїм будинком, аж раптом, підвівши голову, він побачив Вінні-Пуха.
Втупившись поглядом собі під ноги, Пух обережно ступав по снігу, роблячи велике коло. Він був такий зосереджений і замислений, що, коли Паць його покликав, він і не подумав зупинитися.
– Агов, Пуше! – закричав Паць.– Привіт! Що ти там робиш?
– Полюю,– відповів Пух.
– Полюєш? На кого?
– Когось вистежую! – таємниче відповів Пух.
– Кого ж ти вистежуєш?
– Оце мене й цікавить,– сказав Пух.– У тому вся й штука: хто це ?
– І що ж ти скажеш – що воно таке?
– Доведеться почекати, доки я з ним зустрінуся,– відповів Вінні-Пух.– Глянь-но сюди.– Він показав на сніг перед собою.– Що ти тут бачиш?
– Сліди,– сказав Паць.– Відбитки лап! – Паць навіть кувікнув від хвилювання.– Ой, Пуше! Ти гадаєш, це той... той страшний Бабай?!
– Можливо,– сказав Пух.– Іноді начебто він, а іноді наче й не він. Хіба розберешся в цих слідах?
Він замовк і знову рушив на лови, а Паць, трохи потупцявши на місці, кинувся за ним навздогін.
Раптом Вінні-Пух став мов укопаний і, зігнувшись, спантеличено втупився у сліди.
– Що таке? – запитав Паць.
– Неймовірна річ,– сказав Вінні-Пух.– Здається, їх стало вже двоє ! До оцього – Невідомо Кого – прилучився інший – Невідомо Хто, і зараз вони йдуть парою. Знаєш що, Пацику? Ходімо зі мною, бо раптом виявиться, що це Злі Істоти?!
Паць хоробро почухав вухо і відповів, що до п'ятниці він зовсім вільний і з великою радістю піде з Пухом, а надто якщо в Лісі бродить справжній Бабай.
– Ти хочеш сказати, якщо там бродять Два Справжніх Бабаї? – уточнив Вінні-Пух.
Та Паць сказав, що це все одно, бо до п'ятниці йому зовсім-зовсім нічого робити.
І вони пішли далі удвох.
Сліди вели навкруг маленького вільшаного гайка. Отже, Два Бабаї, якщо це були вони, теж ішли довкола гайка, і, ясна річ, Пух та Паць подалися й собі довкола гайка.
Щоб було веселіше, Паць дорогою оповідав Вінні-Пухові різні пригоди, які траплялися з його дідусем "Стороннім В", наприклад, як дідусь лікував собі ревматизм після полювання, а на старості літ мучився від задухи, та інші цікаві історійки.
А Пух сушив голову над тим, який же із себе був той Паців дідусь. І йому спало на думку: а що, як раптом оце зараз вони полюють на Двох Дідусів, і що буде, коли вони спіймають цих Дідусів,– чи зручно буде взяти хоча б одного додому й тримати в себе,– і цікаво, що скаже на це Крістофер Робін.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
науч. статьи:   политический прогноз для России --- праздники в России на основе ключевых дат в истории --- законы пассионарности и завоевания этноса
загрузка...

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

    науч. статьи:   циклы национализма и патриотизма --- идеологии России, Украины, ЕС и США

Рубрики

Рубрики