..
От, що то значить порядок. Тепер у нього тридцять десятин землi. У самого
старого. Синам землi не треба. Але чи повiрите, що платив вiн по двадцять
два рублi за десятину? Я не кепкую з вас. На Бущенщинi була земля з лiсом
(сосни двома охватами не охопиш) по дванадцять карбованцiв, от як живу. i
думаєте, що хто з наших мужикiв купив тодi хоч одну десятину? Крiм
небiжчика Хведора, Михалкового батька, котрого син сьогоднi господар, нi
один. Ее, каже: "Нащо вона менi? Що я з тим лiсом? Свого грунту хватить, а
дiти виростуть - свiт великий". От як розважали, i то не бий. i то не
розложи такого драба, та не всип йому п'ятдесят таких, щоб до смертi
чухався. А чехи, тi в Сибiр їхали, їх виписав цар, щоб культуру ввели. А
на що їм та культура в Сибiрi, коли ось тут така даровизна трапилась.
Побачили i все забрали. Загарбали дочиста. Усi отi колонiї - Борщiвка,
Озiрко, Гiльче, все то на таких землях осiло, i сьогоднi вони пани.
Сьогоднi вони палати будують, у фаєтонах їздять... Де я свою силу подiв?
Не у них? Не на них затратив? Не для їх збагачення? А чи не мiг мiй батько
також десятинок двадцять менi припасти, як оце зробив Хведор? Мiг би. Та
не хотiв. Пив, шлявся по бабах, гуляв, матiр окрадав i все до шинку
вiдносив. Ось такий мужик. Ось такий у нього порядок, толк...
Увiйшов Василь. Вiн принiс пляшку горiлки (на всяку оказiю припасену)
та кусисько старого, пересоленого, аж пожовклого, грубого салиська. Є
чарка, є закуска. Григорчук оком на все либнув i запакав швидко цигарку та
нiяково, нiби йому чогось соромно стало, засовався на лавi. Вичував,
мабуть, iнстинктом (i разом боявся, щоб не втекла все-таки чарка), що то
на нього облаву робиться, намагався щось нiби протестувати:
- Та... знаєте... Воно якось... Це зовсiм того...- а,все-таки...- I не
знаходить слiв, щоб висловитись.
- Вже вибачайте,- каже Матвiй.- Баби моєї немає дома, а вона те все
припекла б, може, смаженю яку б...
- О, що ви, що! Господи! Та й цього доволi. Для такого гостя...
Господи...
- У нас гостi не дуже пороги оббивають...
- Звiсно, на хуторi...
- Ну, так заживайте...- i Матвiй дебелою, порепаною, мозолистою рукою
пiдсовує гостевi чарку... Пiдсовує незграбно. Чарку налив щиро (вiд щирого
серця), горiлка переливається i хлюпається на настiльник...
- Еее,протестує Григорчук.- Еее, дядьку Матвiю... Так не годиться.
Первий хазяїн...
- Нi. Я чоловiк тверезий,- розводить руками господар. I при цьому
головою та виразом обличчя намагається пояснити, який то вiн "чоловiк
тверезий". А вираз страждальний, вiдразливий, нiби та горiлка вже в його
ротi та горлi пече смертельно.
- Повiрте,каже,- що не можу. Тридцять лiт не п'ю. Парубкував, не пив...
От, не такий, знаєте, характер. Противиться. Ото часом присилують. Вип'єм.
Все виблюю на другий день. Характер такий. Випийте, випийте, сусiде, i
все... та закусiть. От уже й вечiр незабаром. Шкода, що старої немає...
- Ну,згоджується Григорчук.- Як не можна, то не можна. Є такi
характери. Не приймає, i годi... Так, дайбоздоров'я!..
- Пийте на здоров'я.
Григорчук правою рукою бере чарку, хвильку тримає її, оповiдаючи, що
"давно вже мав нагоду, а лишень позавчора, якось зiйшлись було"... лiвою
рукою витер свої рiдкi рижуватi вуса, а тодi аж за одним хилом перелляв
чарку в рот. Скривився - жахливо, головою похитав i здорово крякнув.
- Мiцна каналiя...- сказав.
- Ну, то ще й на другу ногу, просю...- говорить Матвiй...
- Ее, тодi вже й додому не долiзу. Що ви хочете, щоб заночував тут?..
- I щоб то... Вiд одної чарки? Ну, годi... Випийте. А як i заночувати.
Дiти малi за вами не плачуть, а мiсце у нас знайдеться. Ось хутко й стара
вернеться... Ну, на здоров'ячко... Випийте...
Увесь цей час Григорчук чекав i не пiддавався, хоча йому, мабуть,
бiльше хотiлося закусити неприємний горiлчаний смак, нiж випити. Одначе
все-таки випив ще одну чарку, а тодi щойно закусив, похваливши,
розумiється, добре старе салисько.
Матвiй же все поривається спомини свої оповiдати. При тому пiдкраює та
пiдкраює хлiба, сала, пiдсовує огiрки.
- Так ото, знаєте, куме...- невiдомо, чому Матвiй назвав Григорчука
кумом,- отi ото чехи... Вони нас ограбували, так... Але вони нас i розуму
навчили. От ми тепер бiдкаємось, де воно худобу пасти... Але коли ще я був
пастухом, то отам, де тепер такi розкiшнi колонiї з садами та хмельницями,
все однi лiси а пустарi були. Попасу для худоби... Куди не кинь оком, лiс,
галява, знов лiс... Вовки однi панували. Дерево ж яке було! Хто його з'їв,
то просто диво дивне... А все сталося за чотири десятки лiт... Але ви
їжте... Вечiр уже хутко. Не церемоньтесь... А щоб то було, примiром,
мойому батьковi там на Тимошiвщинi захопити десяток-другий десятин, коли
сам "управляющий" графинi Андрейової казав, бувало: "Антон! Купуйте землю.
Зробим гешефт. Не прийдеться вам бiльше, як по десятцi... Їйбо"...- "Го,-
каже батько.- На чорта менi та земля. Я й своїй не дам ради". Тьху, бодай
тебе нечиста мати взяла. I то не бий... А що вiн мав "теї своєї"?
Дванадцять не сповна надiлу пiсля панщини, на якi вже було їх трьох
братiв. Мiй же батько мав сам чотирьох хлопiв. Один з дядькiв помер, один
довго льокаєм у пана Сангушки "состояв", а на старiсть паню якусь
приволiк, фракiв усяких, лакованих штиблєтiв, годинникiв з ланцюжками i
вiдкраяв половину грунту. Думав, пануватиме... Еге... Допанувався. Хутко
штиблєти на постоли змiняв, а фраки, так, мабуть, до цього часу "муль"
жере в скринi... А не бiйсь, рiзун його-ма... Не бiйсь, не прикупив
замiсть фракiв зайвої десятини... Тепер дiти його чавляться, як оселедцi в
бочцi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353