- гукали на
Матвiя...
- Пропаде, то пропаде, а до пуття довести треба. Не лишу ж отак усе на
полi...
- То в стодолi згорить...
Матвiй розводив руками, дивився на захiд, звiдки вже виразно чути
гуркiт гармат. Нi! Все-таки збирати треба. Возив, збирав, складав у клунi,
всi засторонки запхав пiд самий стрiп... У полi ще одна насiнна конюшина.
Нарештi гострий наказ (десятник у кожнiй хатi наказав), хто має зайву,
тяжку до ходу худобу, хай вiдводить на "зборний пунт" до Бiлої Криницi.
Там усе на вагу куплять. Хто не псведе, то в дорозi даром покине...
Вiдступ вiйська не припиняється. Вибиратися прийдеться все одно...
Вiд такого наказу у Матвiя лiг у грудях тяжечий гнiт i нiщо не в силi
зняти той тягар зi серця.
Увiйшов до хлiва. Шiсть корiв одна коло одної стоять спохiйно при
жолобi. Не можна Бога гнiвити. Було молочка, i собi, i людям. Хто не
прийде, бувало, дiстане кварту доброго густого молока... А платити?.. "Хай
Бог заплатить!.. Здоровi споживiть",- казала Настя...
I от цi корiвки, цi чудеснi тварини, на якi чекав i силу свою нищив
такi довгi роки, тепер треба нищити. Так. Нищити. Просто виведи в поле i
скажи: йди, худобино, куди очi бачать. Не треба менi тепер тебе... Або
вiддай "на пуди" за безцiн - аж серце болить...
А тут тобi зi всiх бокiв:
- Вибираймось та вибираймось. Он батюшка всю родину вивiз. Сам лишився
i чекає, поки село рушить. Усi нашi виїхали... Навiть управитель, i той не
лишився.
Хм... Ведiть "зайву худобу". Цiкаво, хто має ту зайву худобу. Який
добрий господар має зайву худобу? Ох, зайву, зайву! Бодай його кольки
скололи, хто видумав цю штуку.
I думає Матвiй: не було колись худоби, не було гроша, не було часом
чого в рот вложити... А тепер i худобина усяка, крiвавицею здобута, i
поле... Мав вiд раня до вечора турботу, i от тепер лиш чоло морщиться вiд
жури: i як його усе знищити... Знищити так, щоб менше болiло отут десь, де
сидить мужицька, на всi болi гартована, душа.
Тiльки що на ноги звiвся. Пiвсотню рокiв товкся, мов останнiй з
останнiх, гiрко горював, тяжко бiдкався. Нарештi поля того шмат роздобув,
халабуду якусь злабудав. Все воно "на тимчасом", на "поки що". Поле також
не Бозна-як вироблене. Туди треба б такого гною, а туди iншого. До всього
худобини потрiбно, до болю, до останнього потрiбно. Одно чiпляється за
друге.
А що село? Що люди? Де є тi самi люди i що вони думають? Ах, люди. Не
кажiть менi про тих людей. Боляче згадувати. Хiба вони вмiють мiцно
хотiти, до змори працювати, битися з останнiх тих справжнiх, якi тiльки
людинi дано, сил? Нi. I, кажу вам ще раз,- нi! Вони рухаються, ходять, але
без думки... Думки нема тiєї, як то кажуть, живої, болючої, як оголена
рана. I свiдомства мало. Не кажемо, якоїсь великої свiдомостi, а навiть
свiдомостi того, що вони до людей належать. Так, так... Горе це... Це
якась вийнятково безталанна, загнана i збита, мов макуха, юрба, яка не
вмiє вiдбити напору ворожого... Цiле село i всi, всi геть села навколо,
забули за себе. Гримнула десь Бозна-де гармата i все у крик, все в лемент,
так нiби їх життя саме найважнiше... А де ж господарства?
Так думав огiрчений Матвiй. Не мав кому цього сказати. Сам собi думав,
ступаючи широко полем, розмахуючи стиснутими п'ястуками... Часто дума
вголос виривалася... Кантате тверде слово рвалося з придушених грудей i
падало у порожнiй, безлюдний простiр. Разом зi словом рвалося серце -
насильно рвалося, нiби хто виривав його, як рiпу. Якi болi! Якi
невисказанi болi! Лиш мужик знає їх, той, хто твердим хлiбом кормився, хто
не чув нi холоду, нi спеки, хто не знав про iснування нервiв i бацил.
Матвiй iде полем i, здається, це ступає месник, кара. Зупинiться i
погляньте в його обличчя. Нiхто не бачив такого грiзного, зрiзаного
зморшками чола. Кожна та зморшка кричить болем. Гляньте, очi його з
червоними жилками, в яких горять блискавки. Гляньте, вiн навiть без
кашкета i вiтер, рвучкий осiннiй, що дме з-над угорської долини, патлає
його рiдке волосся, нiби вiхоть соломи. Поли його куцана розпадаються на
всi боки, нiби якiсь особливi крила особливого неземного птаха.
Вiн не йде, а летить. Не дивiться, що його великi широконосi чоботи
лишають широкi слiди на свiжозоранiй рiллi. Вiн все-таки летить он пiд
тими хмарами, якi рвуться з його злисiлої голови i застеляють все
навкруги: землю, лiси i небо.
Так кожний день лiтає Матвiй по своїх полях. I що виразнiшали гарматнi
перегроми, то лет його збiльшується, набирає особливого значення...
А все-таки одного дня Матвiй увiйшов до хлiва, де стоять корови. Шiсть
їх. Усi ланiцогами до жолоба поприв'язуванi. Он Лиса, Манька, Ряба,
Рогата. Он та, шо цього лiта на ярмарцi купив,- без назви. Далi шустра,
рухлива корiвка - Сивенька. Стоять усi по зросту - вiд лiва до права. Лиса
найбiльша, найтяжча, далi Манька...
Матвiй одв'язав двi i вивiв на двiр. Кликнув Володька. Цей має
пiдганяти корови. Це тi - Манька i Лиса. Володько пас їх двоє лiт i знає
їх, як i себе. Поважнi корови, незворотнi, тому i в шкоду менше ходили.
Добрi були, слухнянi... Шкода їх йому... i не шкода... Якось... Чомусь не
шкода. Так, нiби це його не обходить...
Настя вибiгла з хати, глянула... Здавалось, вона хотiла обняти тi
тварини i горнути до себе. Замiсть того попробувала за дiйки, чи не повнi,
щоб за дорогу не набрякли. Володьковi всунула в руку вузлик хлiба з
маслом. Повели. Повели на продаж до Бiлої Криницi. Володько йде за
коровами босий. У нього зовсiм нема чобiт. Батько веде за повiд корови i
не промовить нi одного слова. Не хочеться йому в такий час розмовляти. Так
i пiшли.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353