I тепер - хiба я знаю?
Володько зовсiм не мав бажання слухати iсторiю його роду. Але вираз i
мова старого такi щирi, такi простi, що хлопець присiв до нього i слухає.
Старий розповiв про своє життя-буття. Згадував кiлька разiв слово Україна.
Володько слухав, але бiльше з пошани до нього, як з цiкавостi. Вiн
потребує дерева на вогонь. А старий, видно, не має з ким подiлитися своїми
думками. Говорить з ним, мов зi старим. I чомусь пригадав Володько дiда
Юхима, його пасiху, його господу зi садом i черешнями...
Як то вони сидiли тодi у травi i читали... Ах, як то давно було.
На вогнi горять широкi почорнiлi дошки з жидiвськими написами.
- Ви де набрели тих дров? - питає Володько...
- Тотих?
- Еге?
- Там. Там он окописько... Вояки розбили частокiл... Нема ж чим палити.
Змерзнемо без ватри. Пiшли й, хай Бог простить, мертвих обiкрали...
Мертвих не мож поганити... Але - що ж...
- А бiльше тут нiде не дiстану дров? Старий похитав головою. При цьому
не вiдривав погляду з огню, нiби там читав що...
-Я там маю досить. Вiзьми собi... Вiзьми, вiзьми, хлопче!..
- От спасибi вам! - аж викрикнув Володько. Такий добрий дядько... Вiн
ще й на старого не виглядає, а вже три сини має... Журиться бiдачисько.
Видно, добрий "газда" був. Руки i чоло, й очi свiдки того... По цiлому
нашому свiтi добрi "газди" є... Розумнi люди, поважнi люди, "з толком", як
сказав би його батько. "I з Австрiї, а зовсiм, як наш",- думав хлопець.
Набрав дилiв на оберемок i вийшов. Коло свого вогню застав москалiв.
Дiвки, мов вiвцi, докупи збилися i зрiдка вiдповiдають на вояцькi допити.
Володьковi це не до вподоби. Краще йшли б собi геть. Не дадуть спати.
Розстеляють солому i всi гурточком лягають. Москалiв прогнали таки, i
тi пiшли геть. Дiвки мають для вкривання великi хустки, а Володько не має
нiчого. Але якось-то до завтра видержить. Розiклав бiльший огонь,
згорнувся калачем, мов пес, i заснув.
Але спав не довго. Розбудив його холод. Огонь загас i стало зовсiм
темно. Дров бiльше не було. По плечах бiгають мурашки холоду. Поглянув на
дiвок, на худобу. Дiвки смiшно сплять поскручуванi майже вдвоє. Встав i
подивився на худобу. Щось її дуже мало. Багато корiв бракує. З його товару
немає Рогатої й обох озимкiв.
-- Гей, гей! Дiвки! - крикнув вiн на сплячих.- Вставайте! Вставайте!
Товару нема!
- Що? Де? - Дiвки зiрвалися, мов опаренi, на ноги. Кожна кинулась до
своїх корiв. Посвищи! Почали поблизу шукати, але дарма. Бiда та й годi.
Нiч, холод, безконечний сплячий, повитий димом i туманом, табiр. Вiд
холоду Володько тремтить i цокотить зубами. Дiвчата знов розплакались.
Шукати треба!.. Десь пасуться. Вкрасти нiхто не мiг. Кому тепер тi корови
потрiбнi.
Володько кидає заспаних, наполоханих дiвок i подається мiж табiр.
Оглядає скрiзь вози, худобу при них... Коло деяких палахкотять великi
вогнi. На них горять здоровеннi комердяки. Люди сплять на возах, пiд
возами, на землi коло вогню. Володько зупиняється не раз, щоб погрiтися i
волочеться далi.
Табiр тягнеться безконечно. Маленькi проходи, намети, буди, вогнi.
Поприв'язувана до вбитих у землю палiв худоба.
Конi хрупають що-небудь, корови жують жвачку, люди хропуть. По сошi все
ще тарахкотять обози i далеко висвiчують своїм пружним яскравим свiтлом
самоходи.
Мiльйони людей спить тут. Вгорi дзвiнке, з грубими осiннiми зорями,
небо. Гуркiт гармат нагадує близькiсть фронту. Небо там - нiби хрусталева
чаша з вином.
Хлопець довго блукав помiж возами, вертiвся часто по одних i тих самих
мiсцях, зазирав до кожної корови, але все безуспiшно. Часом здавалося, що
ось вглядiв, що ось виразно бачить Рогату, теличку...
Пiдходить, нi. Мусiв переконатися, що це омана. Довго так блукав, поки
нарештi втомився. Сон морив його також порядно. Захотiв вернутися до свого
табору. Але скiльки не намагався, не мiг його знайти. Йшов навмання.
Звертав вправо, влiво, обходив вози. Все даремно. Нi корiв, нi своїх
людей. Заблудив та й все. Треба перечекати до ранку.
Налазить на великий огонь, знаходить коло нього дошку i лягає. Крiм
нього, тут сплять два чоловiки в порваних черевиках. Обидва вони лежать на
широких дилях, пiдклавши пiд голови по куску дерева.
Незчувся, коли й заснув. Спав мiцно, розкiшне. Нi болiв, нi снiв, нi
тяжких думок. Сам-один серед безлiчi чужих людей. Голова лежить на лiвiй
руцi. Сяйво вогню ярко освiчує його бiднувате обличчя. Його скорченi ноги
звiшуються з диля й опираються об пеньочок, на котрому, мабуть, рубають
дрова, бо поцюканий.
Спав годин двi. Прокинувся. Огонь догоряє. Великi головнi жарiють i
вкриваються попелом. Чоловiки ще сплять. Туманно. На сходi арiє небо -
мабуть, свiтає. Недалеке лежить i, широко роздуваючи нiздрi, чмихає
корова. Не спiвають пiвнi, не женуть пастухи на пашу худобу. Нема хат.
Безконечний, вкритий туманом, табiр.
Здивувався, поки знайшов свiй табiр зовсiм поблизу. Це, зрештою, не
диво. Дiвчата збилися купкою, i нелегко їх вiднайти. Товар розбрився.
Володько застав їх, коли всi спали глибоким сном.
Побудив.
- А де ж худоба? - спитав вiн.
- А ми тебе, козаче, спитаємо: де худоба?
- Ну, то шукати треба! - крикнув вiн.- Сама вона не прийде.
Тi не мали що казати. Пiшли шукати. Тепер, по денному свiтлi, це не так
важко робити. Внедовзi, ще здалека, вгледiли свiй товар. Пiзнали по
Рогатiй, яка вiдзначається своєю окрасою.
Корови спокiйно паслися по другiй сторонi сошi. Цiкаво, як вони
перейшли туди? Голод. Так. Голод загнав.
Починався новий день в нових обставинах. Треба якось пристосувати його
до власних вимог, поки над'їдуть пiдводи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353