Матвiй вже зник. Тiльки сiра завiса вiд неба до землi окружена чорним
рубцем лiсу. I там десь по тому вже боцi i батько Володька. Хлопець
вернувся...
Але так трагiчно не було, як це видавалося. У штабi i своїх справ "до
чортової матерi". Хто там, особливо за якiсь "барськi" стiльцi та бебехи,
буде голову сушити. Був, правда, якийсь в окулярах, що самi до носа
вчепилися, питав Матвiя, покартав, що, мовляв, не до свого дiла старий
брався. Натомiсть старий делiкатно, уважно та докладно вияснив, що "ото
жiнка i малий полiзли" туди, а вiн сам "Богу душу винен" i хай який суд
прийде, то вiн на хрест присягне, що нiколи в життi чужої соломини для
себе не взяв.
Той в окулярах i не довго питав. Чогось розсердився, лаяв управляючого.
- Вайна, а он чьорт знаєт з чєм лєзєт. їдi, старiк, домой i сiдi на
пєчкє.
От i все. Вернувся Матвiй i все до слова розповiв. Володько й очима, i
ротом, i вухами впиває слова i з кожним згуком з душi його сповзає тягар
великий. Але все-таки весь не сповз, а лишився десь там, мов рештки
якогось намулу...
У цей саме час за селом на тилявецьких, башковецьких i угорських полях
риють окопи. День по день ходять до них сiльськi дiвчата та пiдлiтки
хлопцi. Ходить i Катерина. Дощ, снiг, мороз, метелиця - все одно. Вiйна ж
не стоїть у дощ чи метелицю. Хлопцям, що понад п'ятнадцять рокiв мають,
платять руб', дiвчатам усiм на гул п'ятдесят копiйок.
Справляють дороги. Рубають молодий лiс i жердям встеляють дорогу.
Рубають хворост, в'яжуть в'язки, стелять по дорозi i присипають.
Працi досить, та хiсна мало.
Умерла тодi Марта - сестра Гнидки. Молода ясноока дiвчина. Володько на
похорон ходив. Пiшла назяблася на окопах, дiстала якусь погибель,
покашляла два тижнi, похирляла i вiдiйшла. Мала вiсiмнадцять лiт. Саме
тодi i Гнидку - бiлобiлетчика потягнули.
А Володько? Хiба вiн сам не працював для вiйни. Перед Рiздвом метелицi
ущухли i почалась вiдлига. Химерний, лютий захiд жбурнув дикими теплими
вiтрами. Щезли на вiкнах ласицi, поспiхом оголювалась земля, дорога
погнулась, попустила й тяжкi батарейнi конi мiсять мерзенну багнюку.
Гострий наказ: всi до працi! Погнали з кожної хати по двох, по трьох.
Катерина не вилазить з окопiв. Василь лiг, кашель його душить, у грудях
пекло, голова стяжiла. Простудився, видно. Забрали Володька. Пiшов вiн у
казьонний лiс i день по день сiче хворост на дорогу. Сажень - руб'.
Вечором тягнеться сiм верстов додому. Приходить i навiть роздягатись не
хочеться, але лягти нiде. Скрiзь москалi з "маршових рот".
На Рiздво, першого дня по всеношнiй, люди святкувати захотiли. Не
вийшли до працi. Саперне начальство двох верхiвцiв замiсть старости в
наказ по селi пустило. Тi буревiєм пролетiли селом, вiд п'ят до очей в
багнi, нагеями, кого зустрiли, списали здовж i впоперек. До кого в хати
ввiгналися, застали людей при обiдi - столи, миски, горшки,- все
стрiмголов на боки розлiталося, а хто був у хатi, кожний хапав лопату й до
працi. Дiсталося й хворому Василевi, бо в Матвiя в той час якраз нiкого
дома не було. Лютий сапер накинувся на хворого й сперезав його кiлька
разiв нагаєм.
Пiсля лiсу Володько ходив "до окопiв". По вiдлизi знов притиснув мороз.
Гола земля закостенiла й тiльки де-не-де видно снiговi лати. Ранок. Усi зi
свiтанком встають. Мати варить "кiрпiчний" чай, Катерина, Василь i
Володько йдуть. Вдома батько, мати i малi.
По полях копають глибочезнi ями, ярусами вкладають дерево, засипають
землю. Копають окопи з ходами, блiндажами, скорострiльними гнiздами,
перебiжками, захоронками.
На весну, видно, наступу сподiваються. По цiлому запiллi фронту - йде
чи повзе праця. Копають ями, їх заносив снiг, снiг розтавав i ями
заливались водою, обвалювались, ринулись. Пiсля їх оправляють. Часто цiлу
лiнiю окопiв касували i починали нову.
Чому це так, пощо - Володько не мiг знати. Нiхто й iнший цього не знає.
На то є там вгорi iнженери. В мудрiсть тих iнженерiв навiть останнiй
непомiтний хлопчина Володько не вiрить. Стiльки народу, стiльки працi -
зайвої, нерозумної. Стiльки грошей. Нiчого не робиться докладно, освоено.
Знаряддя працi, якого цiлi гори навезли, не шанується, нищиться. Купи
iржавих з вiдбитими ручилнами келепiв, лопат валяється без догляду, i їх
розтягає, хто хоче.
Доглядачi сапери вiд найменшого до найстаршого дивляться на все "з
наплюватєльной точнi зрєнiя". По блiндажах горять огнi i там гуляють з
дiвками Бикови, Рикови, Колумбаєви. Пики в них повнi, червонi. Одягненi у
довжелезнi шинелi, взутi у валянки, в папахах, з-пiд яких стирчить лиш
нiс, пiд котрими безупинно димить махорчана цигарка.
Деякi дiвки набирають собi багато "днiв". Iншим їх знов недостає.
Володько в своєму пальтечку та чобiтках надто гостро вiдчуває холод. На
нього не звертає уваги нiякий Биков, а жене "у баранячий рiг". Тiльки
Володьками й тягнулася праця, наскiльки ставало їх сили. Мозолi на
хлоп'ячих руках, душевне огiрчення, злiсть на несправедливiсть. З
Володьком сотнi iнших хлопчикiв, подiбних на виколупленi землянi брили.
Всi вони довбають келепами, рискалями мерзлу землю. Бризки її сiчуть у
вiчi. Вiтер стриже полями, смалить обличчя, що горить лютою барвою.
Червоне буревiйне сонце поволi хилиться й спадає за вашковецький лiс.
У суботу в хатi Трохима Пацюка коло церкви "рощот" за цiлий мiсяць.
Низька, простора кiмната. У передньому кутi пiд двома ярусами образiв
довгий стiл. За столом штабскапiтан Смiрнов. Червона, випещена пика. Чуб
їжаком, випущенi сiрi очi, на них пенсне. Борiдка - шпаньолка.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353