Перед
Смiрновим скринька новеньких, нi разу не вживаних банкiвок:
двадцятип'ятирублiвки, десяти-, п'яти-, трьох- i однорублiвки. Побiч
Смiрнова секретар з трьома личками. Перед ним список i рахiвниця.
Вiд столу до порога черга, плече в плече, людей. Дiвки, старшi дядьки,
молодi хлопцi. Обличчя їх цегельної барви, чуприни розбитi, очi загнанi в
свої мiсця мiцно й рiшуче. Черга вривається коло дверей, якi ввесь час
рипаються. За дверми знов черга, а там море людських голiв. Все то за
"получкою" за "днi" свої прийшло. Кожний добре лiчив тi днi, випiкав їх
жарiючою думкою на мозку. Є мiж тими людьми троє з Матвiєвої родини -
Катерина, Василь i Володько.
Черга його, на щастя, не далека. Лiтера Д тут багато допомагає. Ось вiн
уже добрався за порiг хати. Викликають:
- Горпiна Гудз!
- Є!..
- Сколько дньов?
- Двадцять...
Ого, думає Володько. От бреше. Вона бiльше, нiж вiсiм днiв, не має. Та
й то лиш по блiндажах з Биковим перекидалась.
Цок-цок на рахiвницi - i новенька десятирублiвка у Горпининих руках.
- Та, Хресто святий, ота Горпина має щастя. Капiтановi замiтала
пiдлогу, а диви...- шепочуть iншi дiвки.
- А хiба тiльки капiтан?.. А з тим... як його, отим рудим Риком, чи як
його... Хiба не бачила.
- Софiя Гладюк! - викликують далi.
- Є!
- Сколько дньов?
- Та двадцять...
Цок-цок. Софiя дiстала дрiбними. Вона й рахувати не має часу. Скорше
випихають геть, бо он ще сотнi ждуть.
Раденька, що дiстала, бiжить надвiр, перед вiкном пiд свiтлом лiчить.
- Маатiнко Божа! А, Хрестосвятий, вони менi рубля не додали. А грiм
мене побий, коли не так.
У дiвчини плач рветься. Але куди його бiгти, кому скаржитись? Он сидить
той капiтан, але добийся до нього. Он вiн i виплату перервав, бо "диньчик"
чай у глечику принiс i шклянку i блюдечко. Поставив шклянку, чай через
цiдилечко блискуче процiдив. Блищить чай, мов огонь. А каштан сьорбає по
трошки та малюсiнькими сухими коржиками закусує.
Володько ще вiд полудня нiчого не їв, але, дивлячись на блискучий чай i
на сухарцi, йому зовсiм не хотiлося їсти. Не тi почування виринають.
Капiтан i його срiбнi "пагони", i гудзики блискучi з орлами, i чай з
цiдилочкою та коржиками, i тi купи грошей... Все те щось не з цього свiту
працi. Це щось iншого. Це щось недосяжне нам усiм, що стоїмо тут довгою
чергою, щоб "получити" отi п'ять, десять, п'ятнадцять - по заслузi -
рублiв. I люди коло нього, нiби пружини. Все "ваш' всок' бродь" та
закаблуками цокають. Навiть отой з трьома личками, також в окулярах, а i
той все:
"Так точьно, ваш' всок' бродь! - Нiкак нєт, ваш' всок' бродь!.."
Цок-цок-цок. Рубель, два, п'ять, десять, сто, тисячi... Тож там тисячi,
їй-Богу, тисячi! I капiтан дивиться на них вилученими очима, байдуже то з
тiєї, то з онтiєї коробки бере папiрець i дає Гординi, Софiї, Килинi,
Ганнi. Кому скiльки хоче, як хоче, що хоче.
"Боже, який я маленький проти того капiтана",- думає Володько.- Одно
слово його - i мене нема".
Нарештi:
- Довбенко Владiмiр!
- Єсть! - викрикнув Володько i здригнувся. Тремтить, мов пропасниця
його напала. Стояв у черзi, тиснеться наперед, шапку у руцi зiм'яв.
- Сколько дней?
- Двадцять.Вiн добре пам'ятає - двадцять.
- Ти вот, - починає капiтан, пiдперши лiвою рукою клинцеву борiдку, -
уже бальшой. Сколько тєбє лєт?
- Я рождьон тисячу... i такого-то года,- мудро вiдповiв хлопець.
- Да. Значiт, ти нє малий. А кто тєбя так научiл врать?..- i очi впер
на хлопця гострi i сердитi.
Володько знiяковiв до болю. Врать? Що ж вiн "вре"? I його очам так
зробилось, нiби їм соромно стирчати в головi.
- Да! - пiдносить капiтан голос.- Ти врьош, как хiд! Сразу вiдно, что
вором будеш!.. На, палучай i марш атсюда!..
Як Володько брав тi грошi i як зробив "марш отсюда", про це можуть
краще розказати iншi, що за ним стояли. Сам вiн якось не пам'ятає всього.
Знає, що вилетiв на подвiр'я. Знає, що в темних сiнях зачепився кишенею за
завертку дверей i як слiд розпанахав пальтечко. "Чорт його бери",- подумав
вiн.- "Хай дереться. Уже є нова шинеля, i йому самi тато обiцяли одвезти
її до Шумська та перешити". Ось i грошi є.
Рахує їх раз, другий. Що там довго рахувати. Ось п'ять рублiв цiлих, а
ось чотирi по рублi. Разом дев'ять. Рубля вкрали, а коли б не вкрали, мав
би десять. Десять рублiв все-таки - копiйка. А так вже зжився був з думкою
- десять рублiв... Но...
Пiдпер носа кулаком i... "а що його сказати татовi? Що подумають... що
взяв собi рубля... Хто там ще репетує?"
Репетував Хома Ет-тоє. Перш усього йому перекрутили прiзвище. Написали
Ет-тоє. Який вiн Ет-тоє. Етоє? Як його якась там дурна баба по-вуличному
зве, то це не значить, що i в "бамаги" так записувать...
- Моя фамилiя, ет-тоє, Бондарець. Так, ваше благородiє. Так є
правильно. Мiй ет малий без слуху, онiмiв, а хтось за нього пiдсказав i
вийшло Етоє. Я його законний отєц i прийшов за нього получить гєнгi. Бо що
ет з нiмим. Його куди пхнеш - пiде, а находив вiн двадцять днiв по
пiврубля (мало, чуєте, ваше благородiє, по п'ятдесят копiйок такому
хлопцевi. Дуже мало) 10 рублi... Ет маю получити.
Хома ще до свого "ет-тоє" не любить докiнчувати слiв у родових
вiдмiнках. Смiрнов подивився на такого говiркого чоловiка, зняв окуляри,
витер, знов наложив. Пiсля грошi вилiчив i мовчки дав Хомi.
Той хотiв одразу й полiчити.,
- Вон, вон, старiк! Вон! Пшол, гварят тєбє! Там пощiтаєш дома на пєчкє.
Пхають Хому, але вiн опирається i рахує.- Ееее,- крикнув вiн коло
дверей.- Так це, ет звєнiтє, обман! Малий мiй лазив до отих окопiв... Ваше
благородiє! Тут всьо вiсiм рублi... Такi ет щота менi... такi щота...
- Куда прьош?! - визвiрився на нього солдат.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353