.. Хiба це не варт того - раз поставити хлоп'яче життя на карту
небезпеки i вiдчути в глибинах душi приємно-страшний лоскiт шаленої гри?
I пiшов. Пiшов разом з братом i iншими хлопцями.
Крапає дощик. Дорога мокра. Хлопцi йдуть i ревуть, хто-що i, звалось,
вони спiвають. Через Башкiвцi, Три Кiнцi, попiд Крем'янцем. Заночували на
Веселiвцi.
Другий ранок засiрiв, зiгнав галасом хлопчакiв. Окрiп, чай. Вирушили
попiд горою дорогою, що моталася рiвною долинкою мiж вербами. Першi
розторощенi будови. На сходi над горою i лiсом зводиться затуманене сонце,
нiби золяний камiнь в паруваннi окропу. Соша. По нiй колись гараздали
стрiльна, а тепер лежить нiкчемно порвана. Гармидерний обоз поповз у
ранковий туман, що висить над рiчкою Iквою.
Хлопцi йдуть полями. Мiж ними Володько чи не найменший. Москаль кладе
йому цегляну руку на плече.
- Ну, малий! I тєбя ваєвать пагналi? Астарожна тольки, нi то напорешся
i все твої патрошкi рознєсьот...
- Нєєєт! - вiдповiдає певно Володько. Влазять у туман Iкви. Грунт
здовбано. Раз коло разу лiйки. З лiвого боку туман вiдкинув полу.
- Сапанiв! - хтось каже. Володько дивиться на той берiг рiчки i не
бачить Сапанова.
-Де?
- А онтам. Там вiн був. Пригадуєш Iвана Штуку? Оповiдав, що в них дуже
добре родила капуста. Капустник його до самої Iкви дотягав. Може, он...
- Нєє! Який чорт. То австрiйськi окопи...
- Ей там! Нє зєвай! Астарожна! - Кричать спереду. Рiчка. Переправа.
Здовж зборханi купи колючих дротiв, що погрузли в жовтувату, нiби
бронзову, воду.
За рiчкою вся земля вросла колючим залiзним чагарником. Вузька дорiжка
просiчена поперек до окопiв. Туман довгою палькатою рукавицею розп'явся
над рiчкою, нiби бажає згрiбнути її, щоб линути на запаскудженi поля. Iз
землi пiднiмаються випари, що б'ють на мозок, пригадують трупи, яких поки
ще не видно. Навколо мертво, нiби тут ще не було людей, нiби це мiсце на
якiйсь новiй планетi, де вiками панували однi гурагани.
А чи хто дивувався, цiкавився цим мертвим мiсцем? Ледве. чи так. Хiба
Володько, цей гусак з витягненою шиєю, який, здавалось, хотiв заглянути
кудись у щось вище i бiльше за нього. Решта принишкли i, обережно один за
другим, дибає вже несвiжими ногами, певно з рiзними думами: однi бажають
знайти грошi, iншi офiцерськi плащi, ще iншi мрiють про годинники,
розсипанi тут панкуватими австрiяками, у котрих, як вiдомо, годинники, мов
картопля, родяться на полях. Далi... Хто знає їх, тi злободеннi, рухливi,
смiложиттєвi думи, що рояться у тих головах на полi великого бойовища
цього вогкого соняшного ранку.
I нарештi роздовбаний цементняк. Так от вiн, отой недоступний чортяка,
на котрому поламало зуби не одно стрiльно... Але все-таки дивiться: он
бабахнув, видно, "чамайдан", розколов цемент i химерно, направо й налiво,
розгорнув його щелепи. Кiлька куснiв людини, у виглядi погнилих ганчiряк,
валяється навкруги. Таке побачив Володько уперше, кликнув Василя i вказав.
Але хiба Василь сам не бачить.
- Когось розiрвало,- каже вiн,- але де голова?
- Ей, рєбят! За работу! - репетує прищуватий москалисько. Нiби з неба
впали ношi, рискалi, сокири. Не з неба, а з-пiд землi. Земля ця родючою
стала на такi речi. За окопом он невеличке шатро, i коло нього вовтузяться
"нєхлюдки" у велетенських чоборниськах з попiдв'язуваними австрiйськими
попругами, одвислими животами. Коптить соромливим сивастим вусом димок, а
в ньому притаковилося кiлька "котьолкiв". Щось вариться. З бокiв, тут i
там купи знаряддя - руского й австрiйського. Робiтники пiдходять i беруть.
Москалi дiлять їх на партiї.
- Ви, десяток, шiнєлi, сапагi i всякеє такое барахло снасiть... Да,
сукiни сини, нє варавать, нi то кантрабьошкi всипєм...
- Ви, п'ятьдесятков, трупов iскать. Больше вон там! - тикнув рукою на
поле, що збiгало до рiчки, засiяне колючими залiзними ожинами, що
розповзались в неладi, куди їм заманулося.
- А ви, кто посмелей i умнєй, сюда! Аружiє сабiрать, но, чорт бярi,
єслi каторий башку потєряєт. Ти, малиш,- кивнув репаним носом на
Володька,- до первой групи ступай. А ви руж'я, шашкi, патрони - всьо,
аднiм словом, сбєрiтє, нє дайтє сирой землє етiх прекрасних вещiц...
Понялi?
- Понялi!
- Все понялi?
-Все!
I "нєхлюдка", що несе своє пригноблене тiло, спереду, i десять молодих
хлопчакiв за ним розлiзлися по ходах, сполученнях, блiндажах. Володько не
вiдстає. Ось вiн у глибокому блiндажi. Причi з дротяних сiток. Стiл зi
селянської хати. Пiд столом пляшки, кiлька пар черевик, бляшанки з
консерв, рушницi. Сидiли тут, кинули все i вивтiкали десь до другої ями.
Але люди тi були працьовитi. Гляньте, чого тiльки не понаробляли. Он
вихiд, сходи з рiзьбленими поруччями. Далi перебiжка, ще далi майданчик
для невiдомих потреб, здзьобаний стрiльнами, якi розкидали бiлi березовi
кiлочки. Нiби дiти бавились тут, поки не посварилися i не розкидали...
Онде-о Василь. Вiн ще з одним дричить на ношах купу прогнилого м'яса.
Володько пiдбiгає...
- Не пiдходь! - кричить Василь.- Хай вiн згорить, як смердить! -
Володько не потребує близько пiдходити. Вiн i здалека бачить те, що колись
звалось австрiяком. Його поперли в долину, де копають довжелезну яму.
Фу! Яку бридку дiстав Василь роботу.
В обiд не мiг їсти, все плював.
- На них черви, як борозняки, лазять, а ти... Тьху!.. В отих он
"заграждєнiях" пiвсотню пiдiбрали.
Натомились всi за день, як чорти. Спати йдуть у покинуте село, де ще
стояло кiлька розбитих хат. I пiснi навiть не лiзуть на думку. Клякнути
десь, схилити голову i спати. Всiх контролюють, бо хто смiє "казьоние"
добро по домах розволiкати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353