- Казали - буде. Зостався б тут, але ти ж знаєш. Дома роботи до
погибелi. Не будеш тут дармо їсти та бомкя стрiляти. Нi.
- Певне,згоджується Володько.
I через два днi батько та син вiд'їхали. Нарвали повний вiз яблук,
слив, грушок. У Тилявцi того нема, а Матвiй має повне право на овоч. То ж
вiн садив тi яблунi, тi сливи, тi грушi, що сьогоднi засипають усiх своїми
чудовими плодами.
Дома знов праця. Поле, рiлля, ширiнь. Вiтер гуляє, сонце кладе навкруги
ознаки осенi. Досiвають добрий шмат поля над шляхом. Володько вiд самого
свiтанку скородить. Чорва, пухка рiлля. Копита коней глибоко грузнуть у її
поверхню. Сонце поволi обходить свiй денний шлях i спокiйно та гордо
вступає туди ген за село, за черешнi Iвана Пустяка.
Володько не шкодував своїх сил. Цiлий день вiддавав своїй рiллi все, що
мав. Ще пiвгодинки, i кiнець. Вiн з приємнiстю востаннє обiйде кiлька
разiв коло межi Iвана Кушки, заверне конi, пройде ще над шляхом i,
дiйшовши до свого подвiр'я, витрусить борони та заволоче їх на мiсце.
Але поки що зупиняється i сiдає перед кiньми на рiллi, щоби перевести
дихання. З приємнiстю вiдчуває прохолоду землi. Босi, бруднi ноги
вiдпочивають, нiби на перинi. Конi тяжко зiтхають i протягають до нього
свої морди. Вiн пiдставляє їм долоню i вони лапають по нiй своїми грубими
волохатими варгами.
- Ну, ну,розмовляє Володько з кiньми.- Ось ще трошки i кiнець.
Напрацювалися? Молодцi. Прийдемо i дiстанете вiвса. А ви любите його? I
ти. Шпачка, i ти, Карий. Обоє дiстанете. Ну, певно. Само собою...
Тварини розумiють його. М'якi їх оксамитовi носи з приємнiстю
роздуваються, нiби бажають дати зрозумiти, що мова їх юначого пана цiлком
їм подобається. Вони пощипують його кашкет, сорочку.
- Здравствуй, маладєц! - зненацька чує Володько над собою. Вiд
несподiванки вiн здригається i пiднiмає голову. Майже над його головою на
велетенському бiлокопитому каштанi сидить i посмiхається гарна панна.
Володько зяає її. Це дочка жолобецького пана Калiновського. Вiн не раз
бачив її, як вона сама, або в товариствi якогось офiцера, проїжджається
верхи. Тепер вона сама. Мабуть, побачила Володька з дороги i нечуйно по
рiллi пiд'їхала. Струнка, рожевощока. Одягнена в червоний вовняний светер.
На шапочцi червоний серпанок. Сiдаю жiноче на одну сторону.
- Ну, що? Втомився? - питає вона дзвiнким, чудовим голосом
по-московськи. Володько нiяковiє i зводиться на ноги. Червона барва
заляває його шорстке обвiтрене обличчя.
- Нє! - кидає вiн уривно, хитнувши головою.
- Це ти сам усе зробив? - питає вона далi.
- Певно, що сам... А тож хто,- вiдповiдає вiн здивовано. Панна
всмiхається. Володько спускає очi.
- Любиш ти конi? Так?
- Певно,коротка й самозрозумiла вiдповiдь.
- А як ти звешся?
- Володько Довбенко.
- Володя. Гарно. Твiй батько там живе?
- Умгу,кивнув головою.
- Чудесно. Так ми сусiди. Можем бути приятелями. Нi?
- Нi,- як утяв Володько.
- А тож чому? Не подобаюсь я тобi?
- Не те... Я тут не буду.
- А то ж де будеш?
- До Дерманя їду. Там на вищу школу подамся,- хвальнувся вiн.
- Он як! Ага! Тому ти не хочеш зо мною знатись. А нижчу вже скiнчив?
- Певно.
Панна голосно смiється, кидає "добранiч" i вiд'їжджає. Велодько
проводить її поглядом. Виїхала на шлях, оглянулася i махнула рукою. Кiнь
бiжить. Червоний серпанок має на вiтрi. Володько так довго проводить її
поглядом, поки вона не зникла з його зору.
Коли залишився сам, в його головi миттю ще раз з'являється цей
несподiваний образ. Хтось до нього прилетiв, заговорив дзвiнкою мовою,
усмiхнувся i зник. А вiн ось знов сам зi своїми кiньми.
- Вйо, конi мої!
Конi слухняно рушають i тягнуть борони. Скоро кiнець. Володько
пiдбадьорився. У нього прибуло сил, а на устах, на очах радiсний смiх.
Перед ним все ще рожевощока гостя, синi очi i червоний серпанок.
- Вйо, вйо, коники! Вже скоро кiнець!
Цiлим єством чує Володько величну радiсть повного життя. До нього все
смiється радiсним смiхом, i йому сильно хочеться невтомно гнатися вперед.
I гарний захiд сонця, що так само спрацьоване, спокiйно, маєстатично
сiдає за обнятий пожежею лiс, i гарний, повний мiцних випарiв, сутiнок
вечора, що заливає все навколо i творить чар неймовiрної насолоди
доцiльного, великого i необхiдно-потрiбного буття. I навiть втома гарна,
вриємна i здорова. I коли до цього шматочок якоїсь втiхи, крихiтний
промiнчик чогось нового, щира усмiшка рожевих уст - о, тодi стократ
благословенне життя. Чути, як воно, барвисте, трiпотливе, б'ється у кожнiй
билинцi, у кожнiй грудочцi сирої землi.
Он Матвiй вже вийшов, щоби востаннє провiрити Володькову працю. Широко
ступаючи, вiн iде здовж межею, зупиняється, розчавлює чоботом якусь груду,
пiднiмає i викидає на межу якийсь вiхоть пирiю. Володько обходить над
дорогою востаннє. Конi пiднiмають вуха, бо чують вiдпочинок. Сонце
перекотилося за черешнi Пустяка, торкнулося далекої, чорної смуги лiсу i
вгрузло в його густу масу.
Вечором цiла родина збирається в хатi. Конi вже побрязкують при жолобi
ланцюгами i смаковите заїдають обрiк. Володько миє руки та обличчя. Мати
ставить на стiл вечерю. Батько присiдає на лавi, тримається рукою за бiк i
говорить:
- Ах, щось, рiзало ма', в боку коле.
"Ну, те в боку",- думає Володько i поглядає на батька, на якому не
помiтно нiчого. Але раз вiн каже, значить, коле. Дрiбниць вiн не любить
завважувати. Бувало, протяв до костi пальця, лайнувся, шарнув ним об
холошню, щоби кров стерти, i теше далi. А не вгавається кров, обов'язав
якою ганчiркою, i все.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353