Володько чує це все,
вивчив таким робом i собi цю молитву, говорив її так i, лягаючи, хрестив
мiсце подушки, на котрому клав голову. Чув також Володько, як батько
лежачи постогнував вiд рiзних болiв i як не раз крiзь сон гукав або мимрив
якiсь невиразнi слова. Голос його тодi глухий, нiби хто душив батька.
Володько боявся цього, корчився, вкривався з головою i затикав пальцями
вуха. А серце його починало швидко i болюче битись.
- Ти ще не спиш? - питає батько, лягаючи коло Володька i вкриваючись
кожухом. Володька цей запит здивував i втiшив. Батько рiдко коли питав
що-небудь дiтей. Рiдко коли турбувався вiн, що i як з ними. I це раптом...
I то таким тоном.
- Не хочу спати. Я думаю... - каже Володько.
- Ну, ну. Спи. Хай конi думають. У них великi голови. А тобi ще рано
думати. Спи. Згаси, стара, блимавку,- говорить батько.
Мати здалека здмухнула лампочку, яку засвiтили були на мiсце лампадки,
i в хатi стала понiч.
- Охо-хо-хо! Ангелу Христов Хранителю... - молиться батько на сон.
Володько пiдвiв голову, перехрестив подушку i знов лiг. Цим вiн показав,
що вiн не забуває молитись. Йому б дуже хотiлось, щоб батько це кожного
разу спостерiг, але той якраз того нiколи не помiчав, чи, може, так
удавав. i пiсля цього все стихло. Крiм Хведота, нiхто ще не спав. В хатi
поволеньки почало виднiшати. Це, мабуть, сходить мiсяць. Крихiтне, кволе
його свiтло пробилось i до хати. Володько мiг навiть розпiзнати обриси
посудника коло дверей.
Десь у печi ввесь час цвiркоче цвiркун. Володько не може анi на хвилю
зупинити настирливе цвiркотiння. Вiн слухав його довго й терпеливо, але
коли намагався перекинути свою увагу на щось iнше, помiтив, що цього не в
силi зробити. Йому хотiлось заговорити до батька. Iншим разом вiн нiяк не
смiв би навiть подумати про щось подiбне, але тепер у батька, видно,
настрiй не кепський. До того батько все одно не спить. Це чує Володько по
його вiддиху. Помiркувавши хвилю, малий набирає вiдваги, потайки горнеться
ближче до батька й шепоче:
- Тату...
Батько не обзивається.
- Таату!.. - пiдвищеним голосом.
- Чому ти не спиш? - каже батько.
- Тату! Де той цвiркун сидить? - Володько запитав не без остраху, що
почує у вiдповiдь якийсь жарт або просто нiчого не почує. Але батько йому
вiдповiв цiлком поважно:
- У печi.
- А вiн не спечеться?
- На гаряче вiн не дурний лiзти.
- А де ж вiн сидить?
- Ну, де-небудь у щiлинi, коло стiни.
- Чи можу я його пiймати?
- Що ж ти з ним? У борщ укинеш?
- А нащо вiн там завше цвiркоче? Я б його забив.
- Часом i ти так само цвiркочеш, але тебе ж нiхто не забиває. Та ти ще
його не так-то й зловиш.
- А метелика я зловив. Вiн має дуже гладенькi крильцята. Василь робить
з них попiлець i сипле його до чобiт. Я хотiв одну. пташку в лозинi
пiймати. Така велика, чорна. Вже був би зловив, та вона пурхнула i
вiдлетiла.
- То треба було їй на хвiст солi насипати.
- Нi. Тож тiльки зайцiв так ловлять сiллю... Солi я не мав.
- Другим разом вiзьми. Як тiльки зобачиш якого птаха, одразу сипни на
хвiст солi, i є.
- Умовкни там, старий,- заговорила мати - Я вже заснути б хотiла...
Такий наказ Володьковi зовсiм не подобався. Вiн же тiльки розiйшовся,
тiльки натрапив на вiдповiдний мент... Одначе треба хоч на хвильку
втихомиритись... Ах, чорт... Знов той осоружний цвiркун... Ну, щоб йому
праве око, капосному, вилiзло... А Хведот, як дихає, нiби пiдкульгуе...
Вiдблиск мiсяця сповз уже з посудника на землю. Володько не втримається.
Вiн починає соватись, вертiтись. Нi, вiн мусить дещо ще розпитати. Як же
так? Усi все знають, а вiн один, мов баран. Дай, Боже, хоробростi.
- Тату... - починає вiн тихо, обережно, мов злодiй. Мов щось украсти
хоче.
- Тааату!..
- Та спи вже, спи. Бач, мати на нас гримає. Ще макогоном пожбурить.
- Тату?..
- Ну, чого тобi?..
- Я з Хведотом недавно бачив ужа,- i вiд цiєї згадки Володька проймає
острах. Шепче вiн це з тремтiнням у горлi. Йому страх як хотiлось би
пригорнутися щiльно до батька, тiсно обняти рученятами його шию. Але це
тiльки паненята так роблять. Вiн мужчина. Йому не личать пестощi.
Обнiмати, хоч i батька,- сором. То ще Хведот може з матiр'ю пеститись, але
ж вiн що. Сопляк малий. Вiн ще не виговорить букви р, ж,- каже л, з... Не
виговорить ч, а каже ц... Володько найбiльше, що мiг дiстати вiд матерi,
це пару слiв та погладження по голiвцi... А вiд батька i того нi. Батько
лише часом попругою через спину погладить... Одначе Володько нiкого так не
любить i нiким так не гордий, як своїм татом... Тато! Його тато! Такого
чоловiка не знайдеш нiде на свiтi. В цьому Володько свято переконаний.
- А де ж ти бачив того вужа?
- На Харитоновому полi, там за рiвчаком. Хведот не розпiзнав одразу, що
то таке. Хотiв взяти його в руку. Вуж так лежить витягнутий, як палиця
яка. Хведот своїть над ним i гукає: "Воводьку, Воводьку! Дивись! Ци то
павка, ци то уз?". От дурний. Правда? Я зараз крикнув: "То вуж! Тiкай!" i
ми втекли. Чи вуж крiпко кусає?
- Коли хочеш, щоб тебе заграбали в могилку, то спробуй.
- I де дiваються вужi зимою?
- Зимою вони сплять по норах.
- А що вони їдять?..
-А що ти думаєш? Думаєш, вони такi жеруни, як ти? Вони засипають i
сплять. Їсти їм тодi не треба.
- Як то? Цiлу зиму сплять i нiчого не їдять?
- Розумiється.
- А правда, добре було б, щоб усi вужi виздихали?
- Може, й добре. Але що тодi їли б чорногузи?
- А чорногузи не здохнуть вiд ужiв?
- Нєє, це вже така тварина, що їсть тобi i жабу, i вужа, i пiсля того
чує себе так, нiби це були вареники з маслом.
- Тату, тату! Чому то чорногузiв кличуть Iваном? А де вони дiваються
зимою?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353