Де рикають лютi леви i де чорна людина
з бiлими очима натягає тятиву свого лука з затроєною стрiлкою, направленою
в звiряче серце. Страшно, мабуть, там! А цiкаво. Як би i собi туди. Ну,
може, дасть Бог, йому колись пощастить...
Володько протяжно й уривно зiтхає. Перед ним довга блискуча стрiчка
дорогої рiчки з похиленими вербами, з раками i чорногузами... Перед ним
яр, сосни. Вiн стоїть високо над усiм, на якiйсь горi й оглядає це
велетенське, повне незрiвнянної краси, царство. Вiн спозирає на все те i
панує над ним. Вiн сам є цар. Маленький, щасливий, вселюблячий i всiм
задоволений царок. I зненацька Володько чує на своїй нозi щось холодне.
Щось лiзе, плутається. Глянув - уж! Страшний, здоровенний ужака. Володько
здригається i скрикує. Пiсля цього, розплющивши очi, отямлюється i бачить,
що нiчого немає i що вiн у постiльцi. Вiн обертається на другий бiк, так
само пiдкладає пiд щоку обидвi зложенi долонi i, поворушивши кiлька разiв
головою, починає швидко спокiйно засипляти. Ще перед сном бачить якусь
плутанину з Росiї, ужiв, чорногузiв, море, але швидко все те никне й
окутує його лише сон. Вiн досить набiгався за день. Вiн досить страждав,
радiв, рвався. Його життя - життя комашки, що будує собi щось, не знаючи
для чого i для кого. Але в усьому тому чути вiчний святий закон, залiзну
логiку та пристрасну величну красу.

БУДНI
З недiлi першого дня подався Матвiй до Лебедiв, щоб остаточно
перебалакати з Григорчуком. Було це самозрозумiле, бо купiвлю тiєї
десятини вiн вже виносив у свому серцi вiд рокiв i нема чого довго над цим
зупинятися. Вiн уже давно i рiшуче зрiсся з думкою, що Григорчукова
десятина - це його, Матвiєва власнiсть, лише треба було перевести деякi
формальностi та вичавити отих кривавих пiвтисячi карбованцiв. Але якось
воно та буде. Якось вони та перегорюють той час. Дуже воно важко отi п'ять
сотень видушити з господарства, яке само мало що бiльше коштує. П'ять
сотень рубликiв. Легко сказати. Але попробуй, переведи це на дiлi. Добре,
що принаймнi бiчнi витрати бере на себе Григорчук, та все-таки чимало
коштуватимуть отi рiзнi поїздки та могоричi. До того, як на лихо, осiнь. А
восени, звiсно. Цiна на худобу - тьху!.. Наприклад, хто тепер на зиму
захоче ялiвку купити? Бiльш нiж певно, що на худобi доведеться стратити, i
то поважно...
Так мiркував Матвiй, iдучи до Лебедiв. Нiс вiн за пазухою шiсть золотих
п'ятирубликiв, як завдаток. Це все грошi, що їх зложили копiйка до копiйки
вiн самий та його стара. Вiд дитячих уст вiдривалося. Босi та голi бiгали
лобурi та грiшним тiлом перед людськими очима свiтили, але зложена деяка
мiзерiя, тепер, як свячена вода, пригодилась. Узяв готовеньке, зав'язав у
вузлик i вiднiс. I завдаток є. А от попробував би вiднести, коли б їх не
було...
Решту грошей уже по Рiздвi вiддасть. Матвiй не любить довго вiдволiкати
з боргами. Вiн би то намагався зараз усе зiгнати - вiдбув i все, але
чоловiк так мiркує: тепер осiнь. Пашня нiпочому. Худоба дешева. А по
Рiздвi цiни на пшеницю напевно пiдскочать. Тепер, скажемо, пуд пшеницi
дев'ятдесят копiйок, а по Рiздвi - рубель, а то й руб-п'ять. Жито дешевше
перцю - вiсiмдесят копiйок. Як Бог дасть, може, дещо конюшини продати
вдасться, але через такi мокрi жнива все те накисло, зерно руде й легке,
як полова.
З хлiбом також мусiтиме чоловiк обережнiше. На Рiздво прийдеться не
колоти веприка, а обiйтися з тим, що зо старого сала лишилось. Що поробиш?
Не буде свiжої ковбаси, ну то не буде. За пшеничники доведеться також
потрохи забувати. Що спитлював ото щось пудiв п'ять, i з тим треба якось
цiлу зиму обганятись, щоб i паску спекти, а там уже. й на зелену пашу. От
ще чоботи... То-то ще зле. Чоловiк же всього не передбачить. А воно тепер
дуже пригодилося б, якби був з весни ликами запасся. Тепер би навертiв
постоли, i брикайте, хлопцi... Прийдеться навiть таку нечисть, як дурне
лико, купувати. Тьху, та й годi! Воно думалося, що цього року обiйдеться
вже без постолiв, аж ось воно як. Видно, вже доля така, що людинi тiльки
працювати треба, а нiколи не спожити своєї працi. Навiть дурного чобота, i
того людина не зносить. А працi, а дертя!.. Ет... Дiтиська найважнiше. Сам
ще сякi-такi маю... Стара теж якiсь там шкорбуни приховала. А от дiтвора.
Василь лазить до тiєї школи, а це ж бо шмат дороги. Коли притисне мороз
або як розпустить та стане болото... Що тодi в личаках? А Володько? Цей
хiба всидить тобi на печi? Хiба б його там ланцюгами прикував. Стара
мусить на рiчку йти, щоб сорочку виполоснути. А здоровля її на псi. I так
бухикає, мов кiнь залозяний...
Так думав Матвiй, iдучи до Лебедiв, так думав i вертаючись. Але з того,
що придбає ще одну десятинку, радiв, i то радiв особливо, по-свому,
по-мужицьки. Вiн рiс. Вiн ширився... Чув, що вiн з нiчого, як хробак, що
снує нитки шовку, висновує навколо себе кокона, з котрого колись хтось
скористає.
Тим часом Володько що Божий день мусiв гнати з Василем пасти худобу.
Хай привчається. Василь от-от до школи вiдiйде, тодi хто наглядатиме за
коровами? Хведот сумує дома сам. А Володьковi нова роль пiдпасача навiть
подобалась. Бути корисним, не дармоїдом. Шанують старшi... Розумiється, це
не те саме, що гасати кожного дня по лiсi, лузi, дрипатись у багнi,
мучитись з тим дурним Хведотищем, який тебе анi не розумiє, анi... Ну! А з
пастухами що iнше. Iз села надженуть хлопцi худобу. Пасуть по сiножатях,
плетуть з лозини кошики, спiвають, бавляться. Смiху не раз бува, мало не
трiснеш. Учора Семеновi нового кашкета на шкандибанню палюгами на шмаття
побили. Гордiй пiшов раки ловити, поховзнувся i шубовснув по шию у воду
геть з лахами.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353