За тиждень стала большевицька влада. Кiлька днiв тишi. Стрiлянина
потягнулася десь туди на пiвдень, до Вишневця. По селах порожньо. Десь є
большевики, але нiхто їх не бачить. Аж коли поїхали люди до мiста, то
бачили, що там вештається кiлька жидкiв з рушницями та червоними
стрiчками. У мiстi порожньо. Крамницi здебiльша зачиненi. Торгiвля
провадиться чорним ходом. Це, кажуть, котовцi. Штаб їх у духовнiй школi.
Вже, кажуть, розпочали навколо мiста реквiзицiї. Арештували i розстрiляли
двадцять шiсть офiцерiв. Навiть з Тилявки ходили люди копати ями для них.
Матвiй з родиною живе, мов пiд обухом. А що, як довiдаються про все. З
тими кепськi жарти. Але проходять днi, тижнi, i нiчого. Володько часом
виходить у поле i прислухується, чи не чути звiдки стрiлянини. Нi. Тихо.
Невже не вернуться? Хотiв i собi йти туди на пiвдень, куди пiшли "вони".
Здавалось йому, як пiде, все поправиться. Раз навiть сказав про свiй намiр
батьковi, але той i слухати не хоче.
- Що будеш там робити? Прийде й на тебе час!.. Але ж коли прийде той
час. "Вони" вiдходять... Боже! Вони вiдiйшли, i нема про них нiякої чутки.
Хоч би гармати заревли. Хоч би один раз почути регiт свого кулемета... Все
далi i далi вiдходять "вони"... Йдуть через села, лiси, яри, степи. Люди,
конi, тачанки. Там десь i Василь. Може, тепер у бою, може, вже нема його
на цьому свiтi.
Жнива, праця. По жнивах одного разу ввiгналося до села кiлька
кiннотникiв. Випустили в небо кулеметну стрiчку i наказали старостi
зiбрати стiльки-то й стiльки харчових продуктiв. Зiбрали, забрали i
поїхали. Знов тиша.
Але одного дня над осiнь до села приїхали якiсь люди. Так i так.
Повстання! Весь нарiд встає. До зброї!
Село заворушилось. З'явилися рушницi, кулемети. Встали сотнi i знов зо
всiх бокiв заговорили кулемети. Не видержали большевики.
Масою рухнули до вiдступу. Повстанцi масою посунули на схiд. З'явилася
надiя. Знов свої, своя мова.
Але по часi розiйшлися повстанцi по домах. Стало тихо. Нема нiкого.
Нiякої влади. Десь там якась повстанська частина стоїть, але невiдомо, де
вона. Кажуть, з заходу сунуть поляки.

XI
Минуло двi недiлi спокою, безвладдя, непевностi. I от одного дня до
села почало йти якесь вiйсько. Мундири на них нiмецькi. Спереду iде
кiлькох кiннотникiв з ручними кулеметами. В деякiй вiддалi вiд них
товстючий начальник. Кiнь пiд ним сильний, гнiдий. Ступає повiльно. За
начальником пiхота.
Володько прислухається до їх мови. Не розумiє. Одяги нiмецькi, мова
невiдома... Зовсiм не так уявляв їх собi Володько. Це мали бути дивнi в
рогатих шапках з пiр'ям люди. А тут i не рогатi шапки, i не пiр'я. Якiсь
кругленькi шапочки, якi навiть можна було купити в Крем'янцi. На них
бляшанi крилатi орли.
Iдуть рiвними лавами сотня за сотнею. Багато їх. Звiдки вони прийшли,
де взялися? З яких лiсiв, з яких болiт? То ж там у них самi лiси, пiски i
багна. Пригадуються Володьковi оповiдання, як то колись по лiсах
виловлювали мужики їх ворохобникiв. О, цi вже не подiбнi на ворохобникiв.
Справжнє вiйсько. I невже вони будуть панувати в нашiм краю? Нi. Це
неможливо. Це нiяк неможливо. Хто-хто, але не цi. Це якось не пiдходить,
не вмiщається в головi. Це ж не їх край i не їх люди. Яке їм дiло до нас?
Перейшли сотнi i потягнулися гармати. Ууу, це сила. Але де вони були до
цього часу? З таким вiйськом, з такою силою вони могли б уже давно вигнати
большевикiв?.. Боялися. Дуже обережнi. Знають добре, що нiкого тут нема,
хто б ставив їм спротив, а йдуть боєвим ладом. Полями он iдуть чати.
Бояться...
- Снився менi колись сон,- заговорив Матвiй,- Ну й дивiться... Не
справдилось?.. А то ж було ще перед вiйною. Росiя була... Хто б таке
подумав...
Настала нова влада. Дивний i незрозумiлий настрiй. Нiхто не хоче
вiрити, що це вже не "петлюрiвцi" i не "большевики", не "нашi", а чужi. Бо
всi, що були до цього часу, були "свої". Одних хотiли однi, других -
другi, але все-таки якось зрозумiлiше було. Декому здавалось, що от
поб'ються однi з другими, якось помиряться i стане знов Росiя або Україна.
Так i говорили:
- Чорт їх знає... I за що вони ото б'ються? I тi за землю, i тi за
землю. I тi за народ, i тi за народ. Большевики за "комунiю", петлюрiвцi
проти комуни. Ну, так просто: хоч ти комунiю - йди в комунiю. Хто не бажає
- будь сам собою, сиди й працюй. Ех, народ, народ! Б'ються, б'ються, а
тут, дивись, хтось чужий користає...
-Бо нема настоящого сознанiя! - певно добавляє якийсь-небудь Семен.
- Кеб то один з другим повоював чотири годи, як я на настоящiй позицiї
в окопах - не захотiв би бiльше по свiтi шлятися i пiдстрiлювать один
другого.
- Но... А дивiться он, поляки... Хто про них колись путнє слово чув?
Тiльки лаялись. А вони он вiйсько яке зiгнали. Що? Скажете, не вiйсько?..
От прийшли, заняли i все... Поїхав я ото до Крем'янця... Тiльки й чуєш: цо
та цо... Всi тобi цокають. Жиди тобi - не пiзнаєш. Всi вивернулись... Чую
один: панє! Купцє чапке...
- Iдзь, пся крев! - каже йому той... Вже, чуєте, мацєювок нашив i
продає... А що ж... I вивiски скрiзь не нашi. Не розбереш нi слова.
- Ет! I цi довго не всидять. Поженуть! - заявляє якийсь скептик, не
думаючи над тим, хто пожене i як пожене. Хтось з'явиться i пожене. Чи ж
мало їх, всяких воякiв наплодилося.
Минають днi за днями. Минули жнива. Зiбрали жита, пшеницi, вiвси.
Пiдступає обережно осiнь. Днi соняшнi, меланхолiйнi. По стернях стеляться
струни бабиного лiта i, здається, хтось виграє на них ту саму жовту,
шелестючу пiсню, подiбну на золотий спадаючий листок клену, на вигляд
безсмертникiв, на горiючi барви настурцiї.
На полях виорюють бараболi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353