Володько вмивається на дворi. Вода холодна, вчора звечора привезена. Не
шкодує її. Мiцно натирає милом обличчя, шию i руки. Пiсля обливається
водою i витирається шорстким рушником.
Потiм входить до хати. Мати розчервонiла, пiдтикана, варить обiд.
- Ти вже прийшов? - питає заклопотано.- А ми й не чули. Напевно,
голодний лiг. Треба було збудити. Пiдеш до церкви? Володько не знає, на що
скорше вiдповiсти.
- А ви не пiдете? - каже вiн, розчiсуючись перед шматком дзеркала.
- Сьогоднi служба в Башiвцях,- вiдповiдає мати.
- Ах, правда... То йдiть до Жолобок,- каже Володько. Йому досадно, що
не зможе вслужитись Василинцi.- А де батько?
- Хiба я знаю. Десь вже поволiкся. Певно, найшов когось i просторiкує.
Хоче йти з Хведотом до церкви.
- До Башковець?
- Нi, до Жолобок.
- А конi в хлiвi?
- А де ж. Тiльки вас є, а не витягнете їх, щоб попаслися. Все готове
даєте. Навкруги паша вилягає, а вони кошеним годують... Хтось мусить хоч
до води повести.
- Я думав, пiду змiню Василину,- не видержав i похвалився добрим
намiром Володько.
- Думав, думав... Ти б не думав, а хоч би раз встав раненько та погнав
за неї. Воно, бiдачисько, досить за цiлий тиждень набiгається. Ах, Боже!
Коли б я мала хоч двоє таких дiвчат. А хлопцi... Тiльки й знаєте: поспати,
поїсти... А до роботи... - не договорила. Саме дувся в печi горщик, i вона
кинулась його рятувати.
Володько дивиться на матiр, в душi погоджується з нею, але все-таки
перечить:
- Ну, ну... Коли б но вам самi дiвчата... Побачили б...
- Побачила б, побачила б... Що побачила б? Он у Григорка дiвки, а
подивись: не тягнуть косу, не йдуть за плугом, не водять на нiчлiг конi? I
тягнуть, i оруть... все роблять. А я ось вiд свiтанку тупаю, тупаю, а
помогти нема кому... А що там у Дерманi? Як нашi? Певно, не був "у
дiдуня". Нiколи туди не зайдеш. Скажуть - загордiв, цураєшся.
"У дiдуня" - це у матiрньої рiднi. Сам дiдуньо помер ще в революцiю,
але говорилося й далi "у дiдуня". Володько знає, що мати не любить, коли
вiн оминає її рiдню, але там нема нiкого, з ким мав би якiсь спiльнi
iнтереси. Не любить вона також, коли син ранком заспить. Та це ж
непростимий грiх! Сонце свiтить, а вiн собi спить. Нащо добрий Бог дав
день i нiч? Прийшов день, звелося сонце - зводься i ти, людино. Вставай,
випростуйся, закачуй рукави й до працi. А прийде свято Боже - не
зловживай. Полеж, та не залежуйся, бо ж дзвiн бамкає, а там церква, а в
церквi Бог... Пiди й подякуй йому за всi блага, що дiстаєш, людино, вiд
жизнi земної. Так треба. Такi нашi закони. Не встановляли їх, анi ми, анi
батьки нашi... Встановив їх сам Сотворитель i не нам їх касувати.
Так розважає Настя. Вона й сама любить, щоб її пестун трохи довше
повалявся в постелi, але це не смiє бути ледарство. Полежи хвилину i
вставай. Все навкруги рухається, жиє... Треба й собi жити... Як не
шкодувати того чудового ранку, того повного, гарного шматка життя?
Володько дуже добре розумiє свою матiр. Дивиться на її висохле, пооране
зморшками обличчя, бачить добрi, заклопотанi очi, i йому хочеться сказати
щось приємне.
- Ну, мамо... Не сердьтесь.- Зненацька пiдходить до старої i нiжно її
обнiмає. Тон i пестощi сина зворушили її, але вона того не зраджує.- Йди,
йди, йди! Геть вiд мене! А то, як вiзьму костура...
Iнших слiв вона не знайшла у своєму словнику, але очi її дивляться на
сина так, як тiльки вмiють це робити очi матерi.
Володько посмiхнувся i вийшов надвiр.
Навинувся Матвiй. Вiн iшов повiльним, широким кроком з поля i нiс в
руцi кiлька пiдiбраних на стернi зчорнiлих колоскiв. Його постать все ще
дебела i кремезна, хоч останнi роки досить лишили на нiй слiдiв. Очi його
поглибшали, волосся майже посивiло, рухи стали ще повiльнiшi, обличчя має
вираз кам'яної твердостi. Воно нагадує морську скелю, що бачила на своєму
вiку багато буревiїв, i нiякi новi хвилi, нiякi вiтри не здивують бiльше
її.
- Вночi вернувся? - запитав вiн байдужим голосом сина.
- Вночi.
- Йшов пiшки?
- До Озерян пiшки. З Озерян до Крем'янця машиною, а тут знову пiшки.
- Сiм миль волом, а милю сiдлом... З Мiзоча не йде машина? Зiрвали...
Коли-то направлять? Зiрвати легко, але направити... А що ж там... у
Дерманi? Як семiнарiя?
- Закрили.
- Таки закрили,- сказав понуро Матвiй.- Два роки дурили...
- Якраз бачив, як вивозили... Все вивезли... Книги, лавки, препарати.
Там того було. Пiдвiд сто...
- А куди повезли? - знову запитав старий.
- Кажуть, до кременецького лiцею...
- Та... Воно то й... Ет! Що тут казати! - не знаходив потрiбного
слова,- Сто лiт була школа... Ну, що ж. Чия сила, того й право. Тепер куди
пiдеш? Вирiс, вигнався... А як же вчителi?
- Хто його знає...
Саме вставав Хведот, Йому трохи соромно, що заспав, i через те неохоче
показується на очi батька i брата.
Матвiй не хотiв довго розмовляти. Намiрився йти до хати, але прийшов
його зять, Катеринин чоловiк, Микола. Принiс вiд старости Володьковi
часописи. Це високий, тонкий, побитий вiспою чоловiк.
Володько взяв часописи й одразу почав читати.
- Ну, що там? по "казетах"? - питає Микола. Вiн любить полiтикувати,
хоч до "казет" ставиться трохи зневажливо. За це Володько його не любив.
- Скоро буде вiйна? - питає знову Микола, бо Володько мовчав.- То
знаєте,- продовжує свою мову, не дiставши вiдповiдi.- Так воно не може
довго бути... То було государство, цар, порядок... А це... - i вiн, як
звичайно, сплюнув.
Микола повторює це завжди при кожнiй нагодi. Володько знає його звичку,
тому не хоче встрявати з ним у зайву розмову. Одначе Микола не вмовкає.
Нарештi Володько не витримує i сердито вибухає:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353