У
грудях моїх справжнє, руске серце. А на Романа не звертайте уваги.
26
Хахол, мазниця з дiда-прадiда! Який вiн там рускiй. I теля може себе
таким рускiм поважати. У мене бабцi, дiди все-то звiдси, з пiвночi, вiд
тайги й океану. Цар якiйсь моїй бабцi наказав взяти собi опричника
Лiнкерта й та взяла. I я прийшов на свiт i став рускiй... I люблю свою
Росiю кровно. За одну распутiнську лапу сорок Вашингтонiв вiддам. Бо я
рускiй! Так само як Лєнiн, чи остяк, чи тунгуз. Троцький жид, як сонце, а
все-таки руска людина.
I чим далi говорив Лiнкерт, чим бiльше вливав у себе чарок, тим мова
його все бiльше плуталась, моталась у клубок. Змiшалися всi планети, всi
мови, всi люди землi, їли огiрки, житнiй хлiб, пили солону воду з
оселедця, розбили стола й аж над ранок прилягли, хто де знайшов мiсце, й
заснули.
Один Володько не заснув. Пив, ввiйшов в азарт, лаявся, кляв все
навкруги, але все-таки тримався на ногах i, коли скiнчилось, залишив усiх
i пiшов у морок осiнньої, холодної ночi.
Було вже тихо. Село спало, тiльки перекрикувались голосно й сутужно
ранiшнi пiвнi. Схiд зблiд, починав рожевiти, гасли меншi зiрки, тiльки тi
бiльшi, ядернiшi цупко трималися своїх мiсць. Хати, понуро задуманi й
задивленi самi в себе, стояли в тiнi дерев, нi одно вiкно не свiтилося, нi
одна людина не показалася на дорозi, тiльки на перехрестi коло Гершка
стояли одягненi в кожухи два вартiвники.
- Хто йде? - озвався вiд них голос.
- Свiй! - байдуже буркнув Володько й не зупиняючись пiшов далi.
За дерманськими хуторами було вiльнiше. Починалось поле. Темнота поволi
розвивалася, й далеко-далеко ледве помiтно на обрiю чорну смугу
жолобецького лiсу. Володько почував себе погано. Сором, невдоволення
мучило його, i йому не хотiлося так вертатися додому. Чи не краще
завернути в поля чи в лiс i сховатися. Нiч то нiч, але й нiч має свої
чорнi очi. I в ночi є щось гострозоре, насмiшкувате, що свердлить тебе до
самого сумлiння.
Але й так добре! Нiчого, що перед тобою, не обiйдеш. Мусиш торкнутися
того й другого. Мусиш вкусити кожного овоча, а раз почав - iди, вези,
тягни... Пий до дна свою чару, що б там не було...
II _
Сергiй Макарiв мав дивну звичку посмiхатися в ус. Сидить, курить
цигарку, пускає густо дим i мiркує. Лається зрiдка, зате з чуттям. З часу
як завiв люльку та почав залицятися до Мокрини, життя дещо змiнилося. Став
веселiший.
- Ех, люлька моя. Закурим, що? Тягни, Сергiю, бакун!
I закурював, дим iшов, колотився над Сергiєвою розкошланою головою. Не
було iншої жури, але хто без жури живе. Почав Сергiй журитися, що так ось
жити не годиться. Батько батьком, Мокрина Мокриною... Але й поза тим є
свiт. Не мiг його бачити. Село вузьке. Тодi брав книги й просиджував цiлi
ночi. Раз до Крем'янця пiшов i принiс великого Шевченка в кожусi. Вправив
його в саморобну рамку й примостив бiля святих. На дворi також зробив
вiдзнаку. На липових дверях клунi вирiзав тризуба, а навколо нього три
лiтери: У. Н. Р. "Це вiд чортiв",- казав вiн i посмiхався в вуса.
Мав вiн клопiт з батьком. Занадився старий до Теклi... А Текля
Мокринина сестра. Макар вже давно вдiвець i може женитися. Це сердило i
Сергiя i Мокрину.
Володько знав Сергiя давно, ще зi школи, але сприятелювався з ним перед
роком. Заходив, приносив ту чи iншу книжку. Часом iшли за село, за хутори.
Сiдали десь збоку й говорили.
Пiсля цього Сергiй попав спочатку в "Просвiту", далi почав арифметику
вчити. Потiм перейшов до алгебри. Все це йому подобалось.
I цього вечора Володько зайшов до Сергiя. У хатi ще не свiтилося.
- Добрий вечiр! Сергiй дома? - дивиться Володько у темряву й нiчого не
бачить...
- Заходь, заходь,- вiдповiдає з темряви голос,- Мотре! Засвiти! -
гукнув на сестру.
- Нi! Краще вийди надвiр,- сказав Володько. Сергiй вийшов. У зубах у
нього стирчить люлька. Мiцно потиснув i трiпнув Володькову руку.
- Де був? - проговорив грубо й уривно.
- У Дерманi. Ховав семiнарiю,- так само коротко вiдповiв Володько.
- А я вчора гуляв. Була на другiй горi музика. Ти б коли зайшов... Не
каявся б... А що нового?
- От хочу виставу робити... - вiдповiв Володько. Йшли поволi до вулицi.
Сергiй здивувався.
- Ти? - крикнув вiн.
- Я. Розумiється. А ти також... Притягни iнших хлопцiв. Потребуємо
хору.
- Це було б дiло,- зазначив Сергiй.- Тепер думаєш робити? - запитав вiн
знову, нiби не вiрив.
- Ну. Думаю тепер. Я вже все обдумав. Потребуємо хору. Хто тут добрi
спiваки? Антiн? Ще хто?
- Є досить. Тiльки, чи пiдуть? Десь скоро мають вернутися з вiйська
Йон, Демид та Iлько. Сама артилерiя. Баси. Ну, нiчого. Я цього допну, -
додав вiн по короткiй надумi.
Поки дiйшли до дерманських хуторiв, справа була обговорена. Повернули
назад. Володько мав багато що розповiсти своєму приятелевi. Дiйшли аж до
церкви. У Левинських свiтилося, i Володько вiдважився вступити до них,
незважаючи на час.
Його дуже радо зустрiв Роман, одначе вiн хотiв говорити з панною
Ольгою. Тимчасом усiвся в їдальнi, де свiтилась на столi мала нафтова
лампа. По часi увiйшла панна Ольга. Була у квiтчастому шляфроцi, коси не
заплетенi, тiльки зв'язанi на потилицi стрiчкою.
Обережно почав говорити про своє пiдприємство.
- Я ще нiколи не грала на сценi,- казала панна Ольга. Вона вiднеслася
до цього поважно. Володьковi не тяжко було вмовити їй, що грати на сценi
зовсiм легко. Це ж цiкаво, нi?
Прийшов зi школи пан Глiб. Довiдався в чiм справа й пiдтримав Володька.
Панна Ольга погодилася.
Потiм усi пили чай. При цьому цiла родина поважно обговорювала справу
вистави. Кожний щось пропонував своє, один тiльки Саша мовчав i не
втручався до цього.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353