.. Нагадав, що i Ганка пiшла зi села, кудись "на мiщани",
до тiтки чи щось таке... А потiм перейшли на Йона. Збирає бiля себе
хлопцiв i щось затiває - невiдомо поки що.
- Хай збирає i хай затiває,- зi серцем казав Володько.
- Хочуть нiби перебрати читальню,- вiв своє Сергiй.
-Хай.
- Йон проти церкви.
- Бо знайшов вiру, а церква безвiрна. Кар'єристи, iнтригани... Вiзьми
той наш Крем'янець. Самi брати Борецькi чого вартi... А та єпископська
панi Радченко... А весь той славетний причт церковний. А Йон... Душа,
жадоба, суцiльна людина i вiн шукає повноти. Ти ж знаєш: коли одна вiра
вигоряє, її заповняє iнша. Вiдчуваю, що i ми тут роздвоєнi... Навiть я
сам. Я ще лиш шукаю себе... I свого мiсця. Вiдчуваю, що я половина чогось,
а мiцнi люди є цiлiсть. Ось, як мiй батько.
Це був несподiваний, пiд тиском настрою, провокацiйний вибух, Володько
сам не сподiвався такого, а тому швидко отямився i замовк. Вiн глибоко в
собi вiдчув, що вiдруховим, недодуманим спротивом тут не зарадиш... Треба
вiднайти також мiру своїх почуттiв... А головне - характер. Самi балаганнi
протести - солом'яний спалах. Характер, послiдовнiсть, логiка... Ах, це
так все гарно сказати. Треба все це наперед перевiрити. Все!
Далi йшли мовчки, дарма що виповненi думками. Йшли здовж села, починало
вечорiти, у вiкнах хат появились блiдi свiтла, зустрiчались люди, мiнялись
"добрим вечором". Володько все був пiд тиском протестацiйного настрою i не
мiг стримати свого язика.
- I взагалi,- казав вiн.- Всi тi нашi порядки. Де нашi iдеали? Чим
цiкавимось? Пригадую, Лазюк колись казав: немає в свiтi менше зацiкавлених
проблемами людей, нiж i iнтелiгенцiя... Нiчого не знають, нiчого не хочуть
знати, живуть днем заїждженi провiнцiї... Зрештою, чи менi це казати?
Питання, що я сам зробив... Ось лише серджусь на в i все... I себе не
люблю, i iншим дорiкаю... Але iнколи, Сергiю, так виразно здається, що я
мiг би багато зробити чогось доброго... Чогось... Чогось... Зрештою, це
невловима тема, але було б образливо для людського роду, з'явитись i на
цiй планетi, з'їсти сорок вагонiв хлiба i вiдiйти з чим i йшов". До дiдька
ясного - треба ж залишити по собi як слiп, i ця думка не дає менi
спокою... А може, це лиш зарозумiння...
У таких випадках Сергiй як звичайно мовчить, але слухає дуже уважно.
Цiла його, на вигляд спокiйна, iстота майже помiтно насторожується, вiн
також щось би хотiв сказати, але, мабуть, слова його не конче слухнянi на
таке. Чи не краще тодi помовчати i вже самою мовчанкою стверджувати
погодження.
Коли дiйшли до колоди, що лежить в долинi мiж селом i дерманськими
хуторами, ставав кольоровий, сизо-синiй, теплий, як кожух, вечiр. Володько
втомлений, голодний, розбурханий, а тому чи не краще розпрощатися з
товаришем i розiйтися. Завтра свято, i вони напевно знов стрiнуться...
А другого дня, у четвер було Вшестя, у Жолобках храмове свято, вже
зрання вiдiйшли туди цiлi юрби дiвчат i хлопцiв у святочних одягах...
Кликали i Володька, але вiн вiдмовився... Далебi, чи не краще йому побути
дома, походити по садку, на полях... Батько ось вже другий день з
дядьковим Василем, що прибув з Дерманя, вони обидва люблять бути разом,
мають багато спiльної мови... Ходили разом оглядати Ронiвське поле,
обговорювали цiну. Матвiй в таких випадках;
ще раз переживав свою молодiсть, а Василь набирався досвiду свого
улюбленого дядька... Разом пройшлися здовж i впоперек Матвiєвим полем.
Василь весь вдоволення, отакий би i йому шматочок землi, а тодi розгорнись
душа. Цiлими; годинами на полях та на полях, пiд сонцем i вiтром,
мiркували, купували, будували, їх постатi видно було здалека i, здавалось,
вони не йдуть, а пливуть у високому збiжжi...
Володьковi не хотiлось казати батьковi про свої пригоди, не хотiлося
нiвечити його доброго, святочного настрою... О, i забрали там документ,
велика бiда, дiстанем iнший... Вiн такий захоплений тим своїм чудовим
ланом, тими переливами жита, тими пшеничними, золотими килимами, що було б
грiхом руйнувати його це близьке, рiдне щастя.
Пiдвечiр Володько йде до села... Йому хотiлося бачити Наталку. Вiдколи
Сергiй нагадав про неї - думка Володька не могла звiльнитися вiд її
присутностi, її образ переслiдував його уяву i хотiлось її бачити, чути,
бути з нею... Але як, але де її зустрiти? Зайшов знов до Сергiя - одинокої
його поради... На щастя, застав його дома, був розкошланий, майже
заспаний, невдоволений. Зi Сергiєм пiшли до Мокрини, Мокрина пiшла до
Наталки, але даремно, бо не застала Наталки дома... Хтозна, чи не пiшла
вона до Жолобок на вiдпуст.
Але вечором, зовсiм випадково, на вигонi бiля званих колод, Володько
зустрiв Наталку, коли вона йшла з дiвчатами на музики. Вiдкликав її набiк,
були такi близькi i подiбнi, загорiлi, засмаженi сонцем, свiжi, молодi i
здоровi... Як звичайно, йшли далi вiд зору людського здовж долиною понад
рiчкою... Десь там далi у селi грали музики, бухкав барабан, спiвали
парубки, але їм обом це нiчого тепер не казало... Вони ось знов разом,
такi безмовнi i такi напруженi... Над ними лиш зоряне небо, довкруги
весна, так багато треба б сказати... Вiн питає її, вона питає його i обоє
знають, що їм не знайти вiдповiдi, бо мiж ними не лишень їх велика любов,
гаряча, майже огненна сила, яка їх розриває на кусся, мов звiр свою
жертву. Володько не раз казав їй про свої намiри вiдiйти, вона це знає,
але цього нiяк не досить. Нiч, така нiч, така сила втоми, така жагуча
заграва ранкового неба, i пiвнi довкруги по селi сповiщають свiтання, i
втихла музика, i роса холодна по травi...
- Як буду без тебе?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353