Тупiсть, безбарвнiсть, понурiсть. Все манекенно
штивне, кам'яно сiре, тваринне безмовне. Всi погрузлi самi в себе, на
приведених людей не звертають уваги. Один з полiцаїв пiдступив до бюрка з
безвиразним обличчям урядовця, вiдкрив свою торбу i подав кiлька листкiв
паперу. Безвиразне обличчя, навiть не глянувши на поданi папери, механiчно
передало їх свойому довгошийому сусiдовi. Той прийняв папери i почав
однотонно вирiкати:
- Платон Дуб, адмiнiстрацiйно покараний - три мiсяцi й п'ятсот злотих.
- Єст,понуро озвався голос з юрби новоприбулих. Довгошиїй вирiкає далi:
- Iван Собчук, адмiнiстративно покараний - мiсяць i сто злотих...
- Єст,озивається ще один голос.
- Володимир Довбенко, адмiнiстрацiйно покараний i... пiдслiдний. Три
мiсяцi й п'ятсот злотих... - Довгошиїй вперше кинув погляд на чергове
"єст" i побачив немите, заросле стернею волосся, виснажене обличчя iз
запалими синiми очима. Погляди цих двох протилежностей на мить зустрiлися,
довгошиїй перший опустив очi i почав писати. Мав тонкi, худi, блiдi
пальцi, що тримали посерединi довге перо. Уста виднi, нiби для поцiлунку.
Скiнчився переклик, вiдбулася ревiзiя речей, з'явився невеличкий,
округлий, одягнений у тверду синьо-сiру унiформу чоловiчок, i новоприбулi
йдуть за ним. Вони вже в'язнi.
Пiсля канцелярiї ще лиш хвилинка по цей бiк брами. Дерева, зелень,
люди... Брязкiт ключiв, вiдчиняється тяжка, обкована бляхою хвiртка...
Новоприбулi один за одним переступають порiг. Зникають дерева i зелень.
Довкруги частокiл, злiва сiра, поплямлена стiна i загратованi вiкна. У
вiкнах, у кожнiй гратцi, кругла, блiда, стрижена голова.
- Скiльки? - падають запити.
- Звiдки? - цiкавляться стриженi голови.
Нiхто не вiдповiдає. Новоприбулi швидко перебiгають подвiр'я i зникають
у вiдкритих дверях довгого, сирого з мокрою, цегляною долiвкою тунелю з
цiлим рядом позначених цифрами дверей. Всi вони, за винятком Довбенка,
босi, порванi штани, блузи, пiм'ятi кепки... Через дiри просвiчує тiло...
Закордонцi. Всiх їх направлено до камери з числом I2.
Володька натомiсть впущено до камери 7. I йому було шкода розставатися
зi своїми новими знайомими... Особливо з тим Платоном Дубом - мiцним,
широкоплечим, у пiдранiй вiйськовiй блузi, що мав гострi, розумнi карi
очi. Його понурiсть i мовчанка свiдомо напущенi. Його погляди завжди щось
питали. Розiйшовся з ним без єдиного слова i ще бачив, коли вiй разом з
iншими зник за дверима камери, яку було з брязкотом замкнено. За пару
хвилин пiсля цього i сам вiн був пiд замком.
I нарештi дивне, збаламучене, тупе й нiме почуття безсилля. Невеликий,
цвiлий, сирий, зплямлений простiр, вигнилий, полатаний, дерев'яний помiст,
загратоване, високе вiкно, довгi, широкi причi[24], купа сiнникiв, сiрi
ковдри... I тузи рiзноманiтних, рiзнокольорових, бiлолицих, переважно
босих або в шкiряних вiдпорках на босу ногу людських постатей, якi сидiли,
лежали, ходили. Новоприбульця приняли досить байдуже, лишень пара питань -
звiдки, за що, скiльки... Малий, щуплий, зi золотим зубом чоловiчок -
староста камери. Вiн зупинився перед Володьком, що стояв бiля дверей
розгублено, i польсько-московською мовою сказав:
- Нє бойсєн... Всю будет харашо. А передачi будеш мати?
- Буду,вiдповiв Володько.
- Пустое. Пiвроку... Ха... Я, браток, два з половиною, i то плювать...
Володько не мав намiру вдаватися в розмови, йому хотiлося лиш без
перешкоди присiсти, сiмдесят кiлометрiв пройшов пiшки, кiлька ночей провiв
без сну, вчора, здається, востаннє поїв... Вiдiйшов вiд дверей i на
першому-лiпшому вiльному мiсцi пресiв просто на долiвцi пiд стiною.
- Я втомлений,- сказав вiн невiдомо кому. Зайвi слова, i так видно.
Сидiв з пiдiгнутими ногами, колiна лiд саме пiдборiддя i зовсiм не
збагнув, як це сталося...
- Ей, ей, ей! Слухай! Це не готель! - почув вiн над собою, нiби з неба,
глухий голос, i одночасно хтось скубнув його за волосся. Прокинувся. Перед
ним стояв той самий староста, що смiявся золотим своїм зубом. Збоку стояв,
розкарячивши ноги у шкiряних отпорках, широкоплечий чолов'яга у
росiйськiй, офiцерськiй, вiйськовiй блузi. Борода його була заросла
густою, чорною щетиною, що гостро вирiзнялася на блiдому тлi обличчя.
- Роскис, хлопче? - говорив вiн по-українськи.- У цей час спати тут не
приписано. Привикай, привикай...
- Е, що там з ним панькатись! Я його зараз пробуджу! - вигукнув один,
що сидiв на причах у мшпатому тюремному одязi... Одночасно вiн схопив з
полицi череп'яну ринку з водою i вилив її ва Володька.
Володько миттю зiрвався на ноги i без надуми кинувся на свого
напасника.
- Що? - вереснув той високим фальцетом.- На мене? Ти, паршиве щеня, - i
рвонувся злiсно на Володька. Володько був вищий, пiдняв руку, щоб вiдбити
напасть, але його схопили ззаду. Одночасно вiдчув кiлька ударiв в лице.
Вiй люто копнув ногою i малий чоловiчок у мишатому одязi полетiв на
парашу.
- Гетьте! - шарнувся зi всiєї сили Володько i вишарпнув одну руку. Його
блуза бiля пазухи трiснула й розпоролася. На нього накинулось ще кiлькох
в'язнiв, вiдчув кiлька ударiв по головi, щось дошкульно торкнулось носа,
потекло щось мокре i тепле, не мiг обтертися, кiлька червоних крапель
впало на пазуху.
Володька осадили... Мав розiрвану блузу, замазане кров'ю лице i був, як
чорт, лютий.
- Битись не маєш права! - кричали на нього.- Ти новий! Тепер ти
побачиш!
- Плюю я на вас. Я бачив краще... Я два днi перебув на полiцiї!
Це, мабуть, вплинуло.
- Ти! Будний! Лиши його! Дай чоловiковi спокiй. Не бачиш хiба?..- Це
був той самий зарослий чорною щетиною.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353