..
Володьковi було приємно бути зиов мiж цими сирими обрубками людських
подобизн з їх незмiннiстю природи, що своїм виглядом сягає, можливо, в
далекi правiки минулого i що їх думав було залишив назавжди i бiльше
нiколи до них i не вернеться. Вiн ще ось не може як слiд прийти до себе...
Сталось щось несподiване. Ще цього самого ранку - гамiр, метушня, тiснота,
сморiд, грати, а це ось знов запах махорки i тепло родинної берлоги...
Рано, о дев'ятiй годинi, його викликали до канцелярiї "з речами", боявся,
що це може бути вивiз до iншої тюрми, а тут несподiвано сказали, що вiн
може йти на всi боки. Зайшов лишень до старости полагодити справу
пашпорту, бiгав по мiсту, щоб знайти яку пiдводу, а тепер ось знов дома...
Перед ним тi ось дядьки. Говорять, як i завжди, про "порядки в свiтi", про
Польщу, що, на їх думку, "не вдержиться довго", про "совєтiв", якi,
кажуть, "змiнилися", про цiну жита, про вивiз гною на придатки... Стратон
так само, як i колись, оповiдає про Антихриста-Троцького, безупину курить
тi свої товстючi цигарки з бакуну i газетного паперу, вiд чого кiнцi його
пальцiв i зарiст пiд носом набрали кольору рудої глини. Iван Кушка купує
знов землю i на весну виїжджає з Тилявки десь отуди за Шумське, пiд саму
границю. Його численна родина так збiльшилась, що змушений шукати також i
бiльшого мiсця. Кузьма потовстiв, збагатiв, побудував нову муровану хату,
помалював її рожевою барвою, покрив гладкою, сивою черепицею. У нього
сiм'ї лишень двi дочки i цього йому досить. Хома Ет-тоє помiтно постарiв,
його i так шпаковата борода побiлiла зовсiм, його старший син коваль давно
вiддiлився, перебрався на хутiр, а живе вiн тепер з молодшим нiмим Романом
i наймолодшим Олексою.
Усi тi дядьки, що з ними свого часу мав стiльки клопоту Матвiй, вже
давно тут обулися, вросли в нове мiсце i дуже його полюбили. Одначе, як i
спочатку, тримаються вiд села здаля, їх мало обходять справи села, вони
собi самi по собi... I дивуються, що отой Володько весь час тiльки там й
чапить. I що йому до села? Щоб тiльки дражнити полiцiю?
Але, як вiдомо, Володько думав про цi речi далеко не так само, село для
нього жива, велика, кровна справа, вiд якої залежить майбутнiсть цiлого
народу. Усi тi "сiльськi справи" не лишень сiльськi справи, а також його
особистi справи, справи його роду, його майбутнього, його життя як життя i
як мiсяць пiд сонцем. I особливо тепер. Ось вiн довiдався, що за час його
вiдсутностi у селi збiльшився один небезпечний рух, до слова прийшов Йон,
що несподiвано одружився з Ганкою i тепер там на всю ширiнь верховодить.
I навiть ось зараз, не дивлячись на вечiрню годину, анi на те, що
тiльки що прибув, як тiльки наївся, встав i почав одягатись. Настя з
острахом лишень запитала:
- Що? Ти хочеш йти? А куди?
- Вийду в село,- буркнув Володько.
- Але ж там мете... Свiту не видно.
- Кому треба - видно,- вiдповiв спокiйно вiн.
Матвiй, як звичайно, до слова не втручався, а сусiди дивувалися. Трохи
згодом Володько був одягнутий, вийшов i пiшов проти вiтру в напрямку
заходу. I коли вийшов - вiдчув стiльки пружностi й сили, що далебi не
йшов, а гнався, бiг, летiв. Хотiлося швидше там бути. О, як вiн все-таки
зрослий з тiєю сiрою просторовiстю, заставленою купками солом'яно-бiлих
хижок з тими прорiзами розсвiтлених вiконець. З тими дядьками, тiтками,
запахом диму i гною, гавкiвнею собак, скрипiнням ворiт та криничних
журавлiв. Так. Село. Ось воно довкруги в темнотi, тут затишнiше, вiтер
топчеться по верхах дерев i шумить навiжено, до очей сипле дрiбним
снiгом... Вiконечка в темнотi ледве манячiють, темна закутана постать,
"добривечiр", копка, бiла пiд ногами рiвнина.
А ось i читальня, всi вiкна свiтяться, через них видно людськi постатi
всерединi. Володько рiшає не заходити одразу до читальнi, це наробило б
забагато метушнi. Чи не краще було б знайти десь Сергiя i розвiдатись, що
тут, властиво, дiється, але вiн напевно тут в читальнi. Вирiшив все-таки
йти до Сергiя i коли б не застав його дома - просив би когось, щоб його
покликали.
Але Сергiй був дома i не сам, а з ним Кiндрат i навiть Антiн. Звичайно,
нудились, сидiли похнюплено, перекидались окремими словами, i коли
вiдчинились хатнi дверi i в них появився у своєму жовтому кожушку i чорнiй
кепцi Володько, вони всi троє зiрвалися зi своїх мiсць, мов облитi
окропом.
- Свят, свят, свят! Чи не є це мара, хлопцi! - викрикнув, звичайно
неголосний, Сергiй.
- Амiнь! Справжня! Здоровi, козарлюги! - енергiйно увiрвався Володько i
мiцно потиснув кожному руку.- Що нового?
- Що нового! - озвався бурхливо Кiндрат.- Тут, брате, без тебе просто
канiтєль. Ось сидимо i радимось. Добре, що прибув - тепер рiшай. У нас
вiйна.
- Що за вiйна? - смiявся Володько.
- Йон. Той сучий пасинок, робить наступ на читальню й кооператив.
Розкажи... - звернувся Кiндрат до Сергiя.
- Е-е-е! - досадно говорив Сергiй, i його верхня, iз заростом губа
помiтно здригалася.Йона ти знаєш... Ходив, ходив аж доходився. Тепер вiн
тут пан, Троцький... Як тiльки ти вiдiйшов - почав збирати та намовляти...
I на тебе вказував... Диви он, мовляв... Ге! I багато пiшло за ним... I
Iлько вже там, i Никон там, i Демид хитається... Побрався з Ганкою, а вона
тепер Кляра Цеткiн, обробляє жiнок... Хочуть перебрати кооперативу...
Стара управа... Ти ж знаєш: Рона - голова, Iлько - секретар, я -
бухгалтер, Кiндрат, Антiн i Симон - члени... Але ж Симон - зайво казати...
П'яниця, нероба, його втягнув Рона задля товариства "мокрого клубу". А я
оце був у Крем'янцi i менi там сказали: як тiльки переберуть камонiсти -
кiнець нашiй лавочцi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353