.. А тi, сучi дiти... Треба б хiба й нам щось таке...
П'янюче, отруйне, щоб кров заграла, щоб ми могли бити козака за те, що той
зi злими людьми... Що видає нас... Що продає... Та ж ми мовчимо. Нi?
Мовчимо! А Йон б'є його!
Тут Кiндрат рiзко урвав слова. Дивився на всiх своїми глибокими, малими
очима, що бiгали, нiби в слiпця. Здавалось, вiн намагається щось особливе
побачити. Здавалось, перед ними завiса димова й вiн швидко шукає мiсця,
куди б можна глянути й побачити. З його уст виривались i бризкали I
навкруги слова - спочатку смiшнi, потiм поважнi, ще потiм сердитi. Всi
дивилися на нього i, хоч у всiх очi п'янi, бачили, що Кiндрат паленiє не
тiльки вiд горiлки, але й сам вiд себе., У ньому вже щось засiло й
вимагало прояву. У ньому є другий Кiндрат, i це всi вiдчули.
Ну, але де його прояв? Це питання вже не раз ставив собi Володько. Це
розумiв також Сергiй. Рона над цим не думав, бо його думки йшли в iншому
напрямку, але йому не чуже розумiння дiйсностi. Хворої дiйсностi, п'яної й
нерозумної...
Одначе цього досить. Всiм обридає таке положення, й всi пiднiмають
чарки. Дзвенить шкло, переломлюється свiтло в чистiй рiдинi, горять
променистi очi, гримить сильна пiсня., Антiн, Демид, Олег - з другого боку
Кiндрат, Сергiй, а над всiм Рона.
Десь опiвночi всi вийшли. Глибока, чорна, мов угiль, нiч Все мовчить,
тiльки вiтер поволi по верхах дерев ступає зачiпаючи ту чи iншу галузку.
Але внизу кущi бозу, що от чують ронiвський будинок, мовчать зовсiм, I
молодi смеречки мовчать. Грабовий висад також стоїть непорушне й мовчки.
Далi садовi дерева - яблунi, що закривають гiллям i невидиме небо, творячи
темноту густим мороком.
Парубки йшли поволi. Спереду Володько й Олег. За ними сам Сергiй.
Кiндрат зiстався в ронiвської наймички. Антiн з Демидом обнялись, тупали
по вогкому снiгу й намагалися спiвати...
Трохи нижче над самою дорогою, де було кiлька кущiв лiщини, на стежцi
щось лежить. Щось чорне.... Володько й Олег насилу помiтили й майже
спiткнулись. Чорне миттю зривається й свiтить Володьковi в обличчя
електричним лiхтариком...
- Який чорт! - гукнув Володько. Але в той час зо всiх кущiв вибiгли
люди. Володько вiдчув на головi мiцнi удари чимсь твердим. Миттю пiдняв
руки й схопив чийсь кiлок. Вiд несподiванки з'явилось безлiч сили, рванув
кiлок через голову наперед, вiдчув на плечах тягар, але крутнувся, й тягар
спав. Кiлок зiстався в його руках. Був на пригiрку. Знизу бiгли проти
нього три чи чотири чорнi постатi, але вiн розмахнув кiлком i бив зверху
просто по головах. Бив пристрасно, з запалом... Чув, що влучає добре, i,
хоч це йшло швидко, вiдчув насолоду справжнього, небезпечного бою. Але
саме тодi його вдарено по головi. Раз, раз, раз!.. Чути, б'ють, хоч не
болить, тiльки бризнула кров i посочилася з-пiд кепки на чоло. Потiм хтось
схопив його кiлок. На голову падали все новi удари... Вiн пригнувся, й
кiлок виховзнув з його рук. Почав тiкати й бiг вниз понад проваллям
дороги. Не бачив нiчого, крiм снiгу пiд ногами, нiчого не чув i навiть
забув, що тут десь його товаришi. Здавалось, що вони десь зникли, а все,
що сталося, рухнуло на нього самого. Пробiг крокiв п'ятнадцять i
оглянувся. Майже за його плечима хтось гнався з довгим кiлком, i Володько
побiг далi. За ним чути матюк, i одночасно на його голову вище вуха над
чолом паде сильний удар. Володько одразу клякнув i пальцями обох рук
торкнувся снiгу. Але зараз зiрвався знов i смертельно схвильованим голосом
викрикнув:
Iльку!
Вiн не здавав собi рахунку, що це дiйсно Iлько, але голос, що матюкав,
здавався Iльковим... Володько побiг три кроки й клякнув знов... Знов
торкнувся пальцями снiгу й знов зiрвався. Потiм ще раз клякнув над самим
проваллям дороги, причому послизнувся й полетiв сторчголiв.
На цьому скiнчилось. Ця подiя налетiла несподiвано й швидко, як
буревiй. Загуло, закрутило, кiлька неясних викрикiв, тупiт i - зникло.
П'ять-сiм хвилин -не бiльше.
- Володьку-у-у! Володьку! - це бiжить згори Олег.
- Олег! - викрикує Володько. Олег пробiг було, але круто повернув i
стрибнув просто в провалля до Володька. Той намагався звестися... У головi
i шумiло й очi запливали мокрим. "Ах, чорт... Ах, чорт!.." - повторяв вiн.
Правою рукою впирався в снiг, лiвою згрiбав з чола кров, що лилася
безупинно. Болю не вiдчував, тiльки в головi шумiло... Олег був
надзвичайно схвильований.
- Що тобi? Що тобi? А я пiзнав. То був Iлько. Я спiймав за полу його
венгерки, але вiн мене навiдмаш вдарив. Ах, коли б я мав кiлка... А Антiн
одного здушив. Повалив на землю й здушив... Йон також був... Вiн вдарив
Демида... їх було з десять...
- Але ж Йон у полiцiї...
- Демид добре його бачив... Мабуть, пустили... Надiйшли Антiн, Сергiй i
Демид. Володько вже вилазив з провалля. Сергiй засвiтив лiхтарку.
- У-У-у! - вигукнули всi, побачивши Володька.
- Що? - казав вiн спокiйно й посмiхався. Той смiх виглядав дивно.
Криваве обличчя й бiлi зуби.
- Розбили голову? - падали запити.
- Це так, як менi у Башкiвцях,- сказав байдуже Антiн.
- Ах, шкода... У нас не було нiякого патика... А напали на одного...
Всi погналися вниз... I Йон, Вiн був. Я бачив.
- I я бачив,- сказав Демид.- Вiн мене потягнув через спину. Я
розмахнувся, але вiн втiк.
- А я пiдбив одного... Здається, Трохимового Кiндрата... I Впав на
нього, а вiн вереснув, як заєць... Так запищав.
- Куди ж тепер? - питав Сергiй.
- Тiльки не додому,- сказав Володько.- Вернемось назад. Я мушу
обмитися...
Вiн зняв кепку й обережно обмацував голову.
- Цiла ще... Нiчого! Загоїться... Той останнiй удар мене зрiзав.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353