.. Це
був Iлько... Чув його лайку.
- Хто б не був, але ми їм цього не подаруємо. Як вiйна то вiйна! -
сказав рiшуче Антiн.

XII
На голову Володька, крiм тих кiлкiв, валилось все бiльше й бiльше
неприємностей. Кожний день приносив нове. Воно входить у його звичку.
Болiла голова. Не зав'язував її, щоб не страшити матерi. Прикрив струпаки
волоссям i так ходив. Але з кожним днем бiль не зменшувався, а навпаки. По
селi скрiзь говорили... Про нього, про Йона, про козака. Втручалась
полiцiя. Кликали всiх i питали. У понедiлок прийшла "повiстка" на суд. У
вiвторок мав iти на похорон, але замiсть того пiшов до суду. Принiс
тридцять злотих кари. "Фатальне число". Тридцять, тридцять i тридцять...
Запас тридцять, рублiв тридцять, кара тридцять...
Читальня йшла зле. Село подiлилось на два табори. Пiсля останнiх подiй
не було вигляду на якесь примирення. Навпаки. Кiндрат не хотiв нiчого
чути. "Зiб'ю Йона на квашу й кiнець". Говори з ним. Вечором село жило
обережно. Тi й другi ходили з дрюками. Червонi (до них придали цю назву)
сходилися в хатi Йона або в когось з "товаришiв". У читальнi грали в шахи,
спiвали, читали часописи. Вечорницi частинне скасовано. Останнiми днями
село облетiла вiстка, що в хатi Симона Кисiлюка сходяться якiсь
"баптисти"... Кажуть, сходяться, Симон їм читає, вони слухають, потiм
Симон проповiдує, що настав час наближення страшного суду, на землю зiйде
Христос, що буде карати грiшникiв. Має нiби приїхати якийсь чужий
проповiдник. Навеснi буде хрещення. Вже нiби приступило п'ятдесят людей,
бо, кажуть, "вони" мають правду. Вони за те, щоб не пити горiлки. Вони,
щоб не вбивати. Вони, щоб не красти. Вони, щоб любити свого ближнього, як
себе самого... А тут всi, як вовки. Жеруться, б'ються, розбивають голови,
проливають людську кров. Нащо це людям? Краще жити за словом Божим, а коли
нема доброї церкви, коли її слуги впали в грiх i коли священики стали
єретиками, тодi сам Бог посилає людей праведних, щоб виводили з неволi
сатанинської грiшникiв. I таким правовiрником, таким Божим посланником у
селi став колишнiй столяр-п'яниця, тепер брат Симон Кисiлюк. Вiн працює
кожний день у потi лиця, як Iосиф праведний. Струже, теше... З хати
повиносив "iдолiв", бо "Бога чоловiку невозможно видiти", а люди саме
Святе письмо поганять i малюють Бога з бородою, з вусами, з носами i
рiвняють до себе, нiби вiн їх брат. Симон зрозумiв, що, як так буде далi,
страшний суд неминучий. Земля провалиться, вибухне огонь i все спалить, як
це було в Содомi й Гоморрi.
Переконати його нема сили. Вiн вже iнша людина. У нього руки, ноги,
голова, але вiн не такий, як всi. Вiн якесь дерево. У ньому нема нi гнiву,
нi смiху, нi захоплення, нi обурення. Вiн, мабуть, своєрiдно вмер, тiльки
один натяк його зiстався на землi. Вiн виразно бачить Бога. Вiн говорить з
ним у своїй робiтнi. Геблює, струже... З нього капає пiт, а уста його
шепчуть: "так, Боже!" Або: "даруй менi. Боже. Ти ж знаєш... Я слаба
людина. Я подумав зле... Грицько надi мною смiявся. Я в душi сердився на
нього, але це було зле. Я мусив прийти до нього й вклонитися йому до
землi. Нi?" А Бог йому живими словами вiдповiдає: "Певно. Так. Ти, коли
хочеш спастися вiд вiчних мук, мусиш якраз так робити...". "Але це, Боже,
також грiх. Я хочу себе спасти, а мої брати мають iти в гесну огненну, у
пекло". "Ти думаєш правдиво,- каже Господь Бог.- Але мусиш i братiв вести
за собою .."
Через те кожного тижня Симон збирав до себе братiв i смиренно
переказував Божi глаголи. Слухали його уважно, побожно. Приходили до нього
з Жолобок, з Угорська, з Чугалiв. Вiн ходив на Одерадiвку. Це невеличке
сiльце далеко вiд шляху, у долинi серед лiсу. Там люди завжди були
похмурi, а тепер Симон забрав їх усiх, i вони зовсiм вмерли, так само, як
вiн. Зникли пiснi, зникли вечорницi, зникли музики. По хатах тихо, тiльки
час вiд часу хтось завиє побожну псальму.
I взагалi село було якесь напружене... Так, нiби воно до цього часу не
жило й не думало, а спало, тепер воно зненацька прокинулось i починає
швидко думати про релiгiю, про полiтику, про науку. Думає не в порядку й
надто поспiхом... Збивається, заплутується, але вперто думає далi...
Матвiй дивився на все по-своєму. Спокiйно, поважно, розумно. Раз пiсля
того, як Володька побили, сказав йому:
- Знаєш. Якось треба тобi змiнити роботу. Так не пiде. Нас заморять
карами. Сам подумай, скiльки я вже заплатив, а це не кiнець. У нас
недобудована хата.
Володько мав необережнiсть вiдповiсти:
- Я не за це думаю.
Батько подивився на сина суворо.
- А що? - сказав вiн твердо.
- Я таки тут не буду.
- Ага! - кинув старий i вiдiйшов. Другим разом вiн казав синовi:
- Як таки можна бути таким... Все кудись у чужину i в чужину... Ну, а
тут? А своє? Не любиш землi?
- Я хочу здобувати право,- вiдповiв син,- Для неї самої. Ви ж завжди
мали землю! Нi?
Матвiй допитливо подивився. Що, мовляв, хоч'... Володько продовжував:
- Всi ми мали землю, а де було право на неї? Хто був наш дiд? Раб!
Прадiд? Також раб! Ми? - I вiн зухвало пiдкинув головою, вимагаючи
вiдповiдi. Батько мовчав.- I через те от треба йти. Думаєте, я знаю куди?
Нi! Я не знаю, але йти треба. Це знаю!
У нього гоїлись на головi струпаки. В нього вже зрiли новi плани.
Бачив, що вiйна з "червоними" затягається. Ось одного разу Йона таки
поважно арештували й вiдвели. Кажуть, вiн напав на екзекутора й потовк
його. Потiм у "гмiнi" стявся з "вуйтом". Це трохи зменшило напруження в
селi. Вечором можна було йти спокiйнiше. Йоновi прихильники самi не
вiдважувались нападати.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353