Одного разу Кiндрат стявся з Iльком i розбив тому
голову. Це, казав, за Володька. А Володько покликав Кiндрата й сказав
йому:
- Послухай. Ти сам казав: як бути п'яним без горiлки? Пам'ятаєш?
Кiндрат кивнув головою.
- Вони вiрять, а ми? У що ми вiримо? Яка наша вiра? Ми розбиваємо один
другому голови. Ранiше це було за дiвчат, тепер за Ленiна...
Кiндрат думав.
- Я такими дiлами не займаюсь. Твоє дiло дати нам вiру. Дивись, Симон.
Вiн найшов- А дурень набитий... Читальня, кооператива, часописи... Ну, що
ще?.. Україна? Але в Україну тяжче повiрити, нiж у манну небесну. Я так
думаю.
Був великий пiст. Поволi наближалася весна. Снiг гинув, знов падав, щоб
мiг гинути далi. За цей час Володько нашвидко робив у читальнi
переорганiзацiю. Тепер це не було так тяжко, як спочатку. Матерiал
готовий. Почали складати спортовi дружини. Цiлi години посвятив Володько
для пояснення значення спорту. Одночасно вчився сам. Ходив до Крем'янця,
купив пiдручник копаного м'яча й самий м'яч. Мiркував, де б краще зробити
грище. Не було iншого мiсця, як там на вигонi, де лежать колоди. Треба
тiльки їх усунути. Вони вже вросли в землю.
Робота йшла. Одно тiльки турбувало Володька - що з Наталкою? Не мiг з
нею зустрiтися. Мокрина часом казала:
- Хвора... Вас згадує.
I це все. Тодi Володько звернувся до Настi.
- Вона часом до нас приходить,- казала та.- Зайдiть... Умовилися, що
Володько зайде... Вечором. Хай прийде, як може, Наталка.
I вони зустрiлись. Наталка була блiда, худа... Очi її ще збiльшились.
Здавалось, вона самi очi, як це часом малюють на образах святих. Вона
намагалась усмiхнутися. Вiд хвилювання бракувало їй слiв. Вона пiдiйшла до
нього зовсiм близько, дивилася в вiчi й обома руками гладила його плечi.
Це було в хатi при Настi, але вона не звертала на нiкого уваги. Володько
намагався бути веселий, та це йому не виходило.
- Що тобi сталося, Наталко? - питав. Вона не вiдрив, вiд нього очей i
мовчки знизувала плечима, що значило знаю".
- Болить тебе що? - питав вiн знов. Вона, заперечую хитала головою. Вiн
не знав, що її бiльш питати.
- А ти за мене згадував? - запитала вона. Це були першi її слова.
- Чи згадував? Певно! Завжди! Хотiв тебе бачити.., Але ти ж знаєш, як
воно є? Ну, от... Але скажи: що тобi? Болить що?
Вона знов заперечила похитом голови.
- Нiчого. Я буду здорова. Я вже починаю їсти. Була в лiкаря, а той
сказав: все буде добре. Мене болiли груди... Але все тяжке минуло,-
закiнчила вона. Цим нiби хотiла змiнити розмову. Дивилася на нього своїми
великими очима, в їх бездоннiй глибинi свiтилася радiсть, щастя, кохання.
Було це справжнє кохання. Те, що чарує... Те, що в'яже й манить... Те, що
опановує й полонить, володiє над душами i серцями. Володько, вже трохи
збайдужiлий, торкнувся знов його променiв i вiдчув, що знов є такий, як
був. Вiн любить її, хотiв би взяти її в обiйми й нести кудись з собою.
"Моя ти, люба, мила, хороша, добра!.." - кричала його захоплена iстота.
"Ти, що так полюбила... Що так вiддалася... що так зрiклася всього, крiм
мене... " Вiн посадив її на лаву, взяв її руку й пiднiс до своїх уст. Вона
злякалася...
- Нi, нi, нi... Так не треба,- швидко заговорила вона.- Я ж не
попадя... Я проста дiвчина... Ти ж знаєш мене...
Але все-таки їй це подобалось. Вона бачила й вiдчула, що вiн її не
забув. Повiки його очей здригалися. Самi очi горiли тим, що було в них
колись. На щоках цвiв рум'янець...
- Сьогоднi я знову щаслива,- казала вона по часi.- А думала, що вже так
догорю... Жила... Ах, як це сказати... Володю? Чи повiриш? Як ти
вiдiйшов... Чи маю тобi казати?
- Ну, ну.
- Я собi подумала: бiльше життя не може менi дати. Я все дiстала. I
тодi менi не захотiлось жити... Все одно... Нi що... Я зробилась, як не
своя. От так iду, а землi не бачу Здавалось менi, що лечу... Нiчого не
бачила... Навiть людей... Бог менi свiдок, що правду кажу... Я ходила по
полях... Руки нi до чого не пiднiмалися, а тут до мене з весiллям... Дайте
менi спокiй! Я не хочу! Вiдчепiться! Я ледве живу на свiтi. "Вiн" прийшов,
а я йому кажу: "Iване! бачиш сам. Лiпше зречись мене. Я тебе не люблю".
Потiм... мати, батько... Iлько. Ет... Я лягла i... Я... - вона не
знаходила висловiв. Цiла її iстота хотiла говорити, тiльки не ставало
слiв. Володько чув її й без слiв.- Я не була хвора... Я тiльки нидiла.
Мене не брала їжа, i я навмисне не силувала себе. У мене з'явився
кашель... Менi кажуть: iди до лiкаря, а я навiть не могла думати за
лiкування. Мати були сердитi, а потiм i вони зм'якли... Привели Палажку, а
та подивилась i каже: вона не хворiє, а в'яне. Так i сказала... Це мене.
Господи, як здивувало...
Хвилина мовчанки. Потiм вона дивиться й нiби сама собi не вiрить:
- Невже це ти? - помацала його цiлими долонями.- Все думаю, що це менi
сниться... Менi не раз ти снився. Раз, чуєш... - i вона присунулась трохи
ближче. Голос її став iнтимнiший.- Сниться менi, що я вийшла в поле за
черешнi... Сонце таке... Жита... А мiж житами дорожина... Тiльки не та, що
йде до двора, а якась iнша... Йде десь туди, до дiброви... Така довга,
довга... А навкруги жита... Я, знаєш, iду й зустрiчаю... тебе... - Вона
подивилась йому в вiчi, так нiби ще тiшилася своїм сном.- Ти тодi був у
тюрмi, а я лежала. Вiд того дня менi полегшало...
Говорили довго. Настя тимчасом лягла спати. В хатi стало тихо. До того
в лампi вигоряє нафта, i її свiтло починає поволi згасати.
- Треба йти,- майже пошепки говорить Володько.
- Чого. Сиди.
Володько кивнув головою на тих, що сплять. Вона надула уста:
- То нiчого... А ти ще прийдеш? Я так давно не була в селi. Ще не
можу... А ти прийдеш? - повторила вона... - Прийди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353