Тараско вернувся на своє подвiр'я веселий, щасливий. Перше, що зробив -
пiслав до Габеля свою Калинку. Тепер вiн заговорить. Так. Царя з його
стiни зняли - не побоялися. Нiчого. Своїх товаришiв горне в широкi, щирi
обiйми. Ходiть! Пийте! Їжте! Знайте, що з вами чоловiк, муж, герой. Биймо
лихом об землю, плюймо на нього.
- Сьогоднi тiльки згадав свою молодiсть... - кричав вiн, взявшись у
боки.- Жiнко! В танець!
Третю жiнку загнав - все танцював, все присядом iшов через життя.
П'ятнадцять зродив дiтей. Правда! Ось вони всi - живi, здоровi, тут, там у
мiстi, в капелюхах... А-а!.. I вiн тупав пристрасно куцими ногами, тряс
кудлатою головою, жмурив маленькi, блискучi очi, плескав у долонi... Поля
йому! Мiсця! Танцює герой, мученик... Поля йому!..
Цiлу нiч у Тарасковiй хатi повно гульнi та спiву. Сходились сусiди,
дивились, смiялись, випивали за нього, за жiнку, за дiтей i за гостей.
Знайшлося на всiх i за всiх. На вулицi ходила варта, а вiн гуляв.
Незаборонять же йому молитися й гуляти...
На другий день на сiльському майданi, нiби нiчого не було, бiгають
спiтнiлi "прометеївцi", б'ють мокрого м'яча, що весь час падає їм у рiчку.
Крики, смiх, вигуки глядачiв, що йшли випадково дорогою й зупинилися...
Мiж ними й вояки "Ков-у"[26] в своїх округлих, з чорним обводом кашкетах
та широких, незграбних чоботях. Вони дивляться на гравцiв, смiються,
вигукують... Їм казали, що то бандити, злодiї, гайдамаки, але ось вони
дивляться на тих веселих бандитiв, що з таким завзяттям "кують" один
другому ноги, падають, кричать, встають i, бiль не бiль,- бiжать за
м'ячем... Дивляться, i їм в голову не приходить порiвняння з бандитами.
Сонце тимчасом заходить на своє мiсце, з полiв женуть худобу, мукають
корови, спiвають босоногi пастушки з бiлими торбинками при боцi... З гори
їдуть вози з бочками по воду, йдуть молодицi з вiдрами на коромислi,
весело вiтаються, гомонять дзвiнкi жiночi голоси, бряжчать вiдра.
Перед заходом сонця на грищi натовпи людей. Дiвчата стоять гуртами...
Вип'ятi, мiцнi груди, пiдтиканi спiдницi, загорiлi, твердi литки... Раз у
раз заходяться реготом. Он бiжить дебелий Кiндрат, що таки не видержав i
"вступив"..! Вiн ще не має "буцiв", нi "трусикiв", а скинув куртаха,
закачав рукави i в своїх тяжких чоботях гасає по грищi. Ось вiн женеться
за м'ячем. Йому назустрiч другий гравець, що намагається вирвати м'яча.
Кiндрат з розгону спотикається й стрiмголов "вкривається" ногами.
"Ха-ха-ха!" - розкочується по долинi...
Мiж дiвчатами також Наталка. Вона зiйшла з гори, присiла на колодi,
зложила руки на грудях i дивиться. Вона вже майже здорова, її великi, карi
очi горять, нiби агати, а на устах смiх.
Свисток. Дружини зупиняють гру. Вибивають славу, й гарячi, зi зрошеними
потом очами гравцi збираються над рiчкою бiля колод. Їх пружнi, молодi
тiла виграють, їм мало того руху. Ось Юхим вийняв свою губну гармонiю,
обняв її обома широкими долонями, приложив до уст i заграв веселої. Хлопцi
беруть дiвчат, i їх спiдницi мають у повiтрi. М'яка земля гнеться пiд
ногами, що вибивають танець... Гарячi, червонi обличчя смiються, миготять,
пашать. Володько взяв Наталку. Пiшла.
- Це вперше пiсля хвороби,- сказала.
Вiн нiс її обережно навколо; в очах пролiтали постатi, барви, усмiшки.
Ще вчора був у тюрмi, а сьогоднi ось знов свої люди, луг, рiчка, сади...
Широке небо й велика любов...
Вечiр швидко спадав на землю. Ясне, чисте небо вкривалось зорями. На
землю впала чиста, прозора роса...
Село жило. Сто, двiстi, триста чи скiльки рокiв стояли на тому мiсцi
купою хати й звались Тилявка, але цього, що тепер, вони не бачили.
Вiйсько, полiцiя, ревiзiї, арешти... Люди приходять, люди вiдходять.
Матвiй будує вперто хату. Василь перевозиться. Рух, рух, рух. Володько
бiгає й тут i там, а одночасно уривками пише. Вiн купив недавно кiлька
десяткiв аркушiв чистого паперу. Згортає у зшиток i надписує;
"Щоденник-хронiка". Котре число? Останнi двоє чисел на сiрому паперi
зiстались у дефензивi. Перерва. Першого травня в п'ятницю: ...(виривки)
"бо цю землю люблю. Не можу, дивитись на свiт байдуже. Хай знають
майбутнi, що ми жили, що я жив, що мiй батько жив. Предки лишили в землi
костi. Я хочу лишити списаний папiр. Можливо, хтось прочитає...
(небезпечнi мiсця)... Всього сказати не можу, бо живемо... (знов
небезпечнi слова). Крапки. Тi крапки хай наводять кожного на думку. Тi
порожнi мiсця хай кажуть, що в нас є думки, що їх не можна висловити
тепер. Хай вiдгадають їх колись. У дужках завважу, що я цiлий день помагав
бiля хати. Вечором тренували... А ще вечором у Наталки. Я її кохаю..."
А за три днi писав: "З травня. Недiля. Пан Глiб уперше "святкував"
конституцiю. Йшов зi шкiльними дiтьми до церкви. Мав обв'язану шию й
виглядав на хворого. Кожна дитина вперше несла державний паперовий
прапорчик. У церквi були самi дiти й пан Глiб. Вечором тренiнг. Менi
пiдбили знов ногу. Все-таки був у Наталки... Я її кохаю...".
На другий день нотував: "У нашому селi не переведено шкiльного
плебiсциту. Я не мав часу, iншi не догадались. Але ось продовжили на
пiвмiсяця термiн. Менi заслали нашвидко декларацiї. Я був у п. Глiба. Вiн
дав менi список шкiльних дiтей, але просив: ради Бога! Не кажiть нiкому. У
його кiмнатi зник зi стiни Шевченко. Зiстались тiльки двi листiвки -
Мiцкевича й Толстого в довгiй сорочцi без взуття. Я роздiлив декларацiї
наполовину - собi й Сергiєвi. Потiм ходив з хати до хати. Ось розмова з
Кузьмою Музичуком (довго i вперто пояснюю закони).- I це треба пiдписати?
- питає.- Так.- I йти до волостi?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353