.. Як горiли золотi стернi розлогих i ланiв, як
суворо, рiвно стояв на обрiю лiс, як гнулись тяжкi вiти яблунь - про все
це немає сили сказати... Село виступало - хата за хатою, всi лавою, мов
живi, бiлi, веселi, усмiхненi... Дзвiн вiд самого рання бушував над селом
i розлiтався навкруги, нiби розбитий гураган; всiх зводив, всiх гнав до
Тилявки, всiх випростував i бадьорив.
Он яром з Башковець йдуть все в чорному парубки... За ними в бiлому, в
червоному, в синьому йдуть дiвчата... Там далi йдуть дядьки в тяжких,
кованих чоботях, що залишають на стежцi глибокий слiд. Всi вони .йдуть, бо
кличе тилявець-кий дзвiн... Там буде сьогоднi празник... Про це знають всi
навкруги...
I на полях вiд Людвищ квапляться на поклик дзвону парубки, дiвчата,
дядьки... Тилявецькi поля вiтають їх своїми стернями, своїми пiвкопами...
Здається, пiвкопи знають, кому вони належать i якi руки складали їх.
На сходi знов вiд Жолобок з густого, чорного лiсу виходять юрба за
юрбою, йдуть стежками вздовж вкритого курявою широкого шляху просто
назустрiч дзвоновi, що реве над Тилявкою... Йдуть поспiхом (бо можуть
спiзнитись) дiвчата з червоними, веселими лицями... Он перед ними вже хати
Тилявки, що стоять сьогоднi гордо... Бiлi хати пiд зливою яскравих
променiв ранкового сонця...
А з пiвночi також iдуть... Там запало в глибокий яр старе лiсове село
Угорське. Угорщани встали сьогоднi рано. Вони ж довiдались, що сьогоднi в
Тилявцi велике свято. Вони ж знали, що там бiгали весь час якiсь люди,
сходились, розходились, ходили по ночах, ранками, цiлими днями. Вони
знали, що туди вселили "постерунок", що послали туди вiйсько... Вони знали
також свого "вуйта". Не раз погрожував вiн, що Тилявку "присадить,
знищить, рознесе, загладить". Вони також знали, що Тилявка жила б тому, i
росла, i працювала... Кожний день хтось приносив вiстку, яку передавали з
хати до хати, про яку говорили коло церкви, на посиденьках, при
гостинах... Скрiзь на кожному кроцi чути було про Тилявку, i як не пiти
туди сьогоднi, коли так голосно реве великий дзвiн i так завзято, сильним,
металевим голосом кличе до себе...
Село встало. Було все на ногах, шумiло все, квапилось, вдягалося
святочно. Всiма дорогами, всiми стежками через сади й перелази йшли
радiснi, святочнi люди. Зо всiх бокiв вступали в село гурти, нiби
процесiї, що йшли вулицями, весело вiтались зi знайомими.
- Дай Боже, дядьку Семене! Як маємось? - твердий, соковитий бас.
- Здорова була, Яринко! А ходи з нами! - дзвенiв дiвочий голос.
- Кумо! З святом будьте здоровi! Ходiть до церкви! А дзвiн все гуде,
все б'є, нiби на сполох, нiби розпачливим криком своїм хоче пройняти саме
нутро землi й звiдти викликати навiть тих, що вiдiйшли у вiчнiсть. Дзвiн
б'є i б'є тяжким, залiзним серцем, i кожний його удар здвигає селом,
струшує з нього вiковий сон, зводить i жене... Село встало, село йде, село
рушило, мов велика повiнь якоїсь загаченої рiки, що раптово прорвала свою
перепону.
Посерединi села стоїть стара, дерев'яна, бiла, мов чайка, церква.
Бiльше ста лiт стоїть вона на тому мiсцi... Старi, розлогi дерева оточили
її зо всiх бокiв... Зеленi їх корони майже зливаються з зеленою банею
церкви, i тiльки хрест блищить золотом у соняшник променях ранку. Така
саме стара дзвiниця. Тесанi сокирами дубовi сходи, старi дзвони... Дзвонар
Григор Вакула без перерви б'є в великий дзвiн... Обличчя його нiби зi
старого ременю тиснене, глибокi зморшки, кiлька бородавок, що нiби
дерев'янi цвяхи вбитi в чоло, i цiлий лiс густої рослинностi... З
шкiряного його чола сочиться пiт... Тяжка, зачовгана рука безупинно шарпає
мотуз дзвону, а залiзне серце з кожним ударом випускає на всi чотири боки
свiту через вiкна дзвiницi велетенськi, крилатi звуки, що летять i бушують
над селом...
А внизу, як гляне око, море людських голiв... Цiле церковне подвiр'я
залите людьми... Вуличкою, стежками через сади й городи спливаються все
новi й новi струми, що вливаються в загальне море... Ось перед дзвiницею
блищать мiдянi труби музики. Ось у чудовому, густому вiд сонця повiтрi
задзвенiли першi звуки труби, що сповiстили Службу Божу.
Безлiч голiв обнажилося, безлiч рук заворушилося й склало знак хреста.
З церкви вирвалося назовнi перше хорове "Господи помилуй". Було воно, нiби
на Великдень, таке дзвiнке, таке бадьоре, таке радiсне.
Урочистий, налитий сонцем i радiстю час iшов поволi вперед... Ось на
церковних сходах з'явилися корогви. Ось вийшли спортовцi й зробили коло
перед сходами. Море людей похитнулося й вiдлилось взад. Ось з'явився на
сходах престол, хрест... Ось вийшли три священики в святочних ризах... За
ними вийшло два диякони, а далi хор... Почався молебен, оркестра заграла
гiмн, люди клякнули до землi... Запанувала велика, урочиста тиша, i тiльки
звуки гiмну маєстатно здiймаються вгору й десь там високо, високо
розпливаються в блакитi... Вийшов священик i почав проповiдь... Згадав про
"свiтло Христової правди...". Згадав про добрi й злi сили, що борються на
землi... Згадав, що все живе на землi i намагається жити так, як сказав
Бог, бо людина є Божа подоба... Хто не вiрить цiй заповiдi, той служить
темнiй, злiй силi... Той iде проти закону Божого... "Сьогоднi,говорив
священик, - наше село святкує великий, можливо, ще небувалий день.
Трудами, працею здвигнено велике дiло, що його правдиво оцiнять тiльки тi,
що будуть жити тут колись... Хай Бог благословить ту працю й хай принесе
вона зрiст i розцiт нашого села й нашого народу".
Ще раз грала оркестра, блищали на сонцi мiднi труби, гойдались
корогви.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353