.. Серед цiєї темноти й ночi розпучливо наростає той
згущений крик життя та поволi наповняє собою повiтря, втiлюється в тi на
вигляд байдужi й мовчазнi постатi в кожухах, входить у кожний день, у
кожну добу, у кожне десятилiття. Росте з нього така дика, небезпечна, мов
бочка з порохом, iсторiя, напхана небезпечними людьми, що причаїлись i
чекають, блискаючи сердитими очима...
А... Володько виразно пригадує днi, коли родилась ця доба i її люди.
Мiльйони людей пройшли перед його очима... Вони йшли, спiвали, вмирали...
Їх смерть не може забутись ось, так, як минулорiчний снiг, що згинув i не
стало його. Їх смерть дала нове життя. Вони воскресли й воскресають далi
на полях, де пролилась їх кров, де лежать їх костi, де розпорошено їх дух,
що переходить з мiсця на мiсце й наново втiлюється в життя.
За плечима йшла тиха розмова.
- А ти її бачив? - питає один.
- Певно,чути вiдповiдь.
- Ой... Слухай... Жiнцi не вiр,- зазначив один з тих, що лежали на
землi.
В цей час збоку почулися кроки, i до гурту пiдiйшов ще один. Всi
глянули на нього. Йон швидко вiдiрвав погляд вiд огню й зробив два кроки
вбiк.
- Нарештi,сказав вiн,- Тебе, голубе, посилати по смерть.
Це був Iлько. Володько зовсiм не сподiвався його тут бачити. Поглянув
на нього, нiби змiряв. Iлько також подивився на Володька. Хвилинка
непевностi, але потiм той зрадiв:
- А-а, здоров! I ти тут? - пiдступив i подав Володьковi руку. Володько
мовчки, без усмiшки, без найменшої змiни в обличчi подав йому свою. У
головi пробiгло кiлька думок.
Люди, що лежали в кожухах, поволi почали зводитись. Ганка встала й
вiдiйшла набiк. Кiндрат виступив перед Iлька, мiцно вдарив його правою
рукою по плечi й сказав:
- Де був?
- А тобi що? - вiдступив i сказав Iлько. Йон похмуро глянув на нього.
Володько покинув Iлька й слiдкував поглядом за Ганкою. Вона мовчки стояла
спиною до огню й щось думала. По часi кiлька людей заступило її.
На вогонь пiдкинули ще сухого труску. Полум'я спалахнуло. Люди в
кожухах вiдкидали на кущi густi тiнi. Догори летiли iскри й там гасли.
- Можна починати,- падали слова.
- Ну, можна починати!.. Тодi знов хтось казав:
- Починати!.. Скоро ранок, а ми натомленi. Iнший голос додавав:
- Я сьогоднi цiлий день орав.
- На валах? - питав ще iнший голос.
- Нi. Зорав сiножать. Трава там не росте...
- Є всi,сказав байдуже Йон i всi одразу втихли.-
Добре,додав по хвильцi. Говорив нi до кого... Взагалi. Казав:
- Ми тут,махнув загально рукою,- порiшили зробити нiчлiжанськi сходини.
Покликали кiлькох людей...
Тут Йон зупинився й нашорошився. Люди, що стояли й сидiли навкруги
огню, зацiкавлено подивилися на нього. В цю саму мить Ганка, що була
ззаду, крикнула:
- Полiцiя!
- Хлопцi! Спасайтесь! - крикнув Йон i висмикнув з кишенi револьвер. Вiн
хижо зиркнув кiлька разiв по всiх, потiм пiдбiг до Володька.
- Тiкай! - придушено крикнув йому в обличчя.- За мною! - I сам кинувся
в кущi.
Володько оглянувся за Ганкою, але її не бачив. Вона вже зникла в кущах.
- Стуй! Стуй! - почулося в рiзних мiсцях, пiсля цього впало кiлька
стрiлiв. Звуки їх вiдбилися луною на другому боцi долини пiд державним
лiсом. Всi кинулися в кущi. Володько побiг в бiк за Йоном. Кущi густi. Вiн
швидко розгортав їх, стрибав, перевалювався, плутався.
- Стуй! - почув вiн зненацька майже перед самим носом, але в цей мент
гримнув пострiл, блиснув огонь, почувся рiзкий вигук. За цим впало ще
кiлька стрiлiв, та Володько бiг вперед. Дерся що сили кущами. Галуззя
сiкло його обличчя, чiплялося за одяг. Не було часу на це зважати. Стрiли
й вигуки чулися в рiзних мiсцях. Вiн наскочив на щось м'яке пiд ногами...
Не зупинявся й не дивився, що там було, хоча йому здалося, що то була
людина.
- Це ти? - почув вiн зненацька Йонiв голос.- Бiжи за мною!.. За мною,-
повторив вiн ще раз i побiг. Володько машинально побiг за ним. За ними
чути було ще когось. Йон зупинився, присiв за кущ i тихо, рiзко сказав:
- Стрiляю! Хто там?
- Брось! Це я! - почувся хриплий Кiндратiв голос. Володьковi здалося,
що вiн сказав це зовсiм спокiйно. Йон зiрвався й побiг. За ним Володько, а
за Володьком Кiндрат. Скоро вибiгли на край запусту. Йон на хвилинку
зупинився, махнув рукою.
- Так просто! - тихо проговорив i подався через сiножатi. У запустi все
ще чути було окремi вигуки й час вiд часу стрiли. Але то було вже за
плечима. Спереду стояв густий, високий державний лiс, i вони втрьох
побiгли на нього.
По короткому часi були в лiсi. Тут Йон зупинився.
- Володьку! Ти не знаєш нiчого? - люто запитав, нiби хотiв його
розiрвати... Вiн швидко й голосно сапав. У темнотi зовсiм його не видно,
тiльки чути те уривне, напружене сапання.
- А де Ганка? Сергiй? - сапаючи, казав Володько.
- Побiгли... Ганка кинулась перша... Сергiй за нею... - говорив
Кiндрат.
Йон не мiг стояти на мiсцi...
- Хлопцi! Хлопцi! - швидко казав вiн.- Тут стояти не можем... Далi...
Мiж нами був юда... Але хто?
- Знаю його,- сказав Володько.- Потiм, потiм... Ходiмо далi. Мусимо до
ранку вибратися з цього мiсця.
Всi три обернулися й пiшли напомацки через лiс. Йон нетерпеливився.
Йому хотiлось знати, хто то був... Але терпiв. Пробиралися вперед,
оминаючи чорнi стовбури, зупинялися, слухали, потiм iшли далi.
Над ранок вони всi три опинились на краю великого лiсу. Товстi сосни,
помiшанi з такими ж дубами, стояли густо й суворо. Вiтер вiяв по їх
верхах, творив замотаний шум, зрiдка долiтав до землi й бiг, бiг, бiг...
Перед утiкачами розклалась довга вузька долина, заросла мiсцями кущами
молодої вiльшини. За нею знов лiс, знов такi самi сосни й дуби.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353