Я,
стал-бути, оповiдаю, а Шалта слуха та пiдлива, слуха та пiдлива, i не раз,
бувало, вип'ємо собi, що зветься, на здоров'ячко... Бо треба i те знати -
пили з розумом, не то, щоб там наджорився та й хвантазiї якi - борони
Боже... Вийдеш од Веселого, як то кажуть, навесело i йдеться тодi, нiби
тебе несе крилами, i не зоглядишся, як додому прийдеш, жiнку iнодi
попоб'єш...
I тут Ровiцький на хвилину замовкне, подумає, похитає головою, болючого
бо мiсця торкнувся... Iз жiнкою молодою не йшло у нього гаразд.
- Одного разу,- продовжує вiн,- засидiвся я з Шалтою отак мало не до
перших пiвнiв... Вийшов надвiр, а в полi мете! Свiту не видно. Iти, думаю,
чи не йти? Пiду! Було-не-було, при менi сокира, як що до чого, а хiба ж я
на Балканах не стояв, Шипки не видав, турка у вiчi не бачив? Але, знаєте,
як iдеш отак напiдпитку трохи, то завжди воно якась нечиста сила до тебе
пристане. То вiдьма якась, то отой западенний упир, що ото гонить попiд
Хвищиком, то панич... I цього разу, стал-бути, панича зустрiв. Як тiльки
вийшов я у поле, став та й роздумую: i як це його до Ровiцьких хуторiв
попасти? Отак, думаю, навпрост - Андрущикiвськi займиська, отак знов улiво
- Шинкiвцi, а отак управо - мужицька Борщiвка. А коли зверну отак
трошки-трошки влiво, так i попаду на Ровiцьке, i вибрьохаюсь на дорогу, i
до свiта дома. Значить, вирiшив i пiшов. Iду я, стал-бути, йду, iду я йду
- тьху, що за напасть лиха, думаю - все поле i поле i кiнця нема, а снiг
глибокий долинами, а мете, хоч сядь та й плач, а темнота, хоч в морду дай.
Уже i займиська десь мали бути, а тут поле i тiльки поле. I що б ви
думали? - питає Ровiцький, а дядьки здiймають голови, роблять великi очi:
має бути щось страшне...
- ...Дивлюсь, знаєте: черешенька!
- Черешенька! - дивуються дядьки.- Де черешенька, а де Андрущикiвськi
займиська!
- Ото ж бо й є! Черешенька. А то ж, знаєте, найгiрше мiсце цiлої нашої
околицi. Чи одного там ночами поповодило, а чи не знайшли там нашого
Миколу замерзлим, а позаторiк не завiяло там Корчака Панаса, зятя
церковного старости, що їхав iз млина, разом з кiньми, саньми i мукою, а
чи не там саме не раз поповодило, доки до банти не довело, Ляша, що ото
повiсився, коли, бувало, вертався вiд своєї коханки з Верховеччини...
Ну, думаю, стал-бути, плохо дело. Воно-то в I877-8 роках на турецькiй
вiйнi не раз i гiрше бувало, але тодi я ще - го-го! - молодий був,
здоровий, кров ще грала, а тепер пройшов, знаєте, вiд Веселого до
черешеньки i вжедихавиця почала грати, ноги не слухають, кашель душить -
коклюш мав такий, що як зайдешся, на ногах не втримаєшся. А тут менi
зовсiм закрутило голову, i куди його, в який бiк - сам дiдько лисий хiба
знає...
I тiльки оглянувся... Господи! Свят-свят! А бiля мене... панич! Тьху
ти, думаю. I де це ти тут узявся? I вiн спить, клятий - регоче, одягнений
делiкатно, у храку, котьолок на головi. Куди ви, дядьку, йдете - питає,
стал-бути. Я глянув на нього, подивився. А тобi, кажу, що до того? Iдеш
собi, чоловiче, куди, то йди, а iнших не займай. I вдаю, знаєте, нiбито я
не розумiю, хто вiн такий. Та я, каже, також iду - пiдемо разом. А куди ж
ти йдеш? - питаю. Отак, каже, до села - заблукав от. А чому ви оту
сокириську дричите, то ж ви i так ледве ноги тягнете. Ааа, думаю! Знаю.
Нечиста сила, як вiдомо, сталi боїться. Нi, кажу, спасибi. Якось уже
донесу. I, значить, iдемо. Без дороги, без слiду, отак куди очi бачать,
боремось iз вiтром... Панич мiй цигарку закурює i менi дає. Нi, кажу.
Дякую. Не вживаю. Курю люльку. Розпитує, стал-бути, де був, що робив, я
вiдповiдаю, чому б, думаю, i не поговорити. Але тут я покметив що панич
мiй увесь час спихає мене з дороги. Усе вправо та вправо, а менi, знаєте,
скорше влiво треба. I пройшли ми, значить, отак з годину, зупинився я, щоб
вiдсапнути та оглянутись, коли дивлюся: а ми бiля черешеньки...
- Бiля черешеньки! - викрикують здивовано дядьки.
- Бiля черешеньки! Тьху! Свят-свят-свят! Е, кажу, паничу, не буде мiж
нами ладу, краще воно буде, коли ти пiдеш своєю дорогою, а я своєю, а то,
їй-богу, перехрещу! От не грiх, що забожився. А вiн, капосний, став i
регочеться. Геть, кажу, поки не розiзливсь, думаєш, не знаю, хто ти такий?
Ну, каже, не сердься, дядьку, я вже бiльше не займатиму. Пiдемо - проведу
вас додому. А не зведеш? Їй-богу, нi! А не брешеш? Нi, каже, клятий. Ну,
то ходiм, але як тiльки що - хрещу i все. I пiшли. Iдемо ми йдемо, iдемо
ми йдемо, з мене вже i пiт цюрком, i де б, ви думали, ми опинились? Пiд
горою! Коло наших каменоломень. Якраз до мого кар'єра дiйшли...
Та куди ж ти мене, нечисть проклята, завiв? Аа... i тiльки хотiв руку
звести, щоб похрестити, а вiн, клятий, як трiсне мене по мармузi, та як,
знаєте, садоне, то я i незчувся, як на днi печери опинився. То ще щастя,
що її геть снiгом занесло, а то б розбився, як горщок. А так полетiв, як у
пух, комiть головою, i в головi, чую, геть усе перевертається. А вiн,
чортяка, як не зарегоче, як не заплеще в долонi - ах моторошно зробилось.
I зник!
Лежу я, значить, увесь iз головою в снiгу, прислухаюся, а на Ровiцькому
хуторi пiвнi спiвають.
А! Хвала Богу! Зняв я шапку i перехрестився, та поволi почав рухатись,
думаю, треба якось iз того снiгу вилiзти, шукаю шапки, що десь злетiла...
(Володько думає: i як вiн її зняв, коли вона злетiла?) Знайшов її, а
сокири так i не знайшов. Полетiла катзна-куди! Пропала.
Отаке-то було! I не з одним Ровiцьким. Дядьки слухають, i кожний має
вже щось своє подiбне, i кожний рветься, щоб висказатись.
- А зо мною, знаєте,- починає другий,- трапилось одного разу таке...
I пiшло, i пiшло. I так день, i нiч, i безконечно. А Ревiцького
так-таки i завела та нечиста сила, бо йдучи, одного разу, пiзно ввечерi з
"трахтиру", що на "казьоннiй частi", опинився вiн якимсь чином "у вiкнi",
що то на болотi пiд Михалковим лiшником.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353