Перед образом трьохраменна червона лампадка на позолочених
ланцюжках. Володько спостерiгає дивне: йому видається, що очi його матерi
i очi Матерi Божої однаковi. Як це гарно, думає вiн i не може натiшитись.
А батько? Завжди вiн батько. Вiн стоїть випростано, спокiйно,
незалежно. Щось горде в його обличчi. Нi один образ не нагадує йому
батькового обличчя, хiба отой там високо дiд з тiєю книгою, але i то не
такий. У батька нiс горбатий, так, але борода не така велика. Та й не
такий батько ще старий.
Людей потроху прибуває i прибуває. Володько iнодi спостерiгає їх. Хор
спiває: "Да iсправiться молитва моя", так дуже подобається Володьковi цей
жалiбний спiв, хоча вiн i не розумiє його слiв...
Служба тягнеться довго, Володько втомлений i розчулений. А коли
скiнчилась служба, почалось маслосвятiє, Володьковi вiдкривали груди, йому
було соромно, мастили його олiєю. Пiсля батько пiднiс його разом зi
стiльчиком до аналою, i тремтячий Володько почав каятись у своїх грiхах.
Священик запитав його: "Чим ти згрiшив?" А Володько не знає, що сказати.
Пригадує багато своїх грiхiв, але боїться признатися. I матерi не слухав,
i Хведота на рiзнi спокуси спокушав, пригадав i рiчку, i лiс, i млина, i
ту картоплю, що вони у побережника крали. Священик йому пiдказує: "Не
слухав батька-матерi? Заздростив? Не молився рано й ввечерi Богу? Не
постив? Лаявся поганими словами? Щось узяв чуже? Божився неправильно?"
Ах, вiн пропав! Вiн загинув! Вiн великий, дуже великий грiшник. Усе це
було. Володько ковтає сльози, тримається, як може, але враз не витримує
бiльше i ряснi краплi слiз посипались з його очей.
"I чого вiн реве, той бельбас",- думає батько i суворо дивиться на
Володька. Мати знов цiла розчулена. "Ах, дитино моя, дитино!" - думає
вона. Володько мимрить: "Нi!" Що нi i як нi, вiн не пам'ятає. Йому
хотiлось не те сказати, але сказав - нi. Хотiв сказати: "Так! Я грiшний!"
Але разом з тим якийсь iнший голос пiдсказав йому, що нi! Вiн не грiшний,
вiн не зробив нiчого, що могло б зватись грiхом...
Сповiдь скiнчилась, священик положив малому на голову руку i читає
якусь молитву. Вiн просить Господа Бога, щоб той з великої ласки своєї
простив "рабовi своєму Володимировi всi його прогрiшенiя - вiльнi i не
вiльнi". Володько цього не знає, вiн лише хотiв би лягти, йому стає
млосно, йому крутиться голова...
Дорогою назад Володько мiцно заснув, мати весь час сидiла над ним, i
спав вiн так твердо, що не чув навiть, коли його знесли дома до постелi, i
прокинувся вiн аж надвечiр. У хатi була сама лиш мати. Сильно пахло
сонцем, свiжим повiтрям, весною. Сонце заходило i його променi якось
особливо засипали хату. Володьковi пригадався молодий сосновий лiс,
запахом смоли повiяло, срiблистi шпичаки галузок i молодi, зеленi, зовсiм
м'якенькi шишки, що їх можна їсти, хоча вони дуже гiркi.
- Ну, як тобi, гниляку? - запитала мати.
- Добре,проговорив Володько.
- Ну, от... Я казала, щоб вiдправити маслосвятiє, а "вiн" усе нi та
нi... - Це вона мала на увазi батька.
Великдень цього року пiзнiм видався, до свят зовсiм з сiвбою закiнчили.
Та й що там тiєї роботи - три-чотири днi i скiнчено. Але щось знов напало
на того Матвiя. Прийде ввечерi, сяде за стiл, затисне своїми долонями, що
подiбнi на брили землi, своє обшльогане вiтрами червоне лице i щось думає.
I хто зна, що вiн думає. А думає вiн про свої злиднi. Ось iде свято, а в
хатi голодно. У хлiвi одна хвостина i пара малих конят. I як тут жити i з
чого ситим бути. Працюй, працюй, мов той каторжник, борися зi злиднями,
ломай свої костi, а що з того маєш? I приходить на думку Матвiєвi - чи не
кинути все то та йти у свiт шукати для себе iншого мiсця. Землi треба!
Простору! Росiя ж велика - степи, далечi, землi широкi. I чого тут
тиснутись, як у горшку...
А до того, прочув якось Матвiй, що десь там в кацапiї землi багато i
вона дуже дешева. За одну нашу, мовляв, дванадцять кацапських купити
можна. I це спокусило Матвiя, думав, думав i одного разу промовив до
Настi:
- А що, стара, коли б ми так десятинок двадцять-тридцять мали - га?
- Що, тобi сниться чи що? - каже Настя.
- Не сниться. Он у кацапiї, кажуть, земля дешева. Готуй-но менi торбу з
хлiбом - поїду оглянути.
- Чи ти, бува, з глузду з'їхав? - сiпнулась Настя.- Чи ж би ми покинули
наш край, та й поволоклися б кудись, мов цигани, у свiт за очi? I церкву,
i рiдню, i могили. О, нi! Це вже нiзащо. Тут родилась, тут i вмирати хочу!
Уже й так виволiк нас бозна-куди на безлюддя.
- Дурна ти, бабо... Рiдня та могили тебе не нагодують. Хочеш отут з
голоду вiчно пухнути? А що буде, коли костi мої вiдмовляться працювати?
- Ай, нагодують! Усе-таки свої є - свої, а не чужа-чужиниця. Ми
постарiємось - дiти виростуть, а то тiльки цей рiк такий видався, бо он
усе на землю видав, а прийде другий... Ну, як собi хоч, а я присягну тобi,
що нiкуди в такий свiт не пiду. Хтозна-що там за люди, може, у них i
церкви нема, i мова їх якась така дивна. Не пiду!
Що там з бабою про такi речi розважати, думає Матвiй, i на цьому
розмова їх скiнчилася. План свiй обдумує далi. Ходив у село, радився з
поважними мужиками, шукав спiльникiв в дорогу. Земля та десь аж у
Смоленськiй губернiї, десь отуди на пiвнiч.
I вже на перший день Великодня, коли скрiзь люди святочнi ходять, коли
без перерви дзвони видзвонюють та цвiтуть черешнi i все довкруги радiє,
Матвiй враз заявив, щоб Настя готувала йому харчi на дорогу. I нiяких
бурчань! Пiслязавтра iду i все!
Цiле свято не свято. Настя i сюди, i туди, i сльози, i ахи, i всiм
оповiдає, як то "вiн" хоче "їх" кудись у свiт за очi волокти, але на
Матвiя це не дiє.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353