- То я тебе, шмаркачу ти, роздеру! - трясе його за рукав мати.- Та я
тебе розтрясу! - кричить вона. Але тому хоч би що.
- Догляду до нього треба,- скаржиться Настя, i ця конечнiсть падає
якраз на Володька.
Господи, що це за муки для Володька! Хведот анi хвилини не посидить на
мiсцi, все вiн кудись преться. То був ще тут, а то диви вже он там.
Володько щось там одвинувся, коли чує, а за клунею на дорозi якiсь крики.
Скаче на тих своїх милицях туди i бачить: його Хведот сидить серед дороги,
бавиться пiсочком, а перед ним стоїть шiсть пiдвiд лебедських.
- Гей, ти там, малий! З дороги! - гукають дядьки, але тому малому гей
би що! Володько до нього, намагається його пiдняти, немає сили, кричить,
свариться. А малий, замiсть зiйти на бiк, вереск страшний пiдняв, б'ється
з Володьком, ногами пацає, не дається, i дядьки мусiли їх обох об'їхати
боком, зачепивши колесом Григорчукiв овес, i коли тi поїхали, тодi тiльки
хлопчисько посунувся на подвiр'я, грiзно шморгаючи замурзаним носом.
А дещо пiзнiше, не встиг Володько пiти води напитися, як Хведот знов
зник. Володько сюди i туди, скаче на милицях, гукає - нема хлопця.
Шкутильгає на город, довкруги хати - нема. Йде на дорогу - нема. Гукає
щосили - нiхто не обзивається. Йде далi, дiйшов аж до трепетка, коли
бачить свого Хведота: ген там далi в долинцi з якоюсь тичкою бiгає i щось
там робить. Володько кличе:
- Хведоооте! А ходи-но до дому! А то мааамi скажу! Де там. Володько
мусить шкутильгати туди, i коли дiйшов, побачив величезне гнiздо в житi,
виваляне Хведо-том, а там насипано цiлу купу пiску з дороги, i коли вiн
усе то встиг зробити, дивується Володько, а пiсля того мiж ними счиняється
справжнiй бiй. Володько тягне Хведота додому, Хведот не дається. Володько
кричить - той також кричить. Володько погрожує, той робить те саме. Хоч
сядь та плач. Стоять обидва i верещать на все довкiлля, аж поки мати не
навинулася, прибiгла з гамором, схопила Хведота за руку i потягла, як щось
непотрiбне, за собою.
Але найгiрше було недавно... Хведот зовсiм зник i нiхто не мiг його
знайти. Володько обскакав увесь город, усю дорогу, весь луг - даремно.
Надiйшов вечiр, поприходили батьки, пригнав корови Василь, а Хведота нема.
Володько весь в страху, бо це ж вiн винен; мати пiшла в поля шукати
дитину, i аж геть смерком на подвiр'ї з'явився Настин двоюрiдний брат
Титко: в руцi у нього хлопець.
- Ти-но, Насте, не пускай так ту дитину саму - каже Титко.
Настя до хлопця.
- А де ж ти його вискипав? - кричить вона i не знає, чи дякувати
Титковi, чи карати хлопця.
- Та де... Он геть на лебедському. Сидить пiд сосною i кричить. Я до
нього: ти чий? А вiн ще дужче кричить. Це, думаю, нiчий iнший, як Настин,
i ось маєш його,- каже Титко.
Настя шарпає, як звичайно, за руку хлопця, тягне його до хати, миє, дає
щось їсти. Титко також заходить до хати, починається розмова. Скаржиться
на дiда Улiяна, що той десь там межу його переорав, що в суд його за це
подати хоче.
- А чого ж ти, Титку, тиснешся з ними на тому городi,- каже Настя.-
Шматок - двi добрi баби задами засядуть, а ти чогось там чапиш.
- А що порадиш? Вiшатись!
- Чого ж вiшатись? Землi шукай. Стiльки он землi в свiтi...
- У свiтi, у свiтi! Думаєш, отак устав i пiшов,- перечить Титко.
- А ти-но з моїм порадься, вiн тобi щось порадить. Титко пошкрябався за
ухом, напився води i пiшов. Коли прийшов Матвiй, що десь там на садку
вештався, Настя нiчого не сказала за Хведота, а щоб одвести розмову на
iнше, почала за Титка.
- Був он Титко. Знов на батька скаржиться.
- Дурний вiн, той твiй Титко. Я б на його мiсцi давно звiдти вибрався.
Батьки починають говорити про конюшину, що, як лiс, поросла, про
пшеницю, що її геть будяччям поняло, про худобу, що щось та Ряба замало
молока дає, про собаку, що його нема чим кормити. Володько лиш тiшиться,
що бодай про нього не згадують, вiн i так за той день набiгався та
настрахався. А Хведот вже лежить на полу невкритий, босi ноги з
розчепiреними короткими пальчиками зовсiм подряпанi, i спить. Його нiчого
бiльше не цiкавить.
Володько починає власними ногами, без милиць, обходитись. Спочатку то
йшло зле, але згодом покращало. Одної суботи, пополуднi, пiсля доброго
дощу напередоднi, коли небо випогодилось i засяяло всiма своїми барвами,
вiн вибрався в далеку мандрiвку - верстви двi вiд дому, до Василя, де той
пасе корови. Йшлось дуже довго. Часами вiн сiдав, спочивав. Iнколи його
цiкавили тi чи iншi речi. Ось вiн бачить рiвненьке, гладеньке мiсце,
нанесене вчорашнiм дощем. Сонце намул пригрiло, i вiн почав репатись.
Володьковi приємно шляпати по тому босими ногами, вiдколупувати вiдсохлi
кусники намулу, виписувати на них лiтери. В iншому мiсцi вiн зупиняється
бiля потiчка, що тече через дорогу без мiстка, зупиняється над ним i
вдивляється у воду, що по нiй швидко бiгають лапатi водянi павуки.
Володькове прибуття дуже було вгод Василевi. Пасовисько широке, але
все-таки з обох бокiв шкода. Василь зi своїм приятелем Семеном ляпають у
карти, а Володько ходить i одвертає вiд шкоди корови. Пiсля Семен почав
грати на сопiлцi; засюрчав, запищав i Володьковi це дуже подобалось.
Виходив якийсь танець чи пiсня. Володько почав думати, щоб i йому купили
таку сопiлку, це куди краще, нiж гармонька, а до того дешевше. Таку
сопiлку можна купити за двi копiйки, а гармонька коштує три. А Василь
усе-таки купив не сопiлку, а якраз гармоньку, i не таку просту, дешеву, а
дорожчу, широку, i заплатив за неї десять копiйок. I гарно грає. Тепер
вони з Семеном виграють гопака, польку, а як навинуться дiвчата, то й в
танець iдуть.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353