Чи не за тi часом чоботи хромовi
вона виходить? У нього ж тiльки i є того добра, що чоботи та очi зiкратi.
Ой, загине вона за ним, ой, загине!
Цi слова хтось Катеринi передав, i нагнiвалась вона на свою хресну маму
вельми. Казала, що й на весiлля не пiде просити, але Настя стоїть на
своєму.
- Воля ваша, кумо,- казала вона Зiньцi,- але я б її за такого не
вiддала б. Та й молоде воно ще, то ж i шiстнадцяти немає...
- Та що я вам, кумонько, пораджу. А чи я їй не казала, а чи я їй не
говорила. Що я ото наплакалась i що нагорювалась - так нi! Хоч ти її рiж,
хоч ти з нею що хоч роби, пiду i пiду, бо люблю його! I говори з нею.
Володька ця новина пригнобила, не хотiв вiрити, щоб Катерина, та "наша
Катерина", та, що так його любила, могла якось там "вийти замiж" i то за
когось зовсiм чужого i, як кажуть мама, поганого. I Володько вже наперед
вiдчуває нехiть до того осоружного якогось Павла, що хоче забрати
Катерину.
Але все-таки до весiлля готувалося, Настя лише чекала, чи Катерина
дiйсно так нагнiвалась, що навiть не запросить її на весiлля. Але так не
сталося.
Була одлига, вiяв гнилець, лугом мокрий снiг, вечорiло, i нараз iз
двору влiтає засапаний Василь i викрикує лише одно слово:
- Катерина! - А пiсля ще додав:
- Молода! У вiнку! З дружкою! - побiг назад на двiр. Усi в хатi
заметушилися, Володько аж затремтiв i ним почало трясти, Настя метнулась
по хатi, пiдсунула пiд припiчок цебрика, швидко застелила стола, поправила
подушки.
- Замiтай, Володьку, швидше хату! - гукнула на Володька.
Iншим разом нiхто такого не робив би, коли б iшла Катерина, але ж це не
Катерина, а молода. Також iншим разом Володько ледве чи хотiв би робити цю
мiзерну бабську роботу, але тепер метнувся, мов опарений, схопив обома
руками деркача i почав шкребти ним долiвку. На половинi роботи Настя
вихопила з його рук вiника i почала сама швидко зганяти до коцюбника
бiльше смiття.
I тiльки скiнчила, як до хати ввiйшов Матвiй, скинув закурену вовняну
шапку, обтирав швидко спiтнiле чоло ганчiркою.
- Катерина вже на дворi,- сказав вiн здержано-радiсно. У ту ж мить у
сiнях загупали, Настя ще раз оправила спiдницю, Матвiй прибрав поважного
вигляду, Володько i Хведот забилися в кут. Дверi швидко вiдчинилися i,
шелестючи широкою, темно-бронзової барви, шовковою спiдницею, метко
увiйшла Катерина, за нею дружка, а за ними Василь.
Володько був дуже здивований, коли побачив її такою - у вiнку, у
стрiчках, i вона тепер не вiталася, не смiялася, не цiлувалася, як
звичайно, а пiдiйшла одразу до батька, вклонилася йому до самої землi, так
що посипались i торкнулися долу рiзнобарвнi її стрiчки, i дуже поважно
промовила:
- Прошу вас, тату, вiд себе i мого нареченого на весiлля! Благословiть
мене - раз, другий, третiй!
- Хай Бог благословить - раз, другий, третiй! - перехрестив Матвiй
Катерину, поцiлувався з нею i дозволив їй цiлувати його брудну руку.
Те саме сталося i з Настею, лише Настя залилася одразу сльозами, обняла
Катерину i причитувала:
- Дитинонько моя люба, дитинонько моя золота! А яка ж ти, серце моє,
хороша i яка ж ти менi дорога. Хай тебе Господь милосердний благословить,
пiшле тобi щастя, здоров'я, многих лiт, а менi, серце, не бери нiчого за
зле, люблю я тебе, кохана ти моя дитино!
Катерина була зворушена також, а Володько й собi сплакнув, пiсля чого
вiдчув на своїх щоках мокрi, нiжнi дотики її уст, i вiд того йому стало ще
болючiше.
Пiсля Настя швидко шкварила ковбасу з яйцями, журилася, що нема якраз
чарки, а дiвчата ж таку путь летiли, почали говорити; Катерина стала знов
такою, як звичайно - гамiрною i веселою, i була вона чарiвною у тiй своїй
шовковiй широкiй спiдницi, що так гарно обiймала її тонкий стан. Матвiй
розпитував Катерину про весiлля - хто i чим буде, i як з коштами, i чи все
вже готове. Катерина на все вiдповiдала, їй, видно, це приємно, вона
радiсна, з її ясних, синiх очей ллється щастя. Настя знов не втрималась,
щоб не залебедiти:
- А навiщо тобi вже свiт в'язати? Чи ти така перестариця? Чи вже
нагулялася, надiвувалася? Будеш, дитино, не раз нарiкати, але не
вернеться.
- Нi, мамо, не нарiкатиму. Вiн такий гарний i такий добрий, i мене
шануватиме, i ми так любимось, i ми будемо щасливi...
За тиждень батьки поїхали на весiлля, дома лишились самi дiти. Володько
дуже хотiв також їхати, але його чомусь не взяли. Не було, мовляв,
людської одежини. А коли батьки вернулися, Володько дiстав коровайну
гуску, калача i бiлу батистову хустинку. Не знав, чи брати її, чи нi, чи
радiти, чи плакати. Знав лише, що це вiд неї, вiд Катерини, i коли брав
хустину до рук, здавалося, що чує її запах, шелест її спiдницi i дотики її
теплих, вогких уст на своїй щоцi.
I нема вже Катерини, не вернеться. Знав, що вона вже нiколи не буде
такою, якою була до цього часу. Так минула i вiдiйшла у вiчнiсть перша
любов Володькового серця, що її вiн ще довго чув у собi, нiс завжди зо
собою, як святий спогад, як знак ласки, щастя днiв свого нелегкого
дитинства.
Але натомiсть в ньому вже росла i зрiла нова любов: Василинка. О, як
радiсно дивитися i бачити те маленьке єство, що ось уже сiдає, i смiється,
i мугикає, i разом знати, що це твоя сестра. Будь благословенна!
Розпускало i розпускало, на лузi трiснув лiд, вода залила сiножатi, дув
гнилий захiдний вiтер, сосни гнулися i шумiли, старi косатi верби трiпали
своїм вiттям, вороння лiтало боком i крякало.

ЗНАЙШОВ ЗЕМЛЮ
Масляна. Буде рання весна: червоний, дикий пiвень виходить за хату,
вилазить на кiнець, що над картопляною ямою, i на цiле горло завзято
кукурiкає.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353