Темними
лiсами, глухими дорогами i аж другого дня вийшли на трахт, що веде з
Острога, через Шумське, до Крем'янця. Тут розгорнулась рiвнина з гайками,
селами, хуторами. Краєвид змiнився. Бiльше простору, ширшi обрiї, меншi
села, десь-не-десь розмахують крилами вiтряки, в'ються дороги, бiлiють
церкви, чорнiє здебiльша оголена земля. За селом Жолобки, що лежить у
балцi на шляху, починається старий дубовий лiс. Минають його i стають на
землю обiцяну.
Лiс кiнчається нагло, простою, темною, з пiвночi на пiвдень, стiною, i
одразу, по обох боках дороги простягається хвиляста рiвнина. Справа поле
западає в долину, злiва впирається в березовий гай, спереду на обрiї
стрiхи, двори i села.
Мужики зупинилися. Сонце лило свої дари назустрiч, Хмари розбились на
загони i гнались шалено в бiй з дубовим лiсом. Вiтер дув в обличчя.
- Так дивiться,- промовив Деберний.- Це i є та сама Тилявка. Це вам
щира i щедра долоня, що пiдносить вам дар. Берiть i нiкому не дякуйте,
хiба Боговi.
Матвiй зi Стратоном дiйсно враженi, а Деберний продовжує:
- Триста десятинок отут, мої людички, i сто двадцять з них вашi. Решту
розберуть, мабуть, нашi мiсцевi. Котiть лише рублики.
- Так... Рублики... Знаємо - рублики,- мимрить Матвiй, а зiр його хижим
орлом носиться довкруги по пригiрках, довкруги лану, сягає за обрiй.
Нахиляється, пiдносить мокру груду зi скиби i чавить її на долонi.
- Масло, масло,- каже Деберний. Долоня Матвiєва звична на те масло,
вона тверда i шорстка i з таким маслом потрапить розiбратися.
- А як тут з водою? - питає Матвiй.
- Отам у долинi,- каже Деберний i показує на гаї.
- Либонь, далеченько,- кидає слово Матвiй.
- Сажнiв десять углиб отам у долинi сягнете i маєте воду,- на це
Деберний.
Дядьки мовчать, у їх очах щось, видно, зрiє. Деберний дивиться i
бачить. Добре. Вiн вдоволений. Пiшли далi.
По трьох днях Матвiй зi Стратоном вернулися. Рiшення запало. Уже
дорогою намiчали, кого б до товариства приєднаи - родин десяток i доста. А
першої недiлi бiля церкви пiшла, довкола чутка: Матвiй знайшов землю.
Нарештi! Нелегка справа. Земля пiд ногами, а от знайти штука, казали люди.
Почали голоситися покупцi, Матвiй зi Стратоном вибирали, але вибору не
було. Луччi хазяї не дуже пруться на нове, приходиться брати, що
трапляється. Не було i Настиного двоюрiдного брата Титка забуто. Матвiй
сам прийшов до нього, узяв за шорстку руку i каже:
- Iди, Титку, у свiт - господарем будеш. Титко чухався, йойкав, але
послухався. Його Параска одразу затараторила, але було запiзно.
Хому Бондарця, по вуличному Ет-тоє, втягнули - четверо синiв, як слупи,
i крива дочка - землi треба. Миколу Гнидку, що злодiєм колись був i що
покаявся - хирляк, справжня гнида, але жiнку має, як слон, i дiтей копиця.
Тараса Здорова з гурточком кучерявих дiвчаток - малих i менших. Iвана
Кушку iз жiнкою, що сипле щороку по одному - справжня фабрика. Онисько
Середа, Iван, по вуличному Бабин, Кузьма Запорука. Десяток таких, сама
голота.
I з таким товариством рушив Матвiй на нове мiсце. А час наглив, весна
летiла буревiєм, снiг щезав на очах, сонце шалено горiло. Новосельцi мають
повнi руки роботи: продають свою землю, шукають за грiшми, вносять
завдаток, пiдписують "запродажну", їздять i їздять туди й назад, а тут i
земля тряхне, оранка й сiяння просяться...
Але перш нiж сiяти, треба ту землю подiлити, i дiлили, i краяли новi
межi, жеребки тягнули - кому за ким, кожному в чотирьох мiсцях рiзали -
город, поле, придаток i лiс. Усi пристали на це, та як пришилось брати
свiй жереб - пiшли нарiки. Той дiстав краще, тому припало дещо мочару,
iншому ще щось хибить. I всi до Матвiя, i всi на нього, так нiби це вiн в
усьому винен. Титко, наприклад, дiстав город пiд самим селом, самi нiби
рiвчаки, та грузи цегли, та заїзди, та бур'яни i давай нарiкати, i давай
плакати. Матвiй подумав, подумав i каже Титковi:
- Бери, Титку, моє, а я вiзьму твоє. Титко погодився.
- Аби лихо-тихо,- казав Матвiй, коли йому дорiкали, що, мовляв, собi
пошкодив.
Матвiй з Василем, як поїхали на середхресному тижнi до тiєї "западенної
Пилявки" (Настя цього iнакше нiяк не вимовить), то до самого Великодня там
барився. Повну хуру збiжжя забрав iз собою, i плуг, i борони, i мiшок
їжi...
А на хуторi тим часом весна робила свої щорiчнi веремiї. Надулася i
розлилася рiчка, залила весь луг, усю Лебедщину, верби бруньки свої
розчепiрили, садок ожив, з'явились галасливi птахи, зацвiрiнькали горобцi.
Лiс зашумiв весняними, парубочими шумами, сосни запахли смолкою.
Але чого так смутно навколо? Чому Настя, встаючи рано, не спiшить на
город, не розкидає гною на грядки, чому не бiлить хати пiд Великдень?
Пiст, смуток, самота. Устане сердешна, упорає корiвки, та свинi, та кури i
стоконяється, мов привид, по дворi, по садку, по неораному городi, оглядає
кожний кутик, кожне деревце, кожний кущик. "Господоньку, Господоньку! Що
тут напрацювалося, що тут нагорювалося, ось гляньте, людоньки, на мої
руки, як патики, як зачовганi копистки, а вiд чого? Думаєте, сидiла
зложивши їх у пеленi? Думаєте, наймичок держала, радила та командувала, та
готовеньке до боднi, до скринi, до засiкiв збирала? Ой, нi! Ой, чуєте, нi!
Рано-свiточок, чи звелося сонце, чи й нi, а ти вже зводишся i чи болить
тебе що, чи не болить, чи догаряє тобi яка бiда, чи не догаряє, а ти йдеш,
а ти дерешся, а ти робиш. Нема тобi часу на таке зважати. Зернятко до
зернятка, копiйку до копiйки, все докупи, все разком - зносиш, збираєш, а
тепер? Кидай! Усе кидай! А дивiться, людоньки, яка тут земля - як масло,
як хлiб, а пахуча, а садок який, гляньте на тi вишеньки, на тi яблуньки,
на тi грушечки та сливи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353