I тодi всi крикнуть в один голос:
правильно! Добре! I зробимо. I вам нiхто нiколи не буде бiльше перечити.
Е, чоловiче Божий, нашу людину треба знати, а це золота людина, що й
казати! Так дай-бо здоровля!
- На здоровля,- каже Матвiй i далi мнеться.- Я, як то кажуть,
старосто... Iдучи до вас, не сподiвався i так, навiть, як то кажуть...
- Но-но-но! Знаємо, знаємо! Що там! От просто - ви у мене, я у вас,
сьогоднi ви до мене, завтра я до вас, по старому, як то кажуть, звичаю, та
по-доброму, та по-християнському. Добре, що ви наважились та зайшли, а то
все думаю: от приїхали i анi тобi носа нiхто не покаже, i якось воно було
трохи дивно, як-не-як, а все-таки я тут якийсь староста, нi? Ну, але тепер
усе добре! Тепер у нас пiде! Тепер пiде! А тодi i про церкву, i про школу
гуторили... Народ є народ.
Частувалися i частувалися, Матвiй з болем серця випивав кожну чарку, не
подобається йому таке "наше" ставлення, та що вже тут поробиш. Староста
показався i добрячим, i простодушним хитряком, який коли кому i пошкодить,
то найбiльше собi. Тому й хатинка в нього ось така, тому i долiвка
земляна, i вiконцята маленькi. Але почастувалися гаразд, як Бог наказав.
Розходились також, як Бог наказав... Сьогоднi у себе, завтра у кума...
I сталося, як казав староста, криниця прийняла "богочоловiчий" образ i
дерманцi брали вiльно воду скiльки потребували, i по всi днi свого життя.
А там i жнива... Першi жнива на новому мiсцi. Озимина ще засiяна паном,
i припала вона на дiлянки Iвана Кушки, Матвiя та Стратона. Дiлили стосовно
до кiлькостi десятин, але йшла сварня, як звичайно. В одному мiсцi
полеглиця, в iншому випрiло. Матвiєвi лишили здебiльша полеглицю, але вiн
махнув на все рукою:
- Хай! Аби вже скорше з ними розв'язатися. Збиратиму лише коли вже сам
посiю.
По жнивах одразу оранка, сiвба озимого, докiнченая будiвель. Праця
кипить далi. Сонце встає - люди встають, сонце лягає, а люди не лягають, а
несуть свої потомленi руки затемна додому, щоб i собi лягти. Таке воно
життя.

НАРЕШТI ШКОЛА
Осiнь. Перший вересень. У недiлю, передучора отець, Клавдiй заявив у
церквi:
- Люди добрi! Нагадую вам, що першого сентября починається школа.
Посилайте своїх дiтей до неї i хай учаться там доброї нашої вiри i добрих
людських дiл.
Матвiй прийшов iз церкви i сказав про це дома. Володько як почув, то
весь затремтiв. То ж вiн iде нарештi до школи, властиво, вiн мав iти ще
минулого року, але так ось склалось, що не вийшло. Але тепер iде! Це вже
рiшено!
За цю весну i це лiто Володько зовсiм змiнився. Загорiв на головешку,
дуже змiцнiв, був весь у шрамах, навчився лаятись, одiж на нiм, особливо
штанята, самi дiри. Ноги бруднi, заскорузлi, порецанi. Спав не в постелi,
а в кутi на мiшках.
- Здичавiла дитина,- казала Настя,- ви тiльки гляньте! Одне страхiття!
Але те страхiття дуже хотiло вчитися i воно йде до школи. I першого
вересня Матвiй сам сказав до Катерини:
- Сьогоднi, поки Володько вернеться зi школи, ти сама попасеш корови.
Катерина погнала пасти, а Володька не будили, як звичайно, вiн спав
довше. Устав, мився докладнiше, навiть ноги помив i навiть чесався, хоча
все то йому дуже небагато помогло; пiсля довго розважали, чи можна йти до
школи у таких штанях - латаних й перелатаних, хоча iнших усе одно не було,
на що батько лише сказав:
- Треба новi, але хай пожде. Тепер нема за що... Хай iде! Не панський
син!
Але Володько якось мало тим журився, вiн майже щасливий, знайшлась
якась, ще стара Василева, торбина, до торбини клався кусень свiжого,
натертого цибулею i здьором пiдпалка, i школяр готовий.
Мати мусить провести хлопця, не пiде ж вiн самий, таке соромливе, дике,
невторопне. Вона вийняла зi скринi лiпшу, не святочну, але охайнiшу
спiдницю, зав'язала кращу хустку, i вони пiшли.
Iшли урочисто, нiби до церкви, переходили селом, на них гавкали собаки,
витягали свої довгi шиї i сичали гусаки. Володько все оглядався, чи не
йдуть часом i iншi школярi, але щось таких не бачив, думав, як то там у
тiй школi буде, як зустрiне його учитель i що йому скаже. Настя думала, як
би все-таки малому якусь кращу одежинку справити, бо все-таки, не кажiть,
а воно нiяково отакими жебраками помiж людьми як та сирота виглядати.
Вулиця не бiжить рiвно та просто, вона собi сюди i туди вихиляється, по
боках плоти, та частоколи, та садки, та городи. Хати все звичайнi, бiленi,
пiд соломою, вiкна синькою обведенi, ворота до кожного подвiр'я. Ось дещо
бiльша хата зараз за перехрестям, де лежать угрузлi в землю старi грубi
колоди. У нiй, звiсно, живе дяк, бо довкола частокiл, пiд вiкнами великi
кущi бозу, а на розi листаве оцтове дерево з червоними шишками. За дяковою
хатою iз-за високих груш i церкiвця, крита зеленою бляхою, виглядає, садом
довкруги оточена, а там i попiвська, просторiша, цiкавiша садиба, обнесена
частоколом, розложилася.
Школа трохи далi, над вулицею по правому боцi. Володько побачив її i
його жаль пойняв. Цiле лiто не згадував Дерманя, забув зовсiм усе те, що
там було, але, глянувши на школу, одразу пригадалось усе. Перед ним убога,
крита соломою, на чотири вiкнi, мало що бiльша вiд звичайної селянської,
хатчина. П'ять дерев'яних, погнилих схiдцiв вiд дороги ведуть до
невеличкого, розхитаного ганочка. По боках двi здоровеннi черешнi, що
сливе закрили цiлу ту будiвлю вiд сонця.
I згадав Володько школу в Дерманi, i розвiялись його мрiї, як то вiн
буде ходити по блискучих коридорах, та по широких сходах, та виглядатиме з
вiкна другого поверху. Тут ось лише маленький ганочок, рипливий,
подряпанi, небарвленi дверi з написом над ними:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353