У
класi тиша глибока. I як Володько скiнчив, отець запитав його, чи знає
вiн, що то таке Єгипет, Володько знає. А хто то були фараони?
I це вiн знає. А яка то така найбiльша там рiка? "Нiл, Нiл",- каже
Володько. А може, вiн покаже ту рiку отам на картi? Гаразд. Володько йде
до карти, спинається на пальцi, находить рiку.
- Оце! - викрикнув вiн i показує довгу жилку на заяложенiй картi
"Священної землi", що висить у кугi бiля шафи.
- Сiдай! - каже нарештi, майже суворо, отець Клавдiй, що дуже дивує
Володька, бо чекав вiн якоїсь похвали, а тут, диви, навпаги. Отець
Клавдiй, здається, навiть невдоволений, навiть не глянув на нього, сидить,
як i сидiв, далi, руки в кишенях, ноги пiд столом, питає далi
третьогрупникiв. Але цiлий клас дивиться на Володька, як на чародiя.
Навiть третьогрупники. Навiть найстарший i найсильнiший Сопрон, i Арйон, i
той самий Фока.
Але в недiлю, пiсля Служби Божої (Володько, як звичайно, спiває в
крилосi), о. Клавдiй, читаючи рiзнi оповiстi, мiж iншим, зазначує:
- Коли тут є Матвiй Довбенко з дерманцiв, хай задержиться. Хочу з ним
поговорити.
Матвiй є, i вiн задержується. Володько й собi задержався з батьком,
вiн, правда, дещо збоку, але все-таки йому цiкаво, що то буде, що то скаже
батюшка.
А батюшка скинув ризу i виходить. На сходах кiлька поважнiших дядькiв,
кiлька старших жiнок. Дядьки низько вклоняються, жiнки цiлують батюшцi
руку, а Матвiй iде з батюшкою вниз по сходах повiльними кроками. Володько
здалека й собi ступає за ними.
- Хотiв, знаєте, поговорити з вами нащот вашого малого...
- То,- якось дивно завагався Матвiй.- Знаєте, батюшко... У мене цей рiк
така нужда. Недостача всього. Знаю, що йому щось треба б... Але...
- Не те,байдуже каже отець.- Спритний з нього хлопчак. Галову має.
Раджу вам вiддати його на школи. Хай би направду повчився. Тут для нього
тiснувато.
Матвiй зовсiм знiяковiв:
- То знаєте, батюшко, кебто Бог якось помiг дещо з тiй нужди вибитись.
Хто своїй дитинi ворог... То звiсно...
Володько, на жаль, бiльше не знає, що там казали, бо як тiльки почув,
що то за нього йде мова, одразу вiдстав i не знав, чи лишатися, чи тiкати.
Навколо стiльки людей, i багато з них напевно щось чули. Земля пiд ним
хитається, такий сором великий.
А тут ще батько гукає:
- А ходи-но ти! Поцiлуй он батюшку в руку! Кажуть он, що псiкуси
строїш, а я кажу, щоб бiльше ставили тебе на колiна.
Володько зняв шапку, поцiлував батюшку в руку i стоїть так без шапки. А
батюшка каже поважно:
- Но, но! Вiн у нас молодець. Це каже i учитель i учителька. Тiльки
худенький. Бiльше їсти треба! - i погладив хлопця по головi. На прощання
ще раз поцiлували обидва батюшку в руку i розiйшлися.
Матвiй мовчав, Володько також мовчав. Але по всьому видно, що вони
обидва вдоволенi.
Через кiлька днiв Матвiй поїхав до Крем'янця. Вернувшись увечерi,
викладає пакунки. Вузлик солi, кусень мила, пачка сiрникiв, ремiнь на
пiдмети. А найбiльший, у товстому, глиняної барви, паперi пакунок, подає
несподiвано Володьковi.
- На. Це тобi.
- А що то є? - питає Володько. Батько мовчить. Володько швидко бiжить
до хати, щоб розглянути при свiтлi. Швидко розгортає.
- О, тату! - тiльки й мiг проговорити.- Пальто!
I яке гарне! Тепле! На ватi! Пiдшивка яка! Ах, Боже! Володьковi просто
не вiриться, невже вiн має пальто, мацає, горне до себе. Так. Це таки
пальто. Справжнє, куповане, доброго, чорного корту. Цiла родина оточила
Володька, всi подивляють "пальтiшко", як його одразу назвали, Володько
чується найщасливiшою людиною в свiтi. Яка втiха, яка надзвичайна радiсть!
- Чорне? А цiкаво, яким покажеться при денному свiтлi? А пiдшивка!
Мамо, гляньте! Думаю, що то найлiпша фланеля.
- Добра, добра,- стверджує мати i обмацує пiдшивку.
- I гудзики добрi, дивiться... От тiльки б попришивати мiцнiше.
- То я вже завтра зроблю, дитино.
Володько одягав пальто, оглядав з усiх бокiв, радiсно зiтхав, скидав,
обережно вiшав на ключцi, щоб за хвилю знов здiйняти, знов одягати, знов
оглядати.
- Чи часом не задовге? Нi. Акурат. Нижче колiн. Може, дещо довгi
рукави? О, нi, то так тiльки здається, якраз, щоб руки не мерзли.- Обчищав
ще раз пальто щiткою i знов вiшав на кiлку. О, як добре жити на свiтi!
Тепер йому не треба натягати отого латаного матiрнього жакета з тими
довгими рукавами. Бо хiба ж, дiйсно, личить хлопцевi ходити в такому
одязi? I дивно, як вiн того до цього часу не помiчав. От, коли б ще чоботи
кращi...
Остання думка якось вирвалась уголос. Батько вiдповiв:
- Учися тiльки. Колись i чоботи дiстанеш. Не хватило грошей. Пшениця
нiяк не дорожчає.
- Думаєте - менi так тяжко вчитися? Чого дивуватися? Бо я читаю книжки,
а вони не читають. Вичитав у книжцi i все знаю.
Коли лягали спати, Володько схопив нишком батькове прикривало i, поки
той переговорив усi свої вечiрнi молитви, Володько швидко нагрiв його на
черенi, а потiм непомiтно положив на мiсце. Батько уважно по-справжньому
вiдхрещується.
- Ну, дяка Богу, ще один... Усе ближче до смертi...- розважає вiн, не
докiнчуючи, як звичайно в таких випадках, речень, шукає пiд полом
роззувака...
- I де вiн у повiтри!
I не встиг докiнчити думки, як Володько шмигнув пiд припiчок i:
- Ось вiн тут, тату! - i витягнув його з-пiд дров. Батько вложив чобота
мiж роги роззувака. Володько i тут прислужив, притримав ногою чобота, щоб
батько не нагинався. Одного, пiсля другого, пiсля узяв обидва чоботи i
поклав їх пiд комином, щоб сушилися.
- Щоб там часом не попеклися,- зауважує батько.
- О, нi, тату! Тут не так гаряче,- каже швидко син. Батько поволi
кладеться, обгортає теплим ноги:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353