ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

яка ще радость буде, як уже посватаються, – оттаке усе говорили, та голубилися, та милувалися.
Отже, і вівторок настав. Ік вечеру стали дожидати старостів: прибрали хату, засвітили свічечку перед богами; старі нарядилися, як довг велить, а що Маруся прибралася, так вже нічого й казати. От постукали і раз, і вдруге, і утретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і го-ворили старости законні речі про куницю, як і поперед сього було.
Зараз Наум – а раденький же такий! – і каже, буцімто з серцем:
– Та що се за напасть така? Жінко! Що будемо робити? Дочко, а ходи-ке сюди на пораду!
Маруся, вийшовши із кімнати, засоромилась – господи! почервоніла, що твій мак; і, не поклонившись, зараз стала біля печі та й колупа її пальцем.
От Наум і каже:
– Бачите, ловці-молодці, що ви наробили? Мене з жінкою смутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить, мабуть, дума тут більш не жити! Гай, гай! Так ось що ми зробимо: хліб святий приньмаємо, доброго слова не цураємося, а щоб ви нас-не порочили, що ми передержуєм куниці та красні дівиці, так ми вас пов'яжемо і тогді усе добре вам скажемо. Дочко! прийшла й наша черга до прикладу казати: годі лишень піч колупати, а чи нема чим сих ловців-молодців пов'язати?
Іще не час було Марусі послухати, – знай колупа.
От вже мати їй каже:
– Чи чуєш, Марусю, що батько каже? Іди ж, іди та давай, чим людей пов'язати. Або, може, нічого не придбала та з сорому піч колупаєш? Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробила рушників, так в'яжи хоч валом, коли і той ще є.
Пішла Маруся у кімнату і винесла на дерев'яній тарілочці два рушника довгих та мудро вишитих, хрест-нахрест покладених, і положила на хлібові святому, а сама стала перед образом та й вдарила три поклони, далі отцю тричі поклонилася у ноги і поціловала у руку неньці так же; і, узявши рушники, піднесла на тарілочці перше старшому старості, а там і другому. Вони, уставши, поклонилися, узяли рушники й кажуть:
– Спасибі батькові і матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу навчили. Спасибі і дівочці, що рано уставала, тонко пряла і хорошенькі рушнички придбала.
Пов'язавши собі один одному рушники, от староста й каже:
– Робіть же діло з кінцем, розвідайтесь з князем-молодцем: ми, приведені, не з так винуваті; в'яжіте приводця, щоб не втік з хати.
От мати й каже:
– Ану, доню! Ти ж мені казала, що на те по п'ятінкам заробляла, щоб шовкову хустку придбати та нею пеню зв'язати. Тепер на тебе пеня напала, що не усіх пов'язала.
Винесла Маруся замість хустки шовковий платок, красний та хороший, як сама. Наум їй і каже:
– Сьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай,
та до себе притягай, та слухай його, та шануй, а тепер його й поцілуй.
От вони й поціловались, а Василь і викинув Марусі на тарілку цілкового.
Після сього староста звелів посватаним, щоб кланялись перш батькові у ноги тричі; а як поклонились утретє та й лежать, а батько їм і каже:
– Гляди ж, зятю! Жінку свою бий і уранці і увечері, і встаючи і лягаючи, і за діло і без діла, а сварись з нею поусякчас. Не справляй їй ні плаття, ні одежі; дома не сиди, таскайся по шинкам та по чужим жінкам; то з жінкою у парці і з діточками якраз підете у старці. А ти, дочко, мужичку не спускай і ні у чім йому не поважай; коли дурний буде, то поїде у поле до хліба, а ти йди у шинок, пропивай останній шматок; пий, гуляй, а він нехай голодує; та і в печі ніколи не клопочи; нехай паутинням застелеться піч, от вам і уся річ. Ви не маленькі вже, самі розум маєте, і що я вам кажу і як вам жити, знаєте.
А староста і крикнув:
– За таку навуку цілуйте, діти, батька в руку.
Поціловавши, поклонялись матері теж тричі. Мати не казала їм нічого; їй закон велить, благословляючи діточок, тільки плакати.
Далі староста сів і каже тричі:
– Христос воскрес! – А старі йому ув одвіт теж тричі:
– Воістину воскрес!
Старости кажуть:
– Панове сватове!
А свати кажуть:
– А ми раді слухати!
Старости кажуть:
– Що ви жалали, то ми зділали; а за сії речі дайте нам горілки гречі.
А старі й кажуть:
– Просимо милості на хліб, на сіль і на сватання.
Після сього посватаних і посадили, як звичайно, на покуть, на посад. Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала, бо вже Марусі не годилося з посаду уставати. Старости сіли на ослоні, біля столу.
Поки мати страву носила, батько став частовати старостів. Перший староста покуштовав, покрутив головою, поцмокав та й каже:
– Штьо се, сватушка-панушка, за напитки? Скільки ми по світу не їжджали, а таких напитків і не чували, і не видали, і не куштовали.
– Се ми таке для любезних сватів з-за моря придбали, – каже Наум і просить: – Ось нуте ж, усю покушайте. Зверху хороша, а на споді самий гарний смак!
Випив староста, зморщився, закректав та й каже:
– Від сього зразу почервонієш, як мак. Глядіте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни поліземо?
– Та що се ви на нас з пенею? – казав Наум. – Тут-таки що мудре само по собі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38

ТОП авторов и книг     ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ    

Рубрики

Рубрики