та і ще каже: – Не слухайте, се він перепивсь та сп'яну химери погнав.
– Та які тут, паніотче, чесніотче, химери; іменно так було, як я кажу. Ось відімкніте лишень церкву, то й знайдете там мою шапку. Вона там; мертвеці не дали мені її і узяти; я ж кажу, що вона там. Я не лазив пак у вікно, щоб її знарошне там положити. Та й лучче роздивітесь по церкві, чи нема якої шкоди…
От і відімкнули церкву, ввійшли; аж справді, де казав Нечипір, що положив шапку, там вона й є; по церкві усе було справно і не можна було примітити, щоб мертвеці уночі тут були.
Що то дивовалися усі люди про те, що розказував Нечипір! А найбільш отся шапка, хоч кому, так навдивовижу була: як пак таки вона б зайшла у церкву, якби не він її заніс? а як би він ЇЇ заніс, якби церква не відчинена була? а хто ж її уночі відчинив і хто дзвонив? От і стало буть, що се мертвеці так порались. Так і старі люди говорять, що було колись, у якімсь-то селі якомусь-то чоловікові такеє ж привиденіє, що думав на вутреню прийти, аж прийшов… мертвеці служать собі по-своєму та у піст справляють Великдень. Та воно ж так і є: у нас піст, а в них вс-ликдень. Та, отже, і Нечипорові казали, що кажуть, коли ж їм його і справляти, як не тогді, як церква і дзвони гуляють, а люди після пущання смертельно п'яні… «Так, так і є, так і є!» – закінчала ув один голос уся громада.
От як так промеж собою люди толковалися, а вже не хто, як старі баби, та таки й молодиці, аж ось і обізвавсь один чоловік і каже: – Та Нечипір учора увесьденички п'яний ходив без шапки; і я його питав, де він пропив шапку, так каже, іще як був ранком у службі, так у церкві забув, спішачи з приятелем до пана дяка на розгрішеніє».
– Та і я бачив, – казав ще один чоловік, – як він її учора у службі клав і як пішов без шапки, і сміявсь з нього. Се йому, п'яному, приснилася така нісенітниця…
– А, се йому приснилося… Се він сп'яну химери погнав!… – загула вп'ять громада, що як який чоловік скаже слово, то вона, не розчухаючи, що і для чого, зараз і кричить «так-таки, так, так!» і у всякім ділі так.
– Еге! мабуть, що химери! мабуть, що приснилося! Ні, сьому таки правда. – Так казала мені стара Куцайка, розказуючи свою повість, та й божилася, що сьому, каже, іменно правда була. – А мені, – каже, – розказувала про се покійна ковалиха Оксана, а вона чула від Явдохи, дядини старої Потапихи, що була опісля за Денисом Буцем. Так тут, каже, нігде дітись: правда та й правда, що, було, прийшов Нечипір на мертвецький Великдень.
Оттак-то! От до чого ся горілочка доводить, що йому такеє привиденіє було, що крий боже і усякого християнина. Цур же їй, тій горілці. Пити її можна, та не напиватись; чарку, другу у кунпанії, а не так вже, як Нечипір, що й худобу попропивав, і звівся нінащо та ще й душі троха було не занапастив. Ей, бережіться, хлопці, не удавайтеся у теє п'янство!

Пояснення слів

Аєр – повітря
Аз – я
Аки – як
Алтиїї – старовинна російська
монета вартістю три копійки
Аще – якщо

Бабак – степовий гризун, має цінне хутро, з осені до весни впадає в сплячку; нероба, ледар
Баєвий – виготовлений з баї, м'якої бавовняної, рідше вовняної тканини
Бакша – баштан
Баля и траси (баляндраси) – пусті розмови, веселі розповіді про щось незначне, несерйозне
Барда – гуща, яка залишається при виготовленні горілки і йде на годівлю худоби
Ватувати – різати великими шматками
Бебехи – стусани
Безконечні – вид візерунка, схожий на спіраль
Бельбахи – внутрішні органи; тельбухи
Берлин – карета
Бецман – велика, але неповоротка і ледача людина; здоровило, вайло
Бешиха – гостре запалення шкіри
Бих (бисть) – минулий час дієслова бути
Бібка – маленька кулька овечого, заячого посліду; приправа у вигляді кульки
Біржанйк – візник найманого екіпажа. Місце стоянки екіпажа і сам екіпаж називалися біржею
Боярин – товариш молодого,
який є головним розпорядником на весіллі; шафер
Брат у третіх – син троюрідного дядька чи тітки
Бришкати – поводитися чванливо; задаватися
Брус у вати – їсти що-небудь не рідке
Бублейниця – жінка, яка пекла і продавала бублики; галаслива перекупка
Бузувір – зла, жорстока людина; вживається як лайливе слово
Бумажний – бавовняний
Бунчуковий товариш – почесне звання, яким українські гетьмани нагороджували сипів генеральної старшини та полковників. У XVIII ст. це звання надавалось козацькій старшині при виході у відставку

Вал – товсті нитки з клоччя
Вєгеря – вид танцю
Великдень – християнське весняне свято, присвячене воскресінню міфічного засновника християнства – Христа
Вержёся – кидається
Вийомка – конфіскація заборонених товарів
Вильоти – відкидні рукава старовинного одягу
Випити на потуху – випити під кінець, на прощання
Вия – шия
Відкупщик (відкупник) – той, хто одержує право за гроші стягати з населення державні податки
Війя – дишло
Вогник – пухирчастий висип на обличчі
Водохреще (хрещення) – церковне свято 19 сі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13